Другі Оповідки

Я вже якось казав, що в моєму дитинстві рідне село було перенасичене відьмами, чортами та іншою нечистю. Їх було так багато через те, що сусідська відьма обов’язково виходила заміж за якогось чорта. І вони запекло плодились. Через що з’являлись нові чортенята. І так без кінця.

Поговорити по душам з живою відьмою мені малому ніяк не виходило. Бо тільки кого спитаєш, так одразу виявляється, що справжня відьма це не вона. Справжня або живе по сусідству або та, що тобі таку гадость про мене сказала. Це вона, дитино, так прикидається, стерво. Щоб їй язик отсох.

Отож в плані інформації доводилось обходиться легендами та переказами. Суціль правдивими. Особливо популярною була розповідь про жаб, яких насилають виссати молоко корів порядних господарів. Ото й молока не хватає. Мене це дуже лякало, бо страх передався з молоком матері, яка панічно боїться цих самих жаб. І було з чого боятися.

Сиділа якось в дитинстві моя маленька мама вранці на порозі хати. Сонце, літечко, горобці. І раптом з хліва, де ночувала чорнобіла корівка Маня, виповза величезна жаба. Типу ропуха.

Моя маленька мама, тоді просто Соня, від побаченого так верескнула, що мій дід Костик, а її батько, впустив на землю дефіцит. Свіжозапалену цигарку «Біломорканал». Думав, убили дитя.

Вискочив як обпечений на двір і, побачивши в чому справа, вспокоїв доню. Не вищи. Зараз ми цю скатіну до мами віднесемо. Взяв добрячий мішок, зачерпнув ним ропуху і поніс з двору. А вже на вулиці швиргонув з розгону в сусідський город.

Жаба, яка прилетіла з неба, загнала в тупик глуху Федоську, яка якраз полола бурячки. Не знайшовши наукових пояснень цьому факту (діда Костика й слід пропав), вона наступні десять років вимотувала жили з батюшки. Чи скоро вже той кінець світу, якщо з неба жаби сиплються.

Наступного ранку моя маленька мама сиділа на порозі хати і незмигно дивилася на двері хліва. В нагороду за цю пильність звідти знову виповзла товстезна жаба класу земля-земля. Тобто ропуха. Крик Соні змусив помолитися половину села. Оглухлий дід Костик вивернувся з-під переляканого в смерть коня Броника і кулею вилетів з того ж хліва. Не чуючи під собою ніг, перечепився об ту кляту жабу. Ропуха покотилася подвір’ям, паніруючись пилюкою. Соня перейшла в режим моторошного реву.

Дід Костик, вживаючи безліч нових для Соні слів, по опрацьованій схемі схопив мішком жабу. Проклинаючи Федоську, погрузив цінний вантаж на підводу і скомандував Бронику «Вйо!». Соня тяжко схлипувала.

Сусід Фєдя мирно ловив карасиків в болоті поблизу лісу, коли до водойми на шаленій швидкості пригуркотіла підвода діда Костика. Який, не вітаючись, витрусив з мішка в болото величезну жабу типу ропуха. У Фєді полізли очі на лоба. Це ж треба було із-за цього коня аж сюди гнать! Прокопович, ти що???!!! Думаєш тут жаб мало???

Дід Костик злісно замахав руками і пристукнув пальцем по підводі – Ти мені ці шуточки брось!!! Плигнув на воза і погнав до села. Сторопілий Фєдя встав і довго та уважно розглядав ропуху, яка намагалась видертися на берег. Фєдя смачно сплюнув на жабу і пішов змотувати вудочки. Накрилася рибалка.

На ранок Соня з дідом Костиком сиділи на порозі. Ждали. І таки дождалися. З хліва, витираючи молоко з губ, повагом, на двох лапах вийшла ропуха.

Невідомо чи та сама. Соня тихенько заскімлила і вчепилася в батька. Дід Костик витер раптовий піт з лоба, струсив з себе дитину, перехрестився і пішов з мішком до жаби. Кінь Броник з округлими очима під’їхав до діда без команди. Міцно тримаючи мішок руками, дід Костик вилетів підводою з двору в напрямку лісу.

Завзятий грибник Стьопа ледь доплентався до грибних місць посеред лісу, коли його наздогнав дід Костик на возі. От якби знаттє, що Прокопович буде сюди їхать! Підвіз би, подумав Стьопа і запитав сусіда:

- Доброго ранку, Прокоповичу! Тоже грибків захотілося?

Дід Костик на той час вже викурив пачку «Біломорканалу», трохи заспокоївся і відповів як є:

- Та нє….Жабу оце одну до лісу підвіз…

Стьопа придивився до мішка з жабою, розуміюче кивнув головою і спитав за проїзд:

- І дорого Ви з неї за дорогу взяли?

Кінь Броник не витримав, пирснув і протяжно, на весь ліс, засміявся…Як кінь.