Другі Оповідки

Моя мама все життя не любила людей в коротких штанях і називала їх підзиганими. У відплату за це доля подарувала їй мене, цибатенького хлопчину, який виростав із штанів за якийсь місяць. А чиє ото лазить по селі, таке підзигане? Так то ж Соніне дитя, хай мене бог простить…

Відтоді мати почала купляти мені штани добре на виріст. А щоб я сильно не орав носом в сільській пилюці, то «підкладала», підшивала низ моїх штанів на потрібну довжину. І коли мої нижні кінцівки випиналися за межі пристойності холош, то й довжина штанів привідпускалась відповідно. Таким чином, почав я в дитинстві бути яким завгодно, але не підзиганим.

Одного теплого червневого дня старші хлопці збирались ловити сіткою рибу. І шукали дурня, який буде їм ту рибу заганяти. Це ж треба! А я саме шукав пригоди на свою біляву голову. Як ви розумієте, ми щасливо найшли один одного.

Ошалілий од честі, виказаної мені старшими хлопцями, я несамовито кинувся заганяти ту рибу як був. В штанях і сорочечці. Просто минулого разу я вже заганяв голяка. І так подряпався об корчі дерев і осоку, що мати подумала, що на мене напала якась невідома болєзь. Проказа чи що? Тоді мене зцілили віником по хребту. Лікування було ефективним, але передозування не хотілося.

За свої труди загонича я отримав два облізлих карасика з вилупленими очима та мокру одежу. Яку довелося години три сушити на траві. Саме тут я і проявив злочинну недбалість. Не помітив, що в складку підкладених штанів якимось дивом потрапив невеличкий пічкур. Рибка така.

Наслідки моєї риболовецької діяльності почали відчуватися в повітрі приблизно через день. За цей період часу пічкур не лише благополучно здох, а й почав добряче так тхнути. І його зовсім не хвилювало, що мені того дня треба було сходити в школу на літню практику і принести від баби молока.

Батьки зранку побігли на роботу і мене ніхто не спинив. Навіть сусідські собаки, замість того, щоб гавкать як зазвичай, почали тривожно принюхуватися. Я також чув моторошний запах, але на себе його не приміряв. Це ж село. Хіба тут мало легковажних корів і коней, що можуть добавить атмосфери?

Літню практику в школі пройшов дуже швидко. Мене послали помагати вчительці математики, Галині Григорівні, сапати клумбу. Вона вкрай здивувалась моїй появі, бо спочатку подумала, що це підвезли гною тачкою. І взагалі почала себе вести якось неспокойно. Постійно ривками до всього принюхувалася. Скоро в неї почали сльозитись очі, а вона так і не повірила, що відмінник Сірожа може так вонять. А потім взагалі відпустила нас із пічкуром додому. Щоб не задихнулись на території школи. Не дай боже.

Бабця Антося дуже сильно мене любила. Саме ця любов і втримала її на ногах, коли ми з моїм пічкуром явились за молоком. Потім вона довго і з наростаючою тривогою обдивлялась мене. Господи, ну не може жива дитина так смердіть! Однак по всьому виходило, що може. Бабця розпереживалась за свою ще живність (задихнеться!) і тому мерщій збула нас зі свого подвір’я. Навздогін приказала, щоб мати мене покупала. Чи хоча б у больницю здала…

Поки ждали батьків з роботи мій пічкур геть розклеївся. Практично розклався. Дихать стало зовсім важко і батька з матір'ю перекосило прямо на ганку. Поки татусь, як ошпарений, відкривав вікна по хаті, мати хапнула мене по матні (чи не вкакався) і обдивилась мої ноги (чи не вступив). Обидва тести виявились негативними і ми почали гуртом шукать у хаті, що так страшно смердить. На жаль, через мене здавалось, що падлом тхне геть усе.

Як стемніло, батько наказав якось лягать спати. З відкритими дверима і вікнами. А завтра прийдеться зривать підлогу, бо подушимся. Щось дуже вже там здорове здохло.

Свіжий подих прийшов несподівано. Недарма мати цілісінький вечір з підозрою косилась на мене. Знала свої кадри і відчувала, що без Сірожи тут не вродилося. Як тільки я зняв кляті штани з пічкуром і повісив їх на стілець, так вона зразу і унюхала звідки смертю відгонить. Мати миттю вимацала в штанях що осталось від пічкура, а я отримав гарного такого, щирого, розкотистого запотиличника. Спав потім, як сім баб пошептало. Надихаться не міг.

Двадцять року потому, вже у тещі, обідали всім сімейством. Їли в тому числі виловлену в Ірпіні річкову рибу. Я її старанно оминав, бо не люблю колупатися в численних кістках. Помітивши цей мій рибний ігнор, свояк Сірожа також припинив їсти рибу і з тривогою звернувся до моєї дружини. Аліна, він щось знає! Кохана незворушно видобула з тарілки смаженого пічкура, демонстративно його обнюхала і змовницьки нахилилась до стривоженого свояка:

- Краще б тобі, Сірожа, за столом цього не знать…