Другі Оповідки

У мене натхненно ревнива дружина і як я її розумію. Адже навколо так багато симпатичних опор ліній електропередач! Попробуй втриматись, щоб не закрутити з котроюсь роман.

Але не все так погано. За тридцять років подружнього життя в умовах врученої підозри став достобіса живучим. Не пробував, але, думаю, легко проплив би в розчині сірчаної кислоти. Та що там сірчана кислота, коли я уцілів навіть після відвідування київського театру «Браво».

Я працював недалеко від цього храму культури, коли на роботу подзвонила дружина. Побідкалася, що її душа прагне музики і сказала, що не знає, що зі мною буде. Якщо сьогодні на вечір я не візьму квитки в театр. І для сина в тому числі.

Господи, а сина то за що? Йому ж начисто відбили почуття прекрасного шкільними походами в театр. Кохана важко зітхнула і сказала, що в п’ять вечора жде інформації. В який театр ми йдемо.

В Києві взяти три квитка в театр сьогодні на сьогодні досить важко. У всякому разі онлайн-сервіси послали мене зразу, далеко і надійно. Інстинкт виживання запропонував пошукати щастя в реальному світі. Тобто пройтись ніжками.

В гарячці я згадав бачену неподалік вивіску театру «Браво». Біля площі Перемоги, що видалось мені глибоко символічним. На те, що там поряд Національний цирк України, особливої уваги не звернув.

В фойє театру «Браво» було тихо, безлюдно і без натяків на касу. Єдиним живим створінням була прибиральниця, яка мила підлогу в якомусь закутку, самозабутньо мугикаючи романс. Їй, бачте, сильно подобалось, що «она больна не мною».

Я обережно кахикнув, де тут театральна каса. Прибиральниця завершила куплет і меланхолійно спитала нащо це мені. Зненацька застуканий її логічним питанням в театральному фойє я допустив кричущу нетактовність. І чесно признався, що хотів би купити квитки на сьогоднішню виставу.

Прибиральниця туманно всміхнулась, перебрала мене всього поглядом і запропонувала почекати. Вона домиє підлогу і буде, цитую, «повністю Ваша». Я промимрив дякую і що мені повністю її не треба. Вистачить просто три квитка. За десять хвилин, розчаровано кивнула вона, за десять хвилин. І повернувшись затягла щось сумне про наші з нею «не-гулянья под луной»…

Десять хвилин на площі Перемоги я понуро дивився на будівлю цирку. З неясними, але лихими передчуттями.

Через п'ятнадцять хвилин романтична прибиральниця перетворилася на вдумливу касирку. І спитала, що я хочу. На мить здалось, що прибиральниця, з якою я ділився потаємними бажаннями п'ятнадцять хвилин тому, просто мені привиділась. Кілька довгих секунд ми мовчки розглядали один одного. Я малодушно здався першим і заявив, що хотів би три квитка на сьогоднішню вечірню виставу.

Вибирайте місця! Мені прилетіла схема глядацької зали. З голосовим поясненням -закреслене місце означає, що воно зайняте! Придивившись до схеми я невиховано голосно ковтнув. Майже кавкнув. Закресленим виявилося ОДНЕ місце останнього ряду. Збоку. Як добре що дала, міг би вибрать.

Наступні півгодини ми провели в гарячій дискусії. На тему чи буде взагалі сьогодні вистава за такого скаженого аншлагу. І це було трагічною помилкою з мого боку. Бо касирка-прибиральниця запам’ятала мою бородату мармизу. А також переконала мене, що прєдставлєніє обов’язково буде. І Ви знаєте, не обманула. Прєдставлєніє почалося ще до початку вистави.

На площі моєї Перемоги зустрів кохану і набурмосеного сина (не любить, і в кого тільки вдався, театру) та повів їх в театр «Браво». Попри мої сумніви народ прийшов і біля гардеробу натхненно кляв відсутню гардеробницю. Яка вирішила підробити рекламним бізнесом і пішла роздавати флаєра театралам, що нудились в очікуванні п’єси.

Чогось не здивувався, коли в рекламодавиці, що никалась проміж богеми, миттю впізнав прибиральницю. Яка одночасно була касиркою. А також рекламною агенткою і, очевидно, гардеробницею. І, дуже може буть, продавчинею в буфеті, який був безсовісно зачиненим. І, в продовження логічного ряду, навіть акторкою у виставі, що невблаганно наближалась. А що, запросто могла співать романси. Коротше, ні. Не здивувався.

А тим часом кохана вже вихоплювала з рук зацікавленого сина рекламний флаєр від прибиральниці. Бо в кольоровому листку захоплено розписувалися комфортабельні номери поверхом вище. З усіма можливими розвагами. Дружина засичала гюрзою якого чорта я приволік їх у це кубло збоченців. Бо вона, бачте, знає, які то за розваги у комфортабельних номерах.

Побоявся уточняти звідки в неї ці сакральні знання. Натомість боронився тим, що поняття зеленого не мав ні про які номери і взагалі вперше у цьому культурному закладі. Одчепись, заради Бога. Господь почув благання та надіслав мені у поміч знайому прибиральницю. Вона якраз віддала комусь останній флаєр і повернувшись до мене винувато розвела руками. Затим, сліпучо всміхаючись, послала мене на вірну смерть:

- Ой, Вам не вистачило? Ну та нічого, Ви ж у нас тут ЗАВСЄГДАТАЙ!

Візуалізація. У фільмах жахів часто бувають сцени, коли герой з вилупленими очима і піднятим сторч волоссям відчуває у себе за спиною дихання кровожерливого монстра, але до останнього боїться оглянутися.

Щоб не глянути бува зразу в очі смерті або, для початку, дружини.