Чайна церемонія
П’ятдесят років тому стара Гандзя стрічала свою невістку, яку син-охвіцер найшов десь там у Москві. Був, правда, ще Гандзін чоловік, старий Микита. Але він назвав синове щастя «рижою кацапкою» і Гандзя запрітила йому откривать рота, аж поки діти не поїдуть. Тож, можна сказати, вітала молодят сама.
Микитові сподівання невістка виправдала одразу. По-перше, безбожно акаючи, безперестанку смалила на панятном язикє, який Гандзя розуміла через раз і тому вгодить невістці ніяк не могла. А, по-друге, окинувши загачений харчами гостинний стіл, русская заявила, что ім с Мусєй січас вполнє достаточно батона с бутилкой кєфіра ілі томатного сока. Микита зловтішно крекнув (я ж казав) і перебільшено радісно потиснув руку сина Миколи, чи то пак Мусі. Порадів за того. Гандзя намагалась спалити поглядом чоловіка, але той не дававсь. Руку, падлюка, тиснув, однак мовчав як риба. Тобто, священну заборону не порушував.
Заявлена концепція сімейного харчування в цілому не завадила невістці з Москви вмолоти добру миску борщу з ополоником сметани і пройтись далі по мєлочі: ковтнула полумисок молодої, з укропом, картопельки зі смаженими грибочками, чотири чи п’ять котлет, курячу ногу, два голубця, кілько вареників з печінкою, два линочка у тій же сметані, пів кружельця домашньої ковбаски і, нарешті, три налисника з маком і знову таки зі сметаною, хай би їй грець. Плюс навіть і не думала пропускати гранчакуваті стопки з духмяною самогонкою, щедро настояної на корінцях калгану.
Наступного ранку невістку відпоїли літрою кислого молока (кефіра не знайшлося!) і поволокли попід руки на город. Копати картоплю. Там синове щастя в два підходи розрізала зо п’ять крупних картоплин, втомилася і зробила гучну заяву для сторопілої громадськості: «Я єйо нє прятала і поетому большє іскать нє собіраюсь!». Та й пішла собі досипати. Гандзя почорніла від такого картопляного святотатства, а Микита показово мовчки почав вивчати хмарки на небі.
Після обіду, добре виспавшись, невістка відчула в собі сили взятись двома руками за тваринництво. Промарширувала подвір’ям, заглянула в хлів, заточилась від дременувших звідти ароматів. Встояла. Затим, відхекавшись, діловито поцікавилась у Микити, що насилу теплий від копання картоплі передихав собі куривом на лавці під плотом:
- Чай, корова воду піла?
Від цього простого питання закляклі кури припинили ритись в пилюці, собака Кактус прокинувся і здивовано, боком підняв голову, а корова Маня, висунувшись головою з хліва, розпливлась широко вдоволеною посмішкою. Захоплений зненацька старий Микита паскудно вирячив очі на відро, з якого поїли Маню. Впустив з рота сигарету і з плювком порушив свою ж обітницю мовчання:
- Та хай воно уже сказиться, щоб я тій корові стільки чаю варив!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!