Другі Оповідки

Моя кохана дружинонька має одне страшне переконання. Вірить, якщо мене невтомно виховувать важким для голови, то з мене щось получиться. Як тільки я не благав про хибність цієї людиноненависницької теорії! І горбатого могила виправить, і скільки вовка не корми, і голодній кумі вареники на умі. Нічого не помагає…Став на роботі приглядатися – це всім пацанам моторошно чи зі мною щось не так? Ось, наприклад, моє останнє спостереження. Самі рішайте!

Зайшов Петрович в офіс і проситься анекдот розказати. Проситься, бо зазвичай настільки скажені розказує, що вуха пухнуть і не знаєш як жити далі. А в нас там жінки за столами. В бога вірять. Нє, гаряче запевняє Петрович, не смикайтесь, на цей раз нормальний. Виходить, таки знає, гад, де межа нормальності проходить.

І починає розказувати, як чоловік перед смертю до батечка просить свою дружину. Щоб його весільну обручку після його ж смерті не знімали. Отак прямо з нею в труну і кладіть. Та заспокойся вже, одмахується дружина, ти, главне, помри. Покладем тобі обручку, подавися. Однак і цікавість розбирає. Нащо тобі та обручка у могилі? Невже сподіваєшся, що відьми і там чіплятися будуть? Та нє, каже чоловік, що за відьми у моєму віці! Просто хочу, щоби бог точно знав, що в пеклі я вже був!

Петрович радісно заходиться від сміху і я також чемно гигикаю у відповідь. А сам сторожко стрижу вухами довкола. Знаю, що жіноцтво за подібні анекдоти і куди менші провини може придушити у погану погоду. Але на цей раз проносить.

Дівчата силувано всміхаються. А Галя посміхається криво. І лихо додає, що у жінки Петровича ще багато роботи. «Але добре, побачу твою дружину – поділюсь досвідом. Як досягти блискучих результатів з перетворення чоловіка на людину. Бо мені це вдалося!». І розповідає свою несамовиту історію. Свій анекдот.

Супроводжувала Галя з чоловіком доню на танцювальному конкурсі в Німеччині. Вечорами дітки-учасники конкурсу кучкувались окремо, а їх батьки по номерам готелю окремо. Де знайомились і спілкувались за келихом чаю.

І от якось раптом, після третьої, як грім з ясного неба! Ахтунг! Пожежна тривога. Готель то був німецький, але ж постояльці всякі. Тут і почалося справжнісіньке кіно і німці. Гармидер, тиснява, прокльони. Галя зраненою пташкою понеслась за дитиною, а чоловіка Юру послала у власний номер. Щоб забрав найцінніше, бо згорить же все до біса!

Невдовзі, з матюками і дитиною, Галя вирвалась на площу перед готелем. А там холодний дощ, вітер, німці всякі. І чоловіка з найціннішим катма. Хоч би ж парасольку прихопить догадався!

Стовбичили там самотніми тополями хвилин сорок. В халаті і капцях. Переминались з ноги на ногу. Вже й тривога стихла. Проте в готель не пускають, перевіряють щось там, колупаються. А Юри з найціннішим нема.

Появився наш лебедик, коли Галю з дочкою вже давно колотила крупна дрож. Намалювався на ганку готелю, як кажуть у народі, Д’Артаньян весь у білому. Джинси, кросівочки і волосся вимите, детально укладене. Волосинка до волосинки. А от у руках нічогісінько. Голо.

Галю спочатку оте волосся вимите в ступор загнало. «Господи, ти шо, під брандспойт потрапив?». «Та нє, то я душ прийняв. На всякий випадок». Від почутого у Галі ледь очі не полопалися. Може його стіною привалило? Чи по голові вдарили?

Насилу отямилась. Від пориву холодного дощу з листям. І тут же роздивилась, що в руках її красунчика не те що парасольки, взагалі нічого нема! Ошелешено процокотіла зубами. «Я ж тебе за цінними речами послала! Де вони?». Простогнала.

Тут Юра вмить зацвітає і переможно розкриває кулак з побілілими пальцями. На долоні – самотня весільна обручка Галі! Найцінніше!!!

Галя надовго втуплюється в ту обручку, потім оскаженіло махає головою. Наче страшне видиво од себе проганяє! Потім гранично зацікавлено вивчає свого Юру. По кускам. Немов вперше у житті побачила. Видихає повільненько. І шепоче:

- А добре, що ти помився!