Другі Оповідки

Вже традиційно, після дзвінків додому вісьмидесятилітній мамі не знаю точно – сміятися чи плакати...

От дзвоню вчора і питаюся, як у неї життя. Заявляє бадьорим голосом, що «дуже добре». Недовірливо перепитую, чи прямо отак дуже добре. «А канєшно! Як на війну, то просто замічатєльно! Їжа є, тепло, не бомблять, як ото, хай бог милує, людей! Та нє, сину, гріх жалітися, їй богу, гріх…».

Допитуюсь, а як там здоров’я? Здоров’я як? Раптово дуже бадьорим голосом каже, що вже набагато краще. «Ото серед тижня, в середу чи що, давлєніє було сто дев’яносто на сто десять. Хотіло задушить, представляєш? Але Лєна (невістка) вколола якогось уколу і вже харашо! Так що, не бійсь, я не складусь! Ще не хватало посеред такого врємя дітям нав’яз страшний робить…».

Вкотре закликаю слідкувать за тим клятим тиском і не забувати пити ліки. «Та п’ю я, п’ю! Не переживай ти так! В мої роки вже треба через щось і померти! Як сильно душить, то на вулицю йду, на свіжий воздух! Жалко тільки, що ото дороги в мене немає як у Ніни…».

Ніна то її двоюрідна сестра. Сімдесят п’ять чи що років. По міркам матері - просто дєвочка. Я нашорошуюсь: що то за дорога? В нагороду отримую оповідочку, від якої аж зуби зводить.

Ніна мучиться астмою і під час нічних приступів виходить на свіже повітря, щоб хоч трохи попустило. Живе на краю села, тож і бігала ближніми полями.

А оце не так давно хтось посеред поля, віддалік села, побудував маєток. І вже зовсім недавно провів до того маєтку новеньку, як дзвін, дорогу. Тож Ніна і почала ночами бігати підтюпцем тієї дорогою. Все ж краще, ніж яругами віддихуватися!

Хазяїн маєтку помітив цю дивну активність на темній дорозі і якоїсь ночі свавільно зупинив Нінину пробіжку. Що це ви, бабу, тут круги нарізаєте? Щоночі? Мені оце під вікнами. Собак лякаєте…

Ніна насилу, спотикаючись, спиняється. Зігнута роками спирається руками на коліна і довго, дуже довго відкашлюється, відхаркується і відпльовується. Хіба що не кров’ю. А затим страшним зусиллям піднімає голову на чолов’ягу і голосно, зі свистом, видихає:

- На олімпіаду готовлюсь, сину…