Другі Оповідки

(Не намагайтесь це повторити!)

Протягом свого життя Соня виробила прості вимоги до умов праці. Щоб не вбило. На цю абсолютну істину напоумив її досвід роботи на фабриці дитячих іграшок.

Правда, спочатку кар'єри страшно не було. Працювала собі Соня в цеху м'яких іграшок і максимум на що могла сподіватись, то це пришита рука до зайчика або білочки. Задоволення малувато, проте не смертельно.

І працював ще на фабриці, але в кисневому цеху, Толя. Чоловік її старшої сестри. Який любив життя, жінок та експерименти. Саме в межах цих вподобань і запросив якось Толя на своє робоче місце Соню. Приходь на обіді, я тобі фокуса покажу!

Соня відкрито боялась Толікових фокусів, але непереборна жіноча цікавість взяла таки за горло. Про всяк випадок прихопила з собою подружку Вєру і подалась. Фокуси дивитися на цеховому подвір'ї.

Толік на це подвір'я виволік з кисневого цеху балон із рідким киснем. Відлив через шланг паруючої рідини у літрову банку. Дівчата насторожено застигли. Толік танцювальною ходою, наспівуючи, підійшов до клумби посеред подвір'я і вирвав там живу ромашку. Артистично, як міг, доковиляв до банки з рідким киснем і занурив в нього нещасну квітку.

Після цього галантно вклонився і протягнув квітку Соні. Та заточилась назад, вчасно помітивши, що він тримає квітку рукою в рукавиці. Ага, щас, знаю я твої фокуси! Толік наче розчаровано вхопився за серце і зумисне впустив ромашку на асфальт. Квітка кришталевим дзвоном розлетілась на друзки! Як то з льоду була зроблена! Дівчата охнули. Нічого собі, Снігова Королева, а не Толік!

Насолоджуючись зробленим ефектом, Толік підхопив уламок ромашки і клацнув біля неї запальничкою. Шматочок ромашки яскраво спалахнув. Дівчата охнули ще раз. Точно фокусник.

І тут, прямісінько на вершині слави Толіка, рвонуло так, що з виском повилітали цехові вікна. Це балон з рідким киснем вибухнув і ракетою метнувся в небо. За межі фабрики дитячих іграшок. Дівчата аж присіли.

Сонька, за мной, загорлав Толік і вихором поскакав до фабричної огорожі. За мить вони вже дерлись через потаємний лаз. Так ось ти кудою соціалістичне добро тягнеш, думала Соня, збиваючи коліна в кров. Фокусник, твою мать!

Балон, що відчув себе ракетою, в космос не долетів. Бо влупився в стіну сусідньої з фабрикою школи. Вибив добрячий шмат цієї стіни і розпачливо гепнувся на землю. Толік з Сонею підхопили балон з обох боків і галопом помчали до потаємного лазу, а потім і в кисневий цех.

Соня трохи не кончилась у цих скачках. А їй же ще, представте, Сірожу треба було родить через пару років!

Майстрам ракетної справи багато раз повезло. Що було літо і школа була пустою. Що шкільний сторож баба Сєня якраз пішла додому їсти зелений борщ. Що балон попав у стіну, а не у вікно. Тільки й біди, що обсипались портрети класиків у кабінеті літератури. І що безлічі комісій і окремим ентузіастам-пошуковцям, які потім роками вивчали походження дивного кратера на стіні школи, ні разу не спало на думку просте пояснення феномену. Тю! Та це ж балон із фабрики дитячих іграшок прилітав!

А ще повезло з фабричною комісією, яка розслідувала обставини вибуху балону в кисневому цеху. Бо Толік і Соня встигли доперти клятий балон в цех до появи там інших робітників. Доперли і заявили, що так і було! Чорт його зна, чого цей балон збісився!

Очолював фабричну комісію старший інженер на прізвище Витрикуш. Гріх з цього сміятися, але він страшно шепелявив. І незвиклим вухам у телефоні частенько чулось — старсий інзєнєр вітрікус сусаєт Не варто мабуть казати, що позаочі його так і прозивали. Сусаєт!

Саме йому дивлячись у вічі молоденька Соня і збрехала про балон, що збісився у цеху. Не судіть її строго. Ну, не могла вона розказать про фокуси Толіка. Сестриного чоловіка. Зятя, чорти б його побрали з його фанаберіями. В акті комісії так і записали — заводський брак.

Наступного дня Соня сиділа на лавочці поряд зі щасливим Толіком і говорила, що буде звільнятись. Бо якщо не ти, то Сусаєт мене точно вгробить! Щодо себе Толік і не сумнівався, але при чому тут Сусаєт? Це ж безневинний старший інженер. На це Соня апатично і стомлено прошепотіла, не відриваючи погляду від хмарки на небі:

- Що тобі, Толіку, сказать? Понімаєш, коли балон зривається всередині в цеху, то вікна вилітають на подвір'я. Щоб таке понять, даже фокусником не треба буть...А тут всенька комісія стоїть в твоєму цеху по коліна в склі і хоч би одному в голову стукнуло. А як це так получилось? Чого це все скло замість вулиці всередину посипалось? Я їм нагло брешу межи очі, тебе дурня прикриваю, а вони тільки гривами согласно махають. Але що з них візьмеш? Видно, заводський брак... Нєє, Толік, з такими, прости господи, інженєрами, ізвіні, що ругаюсь, вижить мені тут точно не вдасться....