Другі Оповідки

В якості батька сина я такий собі. На любителя. А дехто взагалі вважає безвідповідальним. Наприклад, зовсім не переймався питанням, кого синочок вибере собі на роль супутниці життя. Твердо тримався формули моєї матері – а мені то що? Аби йому наравилась!

Це добряче бісило мою добру знайому і за сумісництвом маму сімнадцятилітньої доні. Слухай, Сірожа, заткнись, га? Просто він у тебе не вагітніє і того ти такий борзий! А глянула б я на тебе, якби ти мав доцю!

А я і так знав, що тут не все чисто. Смакував якось пиво літом на лавочці в Курортному, що під Коктебелем. Причому не сам, а з Ігорем, щасливим батьком неймовірно симпатичної Насті.

А тут ковиляє повз нас растаман із нудистської Лисячої Бухти. Брудний, зарослий, з дредами навсібіч, гітарою і в одних засмальцьованих шортах на чесному слові. Викапаний Джек Воробєй недороблений.

Ігор проводить це видиво важким поглядом, довгим ковтком сьорбає пиво і говорить мені з надривом. От приведе мені Настя такого шамалая…І як, Сєрий?!!!!!Як?!!! От як не дать йому в морду?!!!

Я вдивляюсь в його розпачливі очі, сьорбаю пиво пересохлим ротом і розумію, що да. Тут точно виходу нема. Тільки в морду. І тихо тішусь, що в мене самого не шамалай…

Недооцінив я сина. Який в інституті швиденько навчився створювати незабутнє враження на людей. І коли тільки встиг?

Його севастопольська подружка Люда (саме подружка, нічого більшого) зібралась погуляти в Києві. І на питання батьків, де зупиниться в столиці, легковажно заявила, що переночує у мого Сашка.

Східна кров Людиного батька Марата одразу закипіла «як волна». Ніякого переночую до весілля, бо «зарежу!» цього твого просто друга. Навіть не думай!

В кімнатку, де заплакана Люда зустрічала кінець світу, пошкреблась мама. Яка була куди ліберальніша в питаннях депутатської недоторканності та дівочої честі. Здатна до розумних компромісів – аби тільки дитя не плакало.

Саме в цей момент Сашко виклав у мережу свої фото зі студентської вечірки-конкурсу «Ботан-шоу». Його тріумфальне вживання в образ студента-ботаніка виявилося стовідсотковим – зализане жирне волосся, зачумлений погляд в чужих окулярах, згорблена постава, завелика сорочка на всі ґудзики. І розстібнута ширінка, з якої витикається вся та ж сорочка. Прости і помилуй мене, Господи!

Доню! Покажи мені того Сашка! Мама Люди лагідно торкнулась плеча дитини. Та гірко схлипнула і безпомічно клацнула клавішою. На екрані ноута вмить висвітилося останнє фото Сашка. І, звичайно, - з конкурсу «Ботан-шоу».

Мама Люди надовго заціпеніла, не вірячи своїм бідним очам. Потім з безкінечною жалістю глянула на свою доцю (за що тільки Бог карає?), непевною ходою добралась до дверей кімнатки і голосно гукнула чоловіку:

- Марат!!!! Хай собі їде в той Київ!!!.....Опасності нєт!!!