Другі Оповідки

Своє перше велике кохання Мирон знайшов на смітнику. Виносив наслідки холостяцького життя і ледь не наступив на пухнасту грудочку. Яка мовчки тремтіла під пронизливим вітром на мокрому, брудному, вонючому асфальту.

Мирон відійшов на кілька метрів і люто затягнувся цигаркою. Він був худеньким, невеликого росточку, але мав велике (де тільки вміщалось?!) серце. Яке зараз рвалось на шматки від вигляду пухнастої грудочки.

Грудочка обережно наблизилась і ткнулась носиком в ногу Мирона. Його серце лопло.

Отже ж блін! Мирон нахилився до грудочки. Насправді слово було набагато гостріше, бо грудочка звела на нього докірливі оченята. «То я на твою хазяйку», - викрутився почервонілий Мирон за погане слівце і вже рішуче притулив грудочку до грудей. Прикриваючи своє велике розірване серце.

Попри поважний вік Мирон був у полоні дитячих сентиментів і вдома роздивився, що знайшов собі Ґерду. В його оселі запеклого холостяка запалала ідилія.

Вечорами вертався з роботи, вмощувався на дивані і Ґерда тихо муркотала йому на вушко. Про те, як дістав голуб за вікном і як вона ганяла тарганів на кухні, що їй треба конче підстригти кігті і що пора відварити куряче стегенце. Мирон слухав ці милі жіночі балачки і тихо умлівав від щастя.

Криза стосунків наступила Мирону на горло, коли Ґерда захотіла дітей. При чому так сильно, що забилась під ванну і почала гавкати. Ошалілий Мирон накарачках марно тягнувся закрити їй рота і казав, що це нечесно. Він також часто хотів дітей, але ж не гавкав!

Ветеринар прописав Ґерді спеціальні заспокійливі пігулки. Щоб його об асфальт прописало. Бо нещасна Ґерда спочатку вспокоїлась, а потім загноїлась. По жіночій лінії. Мирону захотілось збожеволіти.

Блідий як смерть, Мирон попередив ветеринара, що якщо той не врятує Герду, то Мирон його прикончить. А дуже не хотілось би, адже Мирону в тюрму не можна. Бо він дуже красівий і його там обов’язково зґвалтують. Ветеринар пройнявся нестандартною погрозою і три години поспіль безоглядно рятував Ґерду.

За три дні безмежно щасливий Мирон приніс добряче пошматовану, але живу Ґерду додому. Запеленав у найкращий рушник, щоб не зашкодила собі шви, і вклав на центр дивана. Ми дома, моя киця, ми дома.

Пішов на кухню за купленим найдорожчим кормом, а сповита Ґерда гусеницею кинулась за ним. Доповзла до краю дивана і бразнулась об підлогу сторч головою. Мирон не вмер тільки тому, що киця все-таки вижила. Хоч і стала трохи повільною. По життю.

Трохи очухавшись од стресу Мирон знайшов свою другу велику любов. На цей раз на роботі. На ім’ячко Єва. Через місяць зустрічей і прощань привів таки кохану жити до себе. Ґерда на дивані навіть не ворухнулась.

Після святкового, з вином, частування, вечір покотився до своєї кульмінації. Вийшовши з ванни, Єва помітила на дивані Ґерду і категорично заявила, що не ляже в одну постіль з кицькою. Ґерда неквапно повернула в її бік ліве вушко.

Мирон, з жалем відчувши як падає кульмінація, слів не підбирав і говорив коротко. Єва, оно твої речі, а он там - сумки. Можеш іти куди хочеш, не держу! Але знай - Ґерду через тебе тривожить не буду! Ґерда вдоволено, ледь помітно, всміхнулась. Ага!

А Єва чогось подумала, що в її Мирона велике серце. А ще він красівий і його страшенно хочеться зґвалтувати. Зітхнула. Ну що ж, кицька так кицька!

Через півроку Ґерду більше лащилась до Єви. І це після всіх Миронових жертв заради неї. От і вір цим жінкам…

Мирон любовно поправляв ковдру на Єві, що міцно спала в обіймах Ґерди і в його голові безперервно крутилась фраза з якогось давно забутого кіно: «О жінки, вам ім'я – віроломство!».

Що там говорить - Мирон був щасливий…