Другі Оповідки

Мало що так сприяє декомунізації, як робота з божевільними. Купа громадян ще тільки ридали, як же це можна жити без Володі Лєніна, а Олег Іванович вже мав тверде переконання щодо цього. Всі ці пам'ятники революціонерам полум'яним треба рівнять бульдозером. Ба більше. Навіть споконвічну мрію українського народу про комуняку на гілляці він вважав невиправдано гуманістичною. Краще різать на шматки. Саме до такого багатократно вивіреного висновку привела його плідна діяльність на посаді лікаря-психіатра спеціалізованої психіатричної бригади швидкої допомоги.

Радикальна декомунізація пустила перші, несміливі корінчики в його душі, коли лікар приїхав до громадянина, який відчув себе Будьонним Семеном Михайлович. Революціонером. Очільником Першої конної армії і Головою Товариства радянсько-монгольської дружби.

Почалося все прозаїчно. Бригада у складі Олега Івановича, водія, санітара і фельдшера, переконавшись у відсутності інших коней, вклали товариша Будьонного до швидкої. Та й рушили до психлікарні.

Однак героя громадянської війни слизькими руками не візьмеш. І хай у нього не знайшлося гарної замашної шаблюки, але довгу заточку з викрутки він таки приберіг. В пролетарських трусах синього кольору.

За хвилину, виказавши чудеса джигітовки, Будьонний скочив на ноші і приставив заточку до горла фельдшера. Начальник останнього, Олег Іванович, смикнувся і в серцях поцікавився, який, скажімо так, гомосексуаліст не обшманав клієнта. Питання безпомічно повисло в різко згуслій атмосфері автомобіля. Бо клієнт наказав заткнуться білогвардійській сволочі і зручно зафіксував фельдшера за патли. Водію довелось одразу стишити швидкість, щоб раптовому заручнику не одірвало часом голову. Славними то українськими дорогами.

Тим часом товариш Будьонний забажали музики. Олег Іванович, водій і санітар так сильно вилупились на нього, що командарму довелось уточнити репертуар. Марш Будьонного! Бригаду заціпило в смерть. Щоб привести майбутній хор до тями, головний вершник революції вдався до стимулювання. Зокрема заохотив горло фельдшера сильнішим натиском заточки. На її вістрі з'явилась багатобіцяюча краплинка крові.

Заглянувши в благальні оленячі очі фельдшера, першим отямився водій. З острахом затягнув “Ми - красная кавалєрІя...”, але вмить заткнувся від рику товариша Будьонного. Я сказав музику, а нє пєсню! І маршал Савєцкава Союза роздратовано видув губами декілька головних акордів. Любитель інструменталки, твою мать. Показав, що хоче і знову натиснув заточку. Фельдшер засовав ногами, але в ритм не потрапив. Зате справив незабутнє враження на колег і вони слухняно вжарили бітбоксом на мотив — Будьонний наш братішка, с намі вєсь народ!

На жаль, частина всього народу у вигляді самотнього перехожого трохи, вибачте, не наклала у штанці. Це коли представник трудящих переходив на зелений і побачив та почув, як бригада швидкої у повному складі лабає кавалерійський марш. Страшно роздуваючи щоки з нещадно витріщеними очима.

Водій справедливо надумався не плодить більше пацієнтів і в подальшому не зупинятись на світлофорах. Для цього ввімкнув сирену і кавалеристи поскакали містом не зупиняючись. Правда, їм попутно довелось зробити губами музику голосніше. Щоб перекричати цю саму сирену. Від додаткових зусиль губи медичних працівників остаточно посиніли. Ну правильно, вони ж консерваторій не кінчали.

При вигляді злагодженого ансамблю у санітарів психіатричної лікарні виникло легке замішання. Кого хапать? Добре, що товариш Будьонний викрив себе, необачний. Змахнув заточкою як диригент і подякував красно солістам. Спасіба, арли! Насилу тих орлів од його горла потім віддерли.

Закріплення вивченого матеріалу Олег Іванович пройшов з Октябриною Семенівною. Заслуженій бабці захотілось простої людської уваги. А де її взять, тої теплої уваги, як не у швидкій допомозі?

Тож Октябрина Семенівна набрала нуль три, бадьоро продиктувала адресу і раптово зміненим, максимально вмираючим голосом заявила, що помирає. Цим голосом, вкупі з рандомно випадаючою щелепою, досягла куди більшого, ніж могла очікувать.

Бо диспетчерка спочатку ніяк не могла добрати - це хтось помирає, чи вже помер? А потім прийняла компромісне рішення. Направила на вказану адресу спеціальний санітарний автотранспорт. Більш відомий у широких народних масах як “труповозка”. Справедливо, бачте, рішила, що з таким голосом довго не живуть, а поки той фокусник доїде, то буде якраз вчасно. Сильно не заклякне.

Водій-санітар труповозки на прізвисько Фокусник дійсно ніколи нікуди не поспішав. Але і його клієнти, в силу специфіки, також ніколи не жалілись. Він взагалі був дуже доброю людиною і мав всього одну іміджеву плямку. Яка і пояснювала його прізвисько. Так, безсовісні язики підозрювали, що він вживає лікарські засоби звеселяючого характеру.

Однак начальство на то уваги не звертало. Все-таки він був доброю, холостою людиною та не робив нічого поганого на роботі. Крім того, не було черги бажаючих самотужки обнімати передчасно померлих різної свіжості та консистенції.

Треба сказать, що Октябрина Семенівна як клієнт одразу полонила Фокусника. По-перше, на відміну від попередніх його клієнтів, вона розмовляла. По-друге, вона називала його доктором. І, нарешті, вона свято вірила, що він їй поможе. Провівши в компанії Октябрини свої найкращі дві години в житті, розчулений Фокусник остаточно поплив. Видобув з потаємного місця свою найлуччу, найдорожчу пігулку для настрою і завернув її в долоню Семенівни. Нє благодарітє, бабушка! Нє нада.

Вдячні сусіди знизу вже через якісь пів години видзвонили дочку звеселілої Октябрини. Доця, ознайомившись з мамою на місці, малодушно зателефонувала в психіатричну швидку. Назвала адресу і повідомила, що мама навернулась головою і дуже сильно скаче квартирою. Ловить якихось алєнєй. Диспетчерка з ходу її вспокоїла відносно того, що скаче. Не хвилюйтесь, є в нас класний спеціаліст по кавалеристам! Скоро буде!

Олег Іванович аристократично кивнув розпатланій і розпластаній по стіні коридору дочці Октябрини. Не задаючи дурних питань, рушив у напрямку, на який вказувала її безвольна рука на стіні. З порогу окинув професійним поглядом Семенівну, яка самозабутньо плигала кімнатою стільцем спинкою вперед. І розмахувала невидимим лассо в правій руці.

Навчений гастролями з Будьонним, лікар піднатужив свій музичний слух і одразу виявив невідповідність в початковому діагнозі. Шановні, Октябрина не ловила оленів! Йому було абсолютно видно, що вона скакала на дородній коняці, розмахуючи шаблюкою з криком “Лєнін с намі”. Кантата для хору з оркестром.

Психіатр, не відриваючи погляду від гарячої революціонерки, стиха процідив водію — пісні про Лєніна знаєш? Той ствердно ковтнув кадиком.

Заспокоєний Олег Іванович хижо примружив очі, витер губи і хоробро ступив вперед.

Слава Україні і смерть москалям!