Другі Оповідки

Ігор попив пива з друзями і раптово протверезів, коли відкрив двері рідної квартири. На порозі стояла скуйовджена заплакана дружина Аля. За спиною в неї голосила дочка – п’ятикласниця Іра.

На ошаліле питання, що сталося, кохана голосно шморгнула носом і дорожнім знаком витягнула руку. В напрямку кімнати дочки.

- Іди і вспокоюй!

За мить дитина заходилася вже в обіймах батька. В схлипуючих риданнях Ігор зміг розібрати, що вона тупа, щось про сидіння, якийсь Царгород і що вона нічого не розуміє. І ще не підготовила урок літератури на завтра. Про повість минулих літ.

Батько заприсягнувся відвезти вранці дитину до школи, попросити вчительку не питати урока, а в суботу разом прочитати ту повість. Не плач, доця, не треба. З горем навпіл, хвилин за сорок, дитя забилось у неспокійному сні.

Ігор підтюпцем кинувся на кухню вспокоювать тепер дружину. Завмер на вході, бо вона вже заспокоїлась. Відпила третину пляшки дорогущої сувенірної горілки, подарованої кумом. Крім горілки, на столі лежала книжка і стояла недбало відкрита бляшанка оливок. Закуска, мабуть.

Кохана гикнула і широким жестом запросила чоловіка до столу:

- Як казала Федора – призволяйся!

Ігор не став питати, хто така Федора, але з болем в очах прослідкував за чарчиною, яка ластівкою майнула в рот дружини. Простогнав:

- Ну, а горілку, сувенірну, то нащо?

- Помовчи! – лебідонька похитала вказівним пальцем, - я оце зараз вчила не що-небудь, а українську літературу для п’ятого класу. А до неї, щоб ти знав, пасує тільки міцна українська горілка! Сувенірна при чому!

Палець коханої театрально описав величезне півколо і з скреготом вліпився в книжку, зламавши блискучий манікюр.

- Оливки також українські? – Ігор не втерпів наруги над національними традиціями в закусці.

- Заткнись, печеніг проклятий! – кохана наставила йому в око поламаний ніготь. - З тебе шістсот п’ятдесят гривень за оцево!

Логіка була настільки стрункою і бездоганною, що печеніг дійсно заткнувся. Помовчали.

Люба дружина спрагло ковтнула наступну чарку, з видимою насолодою посмоктала оливку і сфокусувала важкий погляд на судженому:

- А скажи мені, кривиче, чому В’ятко сидів на ὸці? Га?

У печеніга, який нагально став кривичем, від почутого все перевернулося в середині. Рефлекторно потягся за горілкою.

- Стааяять, мордва! – кохана вихопила з під рук пляшку, - відповідай на питання! Бо це в мене наша совмєстна доця Ірочка питала…

Ігор спочатку остовпів, а потім здогадливо кивнув головою і потяг до себе книжку. Невже? Так і є – Українська література, 5 клас, автор Авраменко. Дружина кровожерливо посміхнулася:

- Сто тридцять перша сторінка. Один, три, один!

Ігор гарячково пролистав і втупився в текст: « А на Білоозері сидить весь []….. інші народи, які платять данину Русі: чудь, меря, весь, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, корс, — усі вони говорять своїми мовами й живуть у краях північних…[] а В’ятко сів із родом своїм на Оці, від нього прозвалися в’ятичі[]…а уличі й тіверці сиділи на Дністрі[]…А після того, зібравши кістки, укладали в малу посудину й ставили на стовпах при дорозі. Так роблять і зараз в’ятичі та кривичі».

Зачувши потріскування волосся на голові милого, кохана принюхалась до оливок і запитала із вкрай серйозним виглядом:

- Як ти думаєш, вони коли-небудь бачили живого п’ятикласника?

- Хтоооо? – плаксиво перепитав Ігор, з жахом дивлячись на оливки в руках дружини.

- Нууу, ці…- дружина рвучко підсунула до себе книжку і прочитала по складам автора, - Ав-ра-мен- ко, інші там корифеї і боги української народної освіти, що програми складають, я не знаю….

Кохана ковтнула ще чарку, нагнулась до чоловіка і прошепотіла розширеними очима:

- У Іри в класі половина учнів ще читає по складам, інші просто не понімають, що читають. А їм зранку про мордву втирають і Царгород з німцями. Діти ж, вони все букваааально сприймають! У них же кривичі буквально на річках сидять! Жопами! - дружина двічі підскочила на стільці, щоб показать як сидять кривичі. - Для дітей це така ж абракадабра, як оно для тебе, неуча. Тіки батьків мучать. У яких потім ніякої водки не хватає….І, май на увазі, це ми с тобою ще релігію собі не вибирали…Ото вже прищеплюють, печеніги, діткам любов до читання!

Кохана схопила книжку, потрясла нею перед лицем чоловіка і страдницьки спитала:

- Ну як? Як?!!! Як оце можна було всунуть в п’яяяяятий клас???

Ігор непристойно голосно ковтнув слину. Тим часом дружинонька ще раз пропустила чарчину, понюхала оливки, взяла книжку, рішуче встала і пробубніла грубим древньоруським речитативом:

- «А радимичі, в’ятичі та сіверяни мали спільний звичай: жили в лісі, яко й усякий звір, шлюбів не мали й ставали на ігрища між селами. Сходилися на ті ігрища, на пісні й танці й тут умикали, тобто викрадали, собі жінок…»

Затим Аля глянула на обмерлого мужа і скомандувала:

- Марш в комнату, грішнику великий, счас умикать мене будеш, яко й усякий звір….

Ігор притьмом біг в кімнату і, стидаючись про себе, думав, як же йому дуже подобається українська література для п’ятого класу…