Мрія
(імена справжніх героїв змінено, всякі збіги випадкові, натяків немає)
Професор математики Петро Михайлович давно мріяв познайомитися з дівчиною тридцятилітнього сина. Хоча б з якоюсь, бо переживав, що доведеться знайомитися з його хлопцем. А на таке щастя в професора бракувало ширини наукових поглядів.
Син Толя вертався додому бог знає коли, тож Петро Михайлович з дружиною звикли лягати спати, не дожидаючись його. Глибоко вночі професор сновидою побрів по справах в інтересну кімнату. Після чого сонно заглянув у ванну кімнату сполоснути руки.
На краю ванної сиділа вона, його мрія. І мала одне сліпучо беззаперечне достоїнство. Була абсолютно голою. Голісінька. От як мамка народила, так і сиділа. А що була добре вихованою і чемною, то млосно прошепотіла «Добрий вечір». Не прикриваючись.
Захоплений зненацьким видивом професор неначе в гадюку вступив і притьмом рвонув у темінь коридора. Там його політ знагла обірвався лобом об стіну. Петру Михайловичу здалось, що він проснувся. Струснув як кінь головою. Це ж треба такому приснитись. А чого це світло у ванній горить?
Не приснилось. Дівчина сиділа на краю ванни, спершись на нього обома руками. Правда, тепер професор видивився цигарку в її правій руці. Але це все, що було з одежі. Мрія незворушно повторила «Добрий вечір». Не прикриваючись. Вечір не здавався професору добрим і він, промимривши тремке інтелігентське «Вибачте», знову вернувся в спасенну темряву коридору.
Постояв, подумав, прислухався до себе. Всередині щось ворушилось, щось майже забуте. Хапнув забитого лоба рукою і згадав. А руки! Руки ж я не помив. Сторожко глянув на смужку світла з ванної.
І ввійшов він в третій раз. З невисоко піднятими руками, як фашист під Сталінградом. Мені б руки помить! Запаморочливо округлі груди синхронно хилитнулись в бік умивальника. Мийте, будь ласка.
В тебе все нормально? Поцікавилась спросоння дружина. Все добре, збрехав професор, пам’ятаючи , що в неї слабке серце. А було ж не дуже добре, бо трохи муляло під боком від ванних споглядань. Там, де не сподівався. Але хвалитися не став, щоб не злякать вночі жінку, в якої слабке серце.
Пововтузився до ранку і, ледь засіріло, пішов на кухню. Готуватись до презентації синової обраниці. Яка перед професором таємниць вже не мала, однак не вистачало важливої деталі. А саме - як же звуть цю голу мрію поета.
Надів новеньку сорочку, зав’язав відповідну нагоді краватку, зарядив кавою апарат, нашинкував салямі та твердого сиру, дістав, любовно пригладжуючи, пляшечку коньячку. І заповзявся чекати. Так довго, що довелось міняти спітнілу сорочку.
Заспаний син з’явився через чотири години і одразу зацікавився вранішнім коньяком. Професор повільно підвівся, прийняв максимально аристократичну позу і, заглядаючи сину за спину, урочисто об’явив, що він готовий почути її ім’я.
- До речі, а де вона, Анатолій?
Син стурбовано оглянувся назад і спитав:
– Хто?
Професор поблажливо хитро усміхнувся. Ех молодість, я ж все знаю:
- Де твоя гостя?
- Аааа, - протягнув син і почесав живіт під майкою, – пішла, навєрно…
- Як пішла? - сполошився професор, розгублено оглядаючи салямі з сиром.
– А знайомство з батьком? Це ж так не робиться! Господи, як її хоч звать?
- А откуда ж я знаю? – безмірно здивувався Анатолій.
Професор вирячився, гикнув, глянув на свою сорочку з краваткою і включив сина до складу ЛГБТ-спільноти. От самим нетолерантним висловлюванням і включив. Толя ошалів від безпідставних звинувачень і зник з очей.
Самотній професор на кухні меланхолійно жував салямі в товаристві пляшечки коньячку. М’якшав. П’ята чарочка погладила зранену душу і висвітлила в ній світлий образ нічних запаморочливо округлих грудей.
- Та ні, - Петро Михайлович щасливо посміхнувся, потягнувся до коньячку і був толерантним як ніколи, - ні. Мій Анатолій - не гей! Нє.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!