Няньки і собака Пірат
В споконвічній боротьбі люблюпесиків і котолюбчиків я завжди на стороні останніх. Це моя свідома громадянська позиція, яка має глибоке історичне коріння. Навіть якщо не брати до уваги той факт, що в минулому житті я був відвертим котом.
Невдовзі після описуваного дня ікс мені мало стукнути два роки і я вважався вже здоровим дядьком. Мужньо здолавши поріг бабусиної хати я хазяйським оком оглянув подвір'я. В очі одразу кинувся кричущий непорядок. Здоровенний пес Пірат одноосібно гриз смачнющу дебелу кістку. Всю в піску і жилах. Нічого собі, та не можна бути таким жадним в наше время!
Я рішуче підскочив до Пірата і рвонув костомаху на себе. Сторопіла собацюра не поняла юмору і злобно гаркнула, відмахуючись від малолітнього нахаби. Розпанахавши при цьому верхнім кликом праву брову бравому козаченьку.
Тепер вже я сторопів від болю, страху і крові, яка потужним струменем залляла око. Знагла осліпнувши, завив диким чином на всю горлянку.
Бабця Антося, яка на той момент відповідала за моє життя і здоров’я, закам’яніла в дверях. Улюблений онук волав як різаний з величезною плямою крові замість ока. Побаченого з головою вистачило, щоб пронизливо зойкнути і знепритомніти по одвірку.
Матуся якраз поверталась з роботи і не дійшла до хати метрів з десять стежкою. Гаркання собаки, моє божевільне виття, відчайдушний зойк бабусі намалювали в уяві таку картину, що мама рішила її не бачити. І легким стогоном зомліла в траву.
Я був довгожданою улюбленою дитиною з досить спокійним характером. Тож і плакав зазвичай від сили кілька секунд. І то лише в нагальних справах – вкусила бджола, нахромився на ножа чи там, обпік руку. Одразу орава бабусь, мам і тітоньок кидалися мене спасати і я притьмом вмовкав каменем.
Про цю мою особливість добре знала сусідка, по вуличному Цвіркуниха. Тож коли я безперервно, хвилин з десять, вив одним тоном, так що село здригалося, вона запідозрила недобре. І, стривожена, пішла перевіряти, що ж там случилося.
Заглянувши через пліт на наше подвір’я, Цвіркуниха одним довгим позирком побачила. Виючого мене, повністю в крові, яку встиг розмазати до чого тільки діставав руками. Недвижиму Антосю в дверях. І зляканого Пірата, який на очах сивів, тихо скімлячи біля будки. У нашої доброї сусідки було чуйне серце і вона також зомліла без зайвих слів.
Спасителем несподівано став сусід, по вуличному Сталін, який косив траву і якому заклало вуха від мого виття. Роздратовано з’явившись на подвір’ї, він не став мліти. Миттю оцінив ситуацію, вхопив першу-ліпшу бруднючу рядюгу з землі і витер нею мою закривавлену мармизу. Мене заціпило від раптового запаху курячого лайна і я прозрів.
Тим часом Сталін одним штурханом оживив бабцю Антосю:
- Хватить ото вилежуватися! На мєстє в нього око! І закрийте йому, раді бога, рота, вже ніяких сил не хватає…
З тією пори в мене лишився шрам біля правої брови, я люблю котів і ніколи не відбираю в собак маслаків на вулиці.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!