Втеча.
Я вирішив зайняти позицію, хоч це не завадило мені паралельно одягатися.
- Я не збираюся бути знаряддям проти людства. Відмініть вашу атаку, що б ви там не планували.
Вона лише злегка підняла брову.
- О, раптом хребет виріс?
Сінді фиркнула з огидою.
- Навіщо тобі так дбати про них? Нашим поні потрібні ми.
- Наші поні можуть почекати хвилину. - Я знову був у своєму одязі й почувався менш вразливим. - Ці люди просто намагаються вижити. Залиш їх у спокої.
Незнайомка відмахнулася.
- Так уже переймаєшся — тоді роби сам. Але на ходу. Ми йдемо. - Вона знову обернулася на солдата, з гвинтівкою включно, і відчинила двері, махнувши, щоб я йшов за нею.
Я пішов, але водночас намагався відшукати той стан, що вже був у мене — відчуття, коли я наказав поням відступити. Ми вийшли у справжній хаос. Солдати бігали туди-сюди, звуки бою ставали дедалі гучнішими. Шлунок стиснувся від самої думки, що і люди, і поні могли бути по різні боки кулі чи зараження. Вона вела мене до загонів, а я почув у голові голос Сінді.
~Якщо для тебе це так важливо, я допоможу.~
~Дякую. Ми ж, по суті, в одному човні — давай спробуємо співпрацювати.~
Я знову відчув той простір всередині й потягнувся до нього. Раптом я відчув усіх поні навколо. Вони насідали звідусіль, їх били й вбивали, але чисельна перевага була цілком на їхньому боці. У підсумку вони б перемогли, але ціною жахливих втрат. Я наказав їм відступити, і маса вагалася. Ще один ментальний крик — і більшість відкотилася назад. Але я відчув, що жменька їх проігнорувала.
Коли зосередився на реальності, побачив, як обернений-солдат дивиться на мене з ненавистю.
- Тепер задоволений? - Я збагнув — вона була серед тих, хто не послухався. Вона — поні? Вона, він? Не знаю. Зовсім не виглядала як поні. - Нам треба рухатись. - Вона грубо схопила мене за руку, потягла до загону й заштовхнула всередину, зачинивши двері. - Сиди тут, виродку!
Вона глянула на іншого солдата, що ніс варту.
- Тебе викликають уперед, я твоя заміна. - Солдат швидко пішов.
До мене підбігли Лоун Вінг і Сандра, обидва виляли хвостами. Коли вони встигли випустити Лоуна? На ньому все ще була та стрічка, що блокувала крила. Я зрадів, ніжно погладив обох по голові.
- Ви в порядку?
Вони кивнули. Сандра вказала копитом на солдата, з яким я прийшов.
- Хто це?
- Без поняття. Але він на нашому боці.
Земля легенько здригнулася — й раптом з-під неї з’явилися одразу три знайомі голови.
- Привіт!
- Ми хотіли піти, як ти просив.
- Але спершу мусили врятувати тебе.
- Сподіваємось, ти не проти.
Величезна гідра-поні знову занурилася в землю, залишивши по собі чималий тунель. Інші поні в загоні одразу рвонули туди й щезли в темряві. Я вказав на знерухомленого єдинорога.
- Заберіть його. - Лоун Вінг схопив його за загривок і ми поспіхом рушили у темний тунель.
Сінді освітила шлях рогом, і я відчув ментальний поштовх, перш ніж запалив власний. Виявилось дивно просто, тепер, коли знав як, але часу розмірковувати не було. Шейпшіфтер стрибнув услід і замкнув колону ззаду, перед тим заваливши хід.
Ми були вільні.
Перехід тунелем тривав, може, з півгодини, і ми вийшли… у баскетбольний зал. Гідра сиділа там і радісно посміхалася всіма трьома головами. Врятовані поні вже розбіглися куди хто схотів.
Залишилися ми, шейпшіфтер і непритомний єдиноріг. Шейпшіфтер кивнув у бік гідри.
- Гарна робота. Ти вільна.
- Так є! - відповіла одна з голів і всі троє підійшли до мене. - Ми раді, що ти цілий.
- Більше не дай себе спіймати.
- Подзвони мені.
Вони занурилися в землю, цього разу не залишивши й сліду.
Сандра нахилила голову.
- Вони були трьома людьми чи однією істотою, поділеною на частини?
Сінді скривилася.
- Я ж не поділена з Вільямом. Ми — двоє, хоча відчуваю, що стаємо ближчими.
Шейпшіфтер похитав головою.
- Вони були трьома людьми, якщо це те, що ти питаєш. Друзями, принаймні. Двоє чоловіків і жінка, тепер усі три — жінки. Їх це, здається, влаштовує. Досить про них. Ми йдемо з міста, поки його не накрили килимовим бомбардуванням. Якщо їм не вдалося втримати американського S-класу, вони спробують його знищити.
Лоун поклав єдинорога на землю. «S-клас?» Він спробував замислитися, але швидко застряг. Це було надто далеко від його звичного світу.
- Раз ми в безпеці, може, пограємось? - Він перекотився на спину, виставивши напоказ свою постійну ерекцію прямо перед Шейпшіфтером.
Сандра фиркнула й подивилася на мене.
- Я ж не стаю такою безмозкою, правда?
- Не помічав. - Цих слів вистачило, щоб заспокоїти її. - Можеш підняти єдинорога? - Сандра викинула кілька язиків і легко підняла безвольне тіло, при цьому задоволено похитуючи своє драконяче хвостище.
Шейпшіфтер підійшов до Лоун Вінг і одним рухом лезоподібної кінцівки розітнув стрічку, що блокувала йому крила.
- Ми дуже далеко від безпеки. Сховай це назад.
- Але ж я без штанів…
Вона проігнорувала його нарікання й рушила вперед, ми невдовзі пішли за нею.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!