Другі Оповідки

Сонячною вулицею далекосхідного міста рухалася молодесенька тендітна Злата. Вірна дружина бойового офіцера. Його життєва опора, натхнення і надійний тил.

Нещадно оббиваючи гостренькі коліна, волочила двома руками дебелу свинячу голову. Радянський Союз, викидали голови і Златка не встояла. Була новоспеченою дружиною і ще трохи плутала дороги до серця коханого. Сірожа любить холодець!

Це мав бути її перший холодець у житті і вона, як водиться, крапельку хвилювалась. А чи достатньо вона хороша для нього? І як наврочила.

Голова свині повела себе як остання свиня і не збиралася поміщатися в жодну з наявних каструль. А Злата мала ще дуже малий досвід подружнього життя, щоб могти порізати на дрібні шматки свинюку. Незалежно від розміру, віку та нахабності.

Виручила більш досвідчена сусідка, яка поділилася відроподібною каструлею. З перемінним успіхом, відчайдушними словами і за допомогою прекрасних ніг Злата таки вперла свинячу голову в посудину. Справедливо рішивши, що варене шматувати легше.

Свиняча голова змирилася з невідворотнім і почала варитися. Але відчувалось, що за життя була жінкою. Щоб не сказати стервою. І хоч писок, але залишила зверху над каструлею. Хай і мертва, аби зверху!

Саме цей писок з вищиреними зубами і позбавив Злату спокою.

Справа в тім, що Златі змалку не відбили відчуття прекрасного. А згадані зуби в її ідеали не вписувалися. Категорично. Було явно видно, що свиня не почистила зуби вранці перед смертю. Схоже, там взагалі стоматолог навіть не ночував.

Кричуще неподобство зранило тремтливу Златину душу. Як таке їсти? Але дружина офіцера має бути мужньою. Тож Злата зібрала волю в кулак, взяла зубну щітку і ретельно вичистила свині зуби. Но пасаран!

Свиня не була б свинею, якби не підклала свиню в останній момент. Тільки-но вдоволена Злата намилувалася свинячими зубами, як зачепилася поглядом за п’ятачок. От сволота, землю вона рила тим носом чи що? Ніздрі паці були як темна ніч.

Цей холодець починав доставати, але Сірожа ж любить холодець. А Злата була прекрасною дружиною. Вона зітхнула, перехрестилась, застругала кілька сірників і самим старанним чином вичистила свині носа. Затим відступила, як Мікеланджело, назад та оцінила творіння своїх рук.

Модернову, не побоюсь цього слова, інсталяцію. Рожева свиня задоволено посміхалася чистим п’ятачком і блискучими іклами... Не вистачало бантика, але то таке. Досить того, що за життя льоха і мріять не мріяла про такий розкішний макіяж.

Другого дня лейтенант Сірожа вминав за обидва вуха смачнючий холодець і не міг нахвалитися молодою хазяєчкою. Злата закоханою кішечкою муркотіла і мліла поруч. І раптом легка хмаринка впала на її личико:

- Ой! Хоч би не забудь тобі купить нову зубну щітку!