Другі Оповідки

Застереження. Текст дуже 18+. Чутливим особам не читати! Не намагайтесь повторити, це небезпечно для фізичного і духовного здоров’я.

Ця моторошна історія трапилась на околицях Гаврилівки. Тої самої, з якої розлітаються державою гаврилівські курчата. Почалося з того, що теща любить смажену рибу. Відтак не встояла і спустила зятів з городу на рибалку. Мене і другого Сірожу.

Ми давно собі намітили одне мальовниче лісове болітце, в якому, на нашу думку, мало бути море карасів. Знаряддям лову був невеличкий волок, тобто шмат міцної сітки з дерев’яними кілками по обох боках. Зазвичай тягали за кілки той волок різними водоймами, намагаючись піймати необачну рибу. Тягали в старій одежі – боялись подряпатись осокою. На жаль, метод дещо браконьєрський, за що нас і покарав Господь.

Болото на лісовій галявині наших очікувань не справдило. Бо багно є багно. Навіть якщо колись було озером. Щоб догнать цю просту істину нам довелося залізли в нього.

Одразу провалились по коліна в якусь мерзотну твань. Вода почорніла, забулькотіла і почала немилосердно тхнути. Величезний вужака прожогом виписав вісімки по воді, от щедрот своїх сипнувши нам морозу за комір. З горем навпіл підняли сітку. Вода в ній закипіла буро-зеленими жабами, неймовірно гидкими та здоровенними, з гусине яйце, сизопузими пуголовками і безліччю страхітливих жуків, комах та іншої вертлявої наволочі. Особливий страх нагонили божевільно швидкі скорпіоноподібні створіння. От тільки карасів зась.

Мене пересмикнуло струмом від огиди і нерви натяглись канатами. І саме вчасно. Бо я своїми переміщеннями зрушив з місця якогось корча болотного. Він повалився на бік і двома гострими гілляками лагідно охопив мене за сідниці. Під водою.

Ніколи не думав, що я можу так кричати. Аж дуби попригинались.

Сірожа вирішив, що мене їдять живцем і стрілою виплигнув на берег, жбурнувши сітку на траву. Поки я з диким ґвалтом та в стовпі бризок відбивався від домагань корча, болотяна нечисть з сітки хмарою посунула, поковиляла, пострибала додому в болото.

Збивши руки до крові я, нарешті, роздивився, що мене лапає корч, а не водяний. Відтак вспокоївся і також вигрібся на сухе.

Матюками почали скидати з себе мокру одежу. Сірожа зняв штани і охнув. На його білих ногах висіло зо п’ять товстезних чорних, аж синіх, п’явок. Тут ми прожогом видерлись з трусів, щоб оглянути свої заповідні місця. Чи й там не присмоктався хто-небудь до чого-небудь. Попри еротичні очікування, обійшлося. Зостались незайманими з обох напрямків. Тільки в Сірожи ще одна п’явка стриміла ззаду на верхній частині стегна. Якраз у складочці на межі стегна і сідниці. Видно, що трохи не вспіла до омріяного місця.

На мені ж не було жодної. Неапетитний. Констатував свояк і зайнявся своєю новоявленою скотиною. Спочатку скажено трусив ногами, потім намагався різко змахнути п’явки руками, потім зіштовхнути їх паличкою, потім віддерти пальцями. Вийшло не дуже або точніше ніяк. А рвати по живому не наважився, що правильно. «Сєрий, що робить???» прошепотів побілілими губами.

В мене було щасливе сільське дитинство і я мав відповідну практику. Пересмикуючись лицем від вигляду п’явок сказав, що треба посипати сіллю. Сірожа окинув тужливим зором ліс і болото. Там солі не було. Як і йоду та спирту, що також могли б помогти. А ще якісь є варіанти?

Я важко зітхнув. Що тобі сказать, Сірожа? Ну, ще можна попісять. Сірожа повільно відвів погляд від жирних п’явок на ногах. А це поможе? В його очах плюскотілось стільки надії, що я захитався. Думав, ніхто не взнає про цю ганебну сторінку мого життя. А воно бач як повернулось. Відвернув очі в сторону і признався. В сокровенному. Мені помагало.

Зраділий Сірожа почав допитуватись про методику процесу. Оскільки в лісі ніякої посуди не знайшлося, то я порадив бути акуратним. Орудувати даним природою інструментом як шлангом. Дуже бажано не промахуватися. І економить ресурс. Сірожа з недовірою оглянув своє змерзле і налякане начиння. От ніколи не сказав би, що це шланг…

Тим не менше, з божою поміччю та моїми професійними настановами все пройшло майже ідеально. Паскуди відвалювались на раз. З укусів струменіла кров, але то таке. Залишилась недоторканною тільки задня п’явка, бо конструктивні недоліки свояка не дозволяли до неї добратись.

Розмір таки має значення. Сірожа розпачливо спитав, чи не виручу. Як шляхетна людина обурено відкинув ідею. Мені й так є перед богом за що червоніть, а тут ще запис у трудовій пояснюй. «Мочився на свояка».

Ти, Сірожа, краще нагнись і розрівняй складочку. Може я цю тварину якось двома паличками відкручу. Як суші. А ні, то за двадцять хвилин сама відвалиться. Однак всю кров не вип’є, подавиться. Свояк слухняно нагнувся. Нагнувся і я, щоб краще придивитися до цієї зарази.

Почувся скрик зраненої чайки. Ви скажете, що в лісі такого не буває. Ну да, вам добре говорить. Ми ж по команді повернули голови на крик. І одночасно рефлекторно прикрили стидні місця. Бо зопалу з цими п’явками одежею не переймалися. А тепер застигли голими в позі раком.

Кричала молодиця років сорока. Пішла в ліс за суницями, а знайшла нас. Полуничку. Кілька довгих секунд ми незмигно дивились одні на одну. З усього всього у жіночки пам’ятаю лише очі. Великі, бездонні очі, вщерть заповнені відразою і диким переляком.

Молодиця спам’яталась перша і обережненько, щоб нас не сполохати, крутнулась сновидою назад. Далі подріботіла стежкою, прискорюючись з кожним кроком. А там і побігла. В галоп, не криючись.

Пройшло двадцять років і от що мучить. Чомусь мені до сих пір здається, що вона могла нас не понять. Може нещасна якимось чудом прочитає ці рядки? Дуже хотілось би.

Вельмишановна невідома пані, яка збирала суниці в околицях Гаврилівки на початку двохтисячних! На Вашу долю випало побачити в лісі двох голих вилупків, які зазирали один одному, вже вибачайте, в дупу. Гостро переживаєм, що Ви могли безпідставно подумать про нас щось погане з цього приводу. А тому з усією чоловічою відповідальністю заявляєм:

- Це ми там карасіків ловили!