Другі Оповідки

Я довго тішився на новій роботі, що мене там не кусають собаки. Наврочив. Бо сучка Мішка з Автодору усунула цей кричущий недолік. І зробила це не один на один в чистім полі, як годиться лицарям, а підступно ззаду - біля клумби.

Без звуку напала перед самісіньким днем мого народження. Привітала, можна подумать. Я тоді краєм ока тінь таки угледів і ногою встиг смикнутися. Сучка Мішка не чекала в моєму віці такої проворності, тож тільки черконула зубами по нозі. А от штанці мої біленькі розпустила, що називається «на лєнти» по самий пояс.

Вірите, все можна собаці простить, крім шкоди моїм штаням білим. Тому осатанів. Рвонув смерчем по клумбі за сучкою. Яка перед лицем роз’ярілого мене вмить набула здатності до бігу по вертикалі і втекла від наглої смерті по камінній огорожі. Тільки пазурі по бетону заскавчали. І ще охоронець онімів од моїх раптових кінських скачок клумбою.

Впавши в стан зміненої свідомості, замість визвати таксі кинувся додому в розірваних штанях. Дружині милій пожалітися, як мамці в дитинстві, носом сьорбаючи. Цей благородний душевний порив викликав занепокоєння серед мешканців Чорноморська.

Бо через вітер рвана всмерть штанина весь час тужилась перетворитися на прапор. Або ж, більше, на хоругву. Відкриваючи світу божому такі собі мої блакитні труселя. Знав би де впаду - стрінги натягнув би. Чесне слово. Тримаючи кляту штанину, з матюками в обнімку, стрімко рухався вулицею Миру. Прапороносцем.

Маленьке дівча спитало маму, чи дядя бах. Добра мама авторитетно пояснила, що дядя бу-бух. Сильно бу-бух. Потім якийсь бармалєй співчутливо дихнув перегаром - сиш, братан, акуратний будь! Далі смачно сплюнула на газон пенсіонерка. А хай ти сказишся, сивояй! Ого! Так мене ще не називали! Сильніше завернув штанину, бо звідки в неї ці подробиці? Злякався, що ще кілька таких зустрічних і стану зіркою ютуба. Буде в старості, що від онуків ховати. Про всяк випадок, останні метри до хати подолав легкою риссю.

Коли висолопився в квартиру, кохана позаздрила рівню обдертості. Сірожа, блін, ти хвалився, що одна сучка покусала, а по штанях кажеться, що тебе ціла тічка натхненно рвала! Ану бігом в травматологію, може ти скажений!

Травматолог зазирнув у мої вилуплені очі і на автоматі запропонував щеплення від сказу. Дружина зайшлась від захвату - я знала! Доктор, може спочатку спитаєте, що зі мною? Я тут недавно від Ковіду щепився, може через це вам так страшно від моєї морди? Та й собака на вигляд не скажена, а тільки придурковата.

То може ви її провоцирували? Це вже зоозахисниця санітарка, як завжди, найшлася. Кохана розпливлась кривою посмішкою. А канєшно провоцирував! Модними штанами своїми, білими! Я так понімаю в нього на роботі кожна сучка хотіла б їх зубами роздерти! Обачливо промовчав, бо й без того раняний.

Обмили рану господарським милом і зійшлися на тому, що доктор не ловить собак, а я слідкую за сучкою Мішкою. Якщо собацюра за десять днів богу душу не віддасть, то і я не оскаженію. А як здохне за цей час, то й мені зробити щеплення від сказу буде не пізно. Може. А щоб рана не гноїлася, лікар виписав антибіотик по ціні іномарки.

На вулиці жінка ознайомилась з рецептом і рішила, що дешевше похоронить. Знаєш, що, Сірожа, візьмемо стрептоцид за вісім гривень, посиплемо подряпину і заживе, як на собаці. В мене баба завжди так робила. Подумалось, як добре будь собакою. Дешево.

З усіх тих переживань пересохло в горлі і я прохрипів аптекарці, що мені конче треба стрептоцид. Аптекарка сильно уважно зміряла мене з голови до ніг і обережненько так спитала - а може щось нормальне візьмете? Септефрил наприклад?

На роботі обійшов всіх водіїв і попередив, що як надумають КАМАЗами давити сучку Мішку, то хай спитають у мене, коли можна буде. Щоб мені ото не носиться Чорноморськом з її передчасним трупом у кульку BMW.

Колись, кажуть, десять днів потрясли світ. А мої десять днів ранок починався, а вечір закінчувався сучкою Мішкою. Переймався сильно за її собаче здоров'я. Щодня шукав сучку навколишніми чагарями і мусорками, вдивляючись чи не стікає вона де скаженою слиною. Щоб швидше знаходить собаку, жінка підказала кормити її косточками. Ага! Щас! Мені ще не хватало виробити в сучки безумовний рефлекс: хочеш їсти косточки - вкуси Сірожу.

Мої старання помітили і оцінили. По-перше, сучка Мішка почала червоніть і стидаться перед знайомими кобелями через мої залицяння. А по-друге, охоронець на воротах фірми на дев'ятий день таки не витерпів:

- Ви ізвініть мене, канєшно, але Вам уже пора з букетом до неї ходити!