Зая
В буцегарні у злодія в законі схопило серце. Буває. Всі ми під богом тиняємся. Начальник тюрми знав свою санчасть, а пожити ще відчайдушно хотілося. Тому викликав швидку.
Як тільки лікар швидкої дізнався, кому стало погано, то йому стало ще гірше. І також закортіло ще трохи пожити. Бо сім’я, діти, незакінчені справи. Тому прихопив з собою на виклик місцеву легенду кардіології. Анну Іллінішну, врівноважену лікарку тургенівського типу. Сімдесят п’ять років від народження. Божа кульбабка.
Коли бригада швидкої увірвалась в камеру, злодій в законі саме пускав червонясті бульки з піни. З рота і носа. Жителі камери лежали камінням на нарах і боялися дихнути. Тільки найближчий корєш, завиваючи, міряв кроками камеру.
Лікар професійно оголив торс агонізуючого і камеру освітило синіми куполами. Зеки аж перехрестилися. Тим часом, Анна Іллінішна, побачивши прекрасні зразки високого бароко сімнадцятого століття, наповнилась повагою до їх власника. І, задоволено прицмокнувши, взялась рятувати татя.
Лікар обачливо вирішив не заважати. В нагороду за це рішення ошелешено вловив інтонації театрального Гамлета. Виявилося, що той корєш не вив, а високопарно декламував на манер Шекспіра. Повторював кожні п’ять секунд: «О Богі! Спасут лі лєкарі общєства полєзного члєна? Вот в чом вопрос!».
Боги дали позитивну відповідь. Врятували. Полєзний члєн общєства, страшно синій від татуювань і серцевого нападу, почав подавати перші ознаки життя. Задоволена собою і побаченим мистецтвом церковної архітектури на грудях грабіжника, Анна Ілінішна остаточно розчулилась.
Дістала пігулку валідолу, ніжно припідняла голову злодія в законі та вклала ліки під язик. І ласкаво промовила, заморозивши всіх присутніх в тюремній камері:
- Сосітє, зая…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!