Сільодочка
(опис літературної події)
Років десять тому я травмувався літературним конкурсом. Аж сльози бризкають, як все гарно починалося.
Роздрукував свій безсмертний твір і відправив його у добрий путь. А з наступного дня почав приставати до поштової скриньки. Скажи і скажи, коли мене призовуть. Щоб носити на руках слави.
Через три місяці скринька подала заяву в поліцію, а я подумав, що в журі конкурсу сидять сліпі. В принципі, це понятно. Якщо мене читаєш, то гріх не осліпнути. Але все-таки, де положена премія?
Добре, що випадково догадався зайти на сайт конкурсу. Ого! А перегони-то конячок уже два місяці як закінчилися. Ну, думаю, падлюча скринька, держись. Утаїла інформацію. А вона як чуствовала. Стоїть під дверима, розхристана, ходить навчилася. Богом клянеться, що нічого в неї з пісьмами не було.
Добре, живи поки що. А сам далі читаю. «В конкурсі брали участь 120 творів». Ти диви, скільки наглих, де вони тільки беруться? «Кожен із десяти членів журі прочитав дванадцять творів, вибрав один, і на спільному засіданні журі, після обговорення, з десяти вибраних обрали три найкращих». Нічого собі розклади пішли. А де ж я тоді, такий талантлівий, в цих схемах заблудився?
Не шукай, брате. В полі широкому. Нема тебе, Нео Сірожа, серед вибраних…
І так мені гірко стало. І як представив я собі цей конкурс на ніч. Уява ж то розбурхана, травмована. Самі розумієте. Це ж, мабуть, думаю, неначе кулінарне шоу було! Там і там піща, то «какая разніца», що тут духовна?
Сто двадцять блюд – столи ломляться. Кожному по дванадцять штук. Очі розбігаються, вилазять, а ти їж куди хочеш. Лопни, а найсмачніше знайди. Щоб на заключному бенкеті перед колєгами стидно не було.
От люди і понавибирали. В того піца «Маргаріта», той паелью тягне, там пані з марципанами проштовхується. Борщ, бо куди без нього, курка по-пекінські парує, біля неї салатик для схуднення свідомість втратив. Ще круасани були, тортик «Захер» запам’ятався, котлетки якісь. Один навіть з розсолом по особливій рецептурі прийшов, хитаючись.
Глянув я на них і все в мене, що могло, опустилося. Настала гранична ясність свідомості. Куди мені до них, вони були в Парижі. У мене ж просто сільодочка з олійкою і картопелька в мундірках на руках. Ні, хлопці, так я конкурс не виграю.
З тих пір і не пробую.
Інша справа Букнет. До спини всі ті конкурси. Подивись, Сірожа, на кількість переглядів і заткнись. У тебе скільки? Шістсот? А он та краля сексуальна шістсот тисяч має! На хвилиночку, в тисячу раз більше. Якщо тобі з математикою туго. Ти все поняв? І на ноги її не витріщайся! Шансів нуль.
Та поняв я. Поняв. Які ноги в сусідній галактиці.
Однак писать не перестану. Комусь і моя сільодочка зайде. Я точно бачив, їдять люди таке…
П.С. На тому конкурсі мужик з розсолом переміг. Всіх переконав, бо йому найбільше пекло.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!