Другі Оповідки

Цікаво, а сучасні українські діти знають, що трус нє іграєт в хокей? Бо я малим знав і боягузом не був. А був дитям начитаним і, як наслідок, трохи дурнуватим.

Зокрема, в десять років страшно хотів пограти в хокей зі старшими хлопцями. З однолітками почувався впевнено і рішив, що пора показать клас. І таки доканючив – взяли в команду хлопців на п’ять-шість років старше. Якщо хто не знає, то в дитинстві така вікова різниця є прірвою.

У здорових пацанів ніхто не хотів стояти на воротах. Бо то тільки в телевізорі хокейний воротар потужними щитками і масками захищений. У нас в селі про таке обмундирування надіятись не треба. І всі це прекрасно розуміли. Ну, крім мене, звичайно. Тож саме мене на ворота і поставили. В штанцях і черевичках. Як зараз би я сказав – в чому мати народила…

А тоді я був на вершині щастя. Що Ви, живий воротар республіки, блін! Лєв Кассіль відпочиває! Правда живим почувався не довго. Де першої атаки суперників.

На мене викотився Вовка на прізвисько Боцман. Чемпіон області з греко-римської боротьби у своїй віковій категорії. Потужний ліктьовий кидок. І шайба, вона ж спортивний снаряд вісім сантиметрів в діаметрі, лунко влупила мені нижче коліна і відскочила назад. Я зашаленів від болю.

Тим часом Вовка розлючено кинувся на добивання. Добре, що в мене підкосилися ноги, я гепнувся на лід і на цей раз шайба просто врізала в сонячне сплетіння. По хорошому, від удару такої сили я мав би вилетіти з майданчика. Однак на той час був досить цибатим, тож зачепився головою і ногами за праву і ліву штанги відповідно. І зберіг ворота недоторканими.

Капітан моєї команди виколупав з мене шайбу і захоплено потріпав по голові. Ну ти даєш, малий! Молоток! І за шиворот, з другої спроби, встановив-зафіксував малопритомне тіло у воротах. Згодом я навіть дихати почав.

Потім якась падлюка зважилась на дальній кидок і неждана-негадана шайба мало не розтрощила моє коліно. Мене ледь не знудило і я спазмою схопився двома руками за штангу. Якраз вчасно. Бо наступна шайба дивом не переломила мені стегно, але і у ворота не просочилась. Моя команда завила від захвату. У їх воротах - стіна!

Очманіла від болю стіна малодушно спробувала втекти з ігрового поля. Шкутильгнув в сторону по льоду і тут же був збитий з ніг осоружною шайбою. Можна сказать, на ізльоті. Це противники, дай їм боже здоров’я, так по воротах промазали. Мій капітан знову видобув з мене (і думати боюсь звідки) шайбу і сердечно, як друг другу, порадив за межами воріт не ловити. Немає смислу. Просто стій у воротах!

Знову опинившись на сторожі командної цноти, я кардинально змінив воротарську тактику. Вирішив ухилятися. На жаль, ноги слухалися погано, фортуна відвернулась, а суперники ніяк не могли пробити мимо мене. Що я тільки не робив, але відстояв на нуль і став героєм дня. Ще й забронював почесне місце воротаря команди.

Скоріше за все, мене добили б того сезону. Однак я припустився непростимої помилки. Ми топили хату вугіллям і взимку було досить тепло.

Тож якогось вечора воротар намбе ван необачно промарширував в одних трусах поперед батька. І кількаденне маскування пішло коту під хвіст.

- Соня! Чого це в нього ноги такі грязні? Він шо там, уголь розгружав?

Таке неприкрите звинувачення в нехлюйстві зачепило матір за живе. Улюбленому синочку невідкладно вчинили пристрасний допит з елементами рукоприкладства. На загальне щастя, ноги виявилися не брудними від вугілля, а синіми від шайб.

За результатами обговорення батьківського комітету мені свавільно заборонили грати в хокей загалом і з тими бугаями особєнно. Плюс моя задня часть була з любов’ю відкоригована синіми відтінками. Щоб не випадала, так сказать, із кольорового контексту ніг.

Спитаєте, як вижив у ті лиховісні часи? Насправді просто багато читав.

Тамуючи сльози і без хокею…