Я і леді
Вечоріє. Стою після роботи в АТБ перед касою і покірно жду, коли панночки, які переді мною, зволять розрахуватися. Аж тут за мною лаштується звичайна панянка років тридцяти п’яти і викладає на касову стрічку шматочок сиру, шоколадку і ще щось таке подібного роду. За мить до неї приєднується її колежанка і урочисто грюкає на стрічку пляшку білого вина:
- Я запереживала – а вдруг не хватить!
В таких випадках я не можу втриматися і експертним тоном давнього знайомого категорично заявляю:
- Так точно не хватить. Нащо ото потім другий раз в магазин бігти?
Панянки розгублено переглядаються і білявка, котра сміливіша, натхненно заперечує:
- Та має хватить, нас же двоє!
- Тим більше не хватить,- заводжусь я, - так завжди буває, я знаю!
Панянки хвилину задумливо вдивляються в свій казковий набір з вином і нарешті білявка, котра сміливіша, видає:
- Та нє…. – і за мить, наче щось згадавши, вже переконливо палить – Ми же ЛЄДІ!!!!
Тепер уже я торопію від аргументу і перелякано відповідаю:
- Ой, ізвініть!!!Це мені наче повилазило в самом дєлє!
Ще мить і всі ми з касиркою і двома лєді дружно сміємося.
Вечір прокотився не дарма.
Чорноморськ, сьоме грудня, дощ.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!