Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Ми прибули до їхнього будинку, двоповерхового дерев'яного будинку, навколо якого не було жодних інших будинків.

- Як ви вдвох виживаєте тут самі?

Джек знизав плечима.

- Якось обходимося. Іноді ми їдемо в місто за припасами, але в нас є кілька тварин. - Він вказав великим пальцем на курник і кілька корів, що були на полі. - Насправді життя непогане. Спокійне.

Піт першим зайшов всередину, показавши, що двері навіть не замкнені, хоча я сумнівався, що до них достатньо часто приходять гості, щоб так хвилюватися. Як далеко ми? — вирішив я запитати.

- Як далеко ми і де саме?

Піт свиснув на запитання.

- Як ти так заблукав? Я маю на увазі, чорт забирай, мені справді треба напитися, перш ніж я так сильно забуду, де я.

Лоун, у мене на руках, почав тертися об один з підлокітників, потираючи свій член туди-сюди з очевидною наростаючою напругою. Сінді похитала головою.

- Це довга історія, але давай просто цим закінчимо. - Вона посміхнулася, і Піт швидко похитав головою.

- Неправильно мати дві такі голови. Ти впевнений, що це не заразно?

Лоун тремтячим голосом промовив:

- Тільки якщо цілуватися.

Я кивнув на знак згоди.

- Без контакту з рідиною.

Пітер відсахнувся.

- Що? Ти маєш на увазі, що це справді заразно?

Джек, здається, не так хвилювався.

- То не цілуй їх і не давай маленькому там мастурбувати.

Лоун обернувся в моїх обіймах, щоб подивитися на Джека.

- Будь ласка?

Пітер рушив на кухню.

- Ні.

Джек не так швидко відкинув цю ідею, яка здалася мені трохи... дивною.

- Якщо ти розглядаєш це, то ми були серйозні. Ти перестанеш бути людиною, якщо зв'яжешся з Лоун Вінгом. Я не намагаюся робити це з людьми.

Джек потер одну руку протилежною рукою.

- Так, так, піду одягатися. - Він відступив до сходів і побіг нагору.

Сінді трохи насупилася.

- Він прагне подарунка. Чому ти його налякав?

Лоун кивнув головою, дивлячись на мене.

- Дозволь мені погратися з ним! Ти ж бачила, як він на мене дивився. Він його хоче! - Він слабо виштовхнув ногу. - Я хочу його...

- Дурне питання. - Я трохи погладив Лоуна за вухом. - Ти був геєм, коли був людиною?

- Я вже не гей, - тихо проскиглив Лоун, перш ніж пирхнути і звалитися мені на руки. - Мені байдуже, що в нього є, а що ні. Крім того... він може стати кобилою. Справді велика ймовірність цього.

Пітер повернувся з пакетом кормової суміші та пляшкою води. Він кинув і те, й інше мені до ніг, але не підійшов.

- Бери і йди геть. Сподіваюся, ти отримаєш необхідне лікування, але... так. Забирайся.

Мені хотілося розсердитися на Пітера, але на його місці я б зробила те саме, тому я взяла запропоновані речі.

- У тебе є карта?

- Вибач, у мене є лише одна. Удачі.

Невдовзі, ми вийшли на вулицю, і я почав відходити від будинку, ділячись стежкою з Сінді та Лоуном, коли ми почули хрускіт, ніби хтось мчить під'їзною доріжкою. Це був Джек.

- Я йду з тобою.

Це дуже збентежило.

- Чому ти так хочеш стати поні?

Джек трохи почервонів.

- Я люблю коней. Я давно хотів мати кінну ферму, але Піт сказав, щоб я завів корів, вони корисніші, як він сказав. Але корови дурні та жирні. Коні набагато кращі.

Лоун перекотився на згині моєї руки, показуючись Джеку.

- Ти можеш піти з нами.

Джек озирнувся на будинок.

- Нам слід відійти на певну дистанцію. Піт виглядав так, ніби готовий дістати свою рушницю.

Вирішивши не ризикувати стрілянини з рушниць, ми швидко йшли дорогою приблизно до полудня, коли Джек скерував нас з дороги до невеликої хатини.

- Тут колись жили люди, але вони померли, тому це просто покинуто. - Ми відступили в темряву та влаштувалися. Я відпустив Лоуна, і він швидко підбіг до Джека, обнюхуючи його.

Джек потягнувся до нього, погладив по голові та вухах, як я робив багато разів.

- Ти дуже милий, чи не так?

У цей момент я не чіплявся до Лоуна. Я багато разів попереджав хлопця. Якщо він справді цього хотів, то хто я такий, щоб зупиняти його?

Лоун потерся мордою об руку, що його пестила, перш ніж відкинутися назад і розставити передні копита.

- Приєднаєшся до мого стада? - Це питання здивувало мене. Лоун питав дозволу, замість того, щоб просто продовжувати, як вони йшли.

Джек посміхнувся і потягнувся до Лоуна, підтягнув його на коліна Джека і ніжно погладив по боках.

- Я був би радий. - Спритні людські пальці обійшли Лоуна спереду та лоскотали плоский кінець його пульсуючого кінського м'яса, змушуючи його сіпатися ще сильніше та викликати тихий стогін у Лоуна Вінга.

- Я трохи переборщено одягнений, тобі не здається?

Лоун вирвався з його обіймів і почав якомога швидше стягувати одяг зі свого нового друга, хапаючи його зубами та розмахуючи крилами, щоб отримати перевагу. Він поступово просувався, і вони обидва, здавалося, були схвильовані повільністю цього акту, ніби на стриптиз-шоу.

Сінді штовхнула мене своєю головою.

- Хіба вони не милі?

Я не був впевнений, що слово «мило» я б використав, але було приємно бачити, як Лоун отримує трохи уваги, якої він прагнув. Джек був чоловіком, який явно виконував свою роботу. Здебільшого він був міцним. Непоганий вигляд, якщо вам подобаються бороди та той трохи дикий вигляд чоловіка, який не любить міста. Я відчула, що мій хвіст трохи енергійніше погойдується, спостерігаючи за ними, хоча я не знав чому. Насправді, я дивувався, чому я взагалі спостерігаю. Я відвів погляд, лише щоб зрештою знову повернутися до дії.

Джек поставив Лоуна на землю та підійшов до нього, підставивши свою набряклість до пащі нетерплячого пегаса. Лоун виглядав так, ніби збирався кинутися на нього, але завагався і постукав копитом по землі. «Лежачи». Вони опинилися на землі, Лоун зверху і підставив свою стрілу, тягнучись до члена Джека. Він був занадто малий, щоб дотягнутися мордою, але його копита дісталися туди й обхопили член Джека, повільно погладжуючи його від основи до кінчика.

Джек видав щасливий звук від Лоун, коли облизав його один з двох великих пухнастих шарів, але це було ніщо в порівнянні з вигинанням насолоди, коли язик почав рухатися вздовж його болючого стрижня, рухаючись до сплющенного кінчика.

Сінді знову штовхнула мене.

- Ми повинні подарувати йому цей подарунок? - тихо прошепотіла вона.

Я прошепотів у відповідь:

- Хіба не це робить Лоун?

Сінді струсила себе.

- Ми можемо зробити це швидше. Хіба ти не відчуваєш?

Я спробував зібратися з думками. У той момент я був досить розгублений, не розуміючи, на чому грунтуються мої емоції, але там щось було, крім швидко утворюваної та незручної опуклості, яка утворювалася в моїх штанях. Я відчував, що Джек заражений, його торкнувся дух поні, але це росло повільно і, ймовірно, знадобиться... кілька днів, щоб з'явитися.

- Ось, - прошепотіла Сінді. - Давай зробимо це швидше. Можна?

Я трохи насупилася, задумавшись.

- А це не зіпсує йому голову?

- Він нам пізніше подякує. - Вона більше нічого не питала, купаючи Джека в золотисто-рожевому світлі. Він стогнав і випнув стегна, древко набухло в копитах Лоуна. Лоун посміхнувся і нахилився ще сильніше, і невдовзі воно стало якраз достатньо довгим, щоб він міг поцілувати, і він почав люто дражнити отвір на кінці, поки його копита працювали.

Мені це не сподобалося, і я кинув Сінді через ріг. Вона взяла під контроль ту саму руку і в помсту защипала мене за ніс:

- Не будь грубою!

Дихання Джека стало важким, коли він почав змінюватися так, як я не очікував. Його руки відтягувалися дюйм за дюймом, поглинаючись його тілом, коли він ставав довшим, але гнучкішим. Темно-коричневе хутро вибухнуло з його старого волосся, покриваючи його тіло, поки він бездумно працював над Лоун Вінг. Коли його морда втиснулася в морду, він зміг повністю огорнути поні, і крила Лоун Вінга шалено забилися від задоволення. Запах збуджених жеребців наповнив кімнату, і вони застогнали один об одного. Завдяки своїй підвищеній гнучкості Джек згорнувся калачиком, наближаючи Лоун до своєї здобичі. Невдовзі їхні стріли застрягли в заспокійливому вологому тісному горлі іншого, шумно сьорбаючи один одного з дедалі більшою нетерпінням.

Ноги Джека також почали підтягуватися. Він ставав дещо... схожим на змію? Я зупинився на поні-нага. У нього була голова поні, але тіло змії. Його задня частина була більш щетинистою в хутрі, ніж решта тіла, створюючи враження хвоста, і в нього залишилося чорне волосся, яке тоді було гривою. З раптовим, гучним, але приглушеним стогоном вони вибухнули. Я бачив, як їхні яйця підстрибували в такт потужним викидам у живіт один одного, і вони заспокоїлися, дихаючи носами з гучними тихими хрипіннями, щоб набрати повітря.

Я порушив відносну тишу, спитавши Джека:

- Ти в порядку?

Джек юрбився під Лоуном, поки Лоун не зрозумів і не зліз з нього.

- Фух... так, здається? - Він подивився на себе і зблід крізь хутро. - О, Боже милий, що ж я, чорт забирай, таке? Я думав, що маю бути конем, а не... кимось іншим?

Лоун Вінг повернувся до нього обличчям, нахиливши голову.

- Я... не знаю?

Я теж не знав. Я подивився на Сінді, найближчого до експерта з усіх, хто у нас був.

- Чому він не поні?

Сінді знизала плечима.

- Він є. Поні бувають різних форм і розмірів, і всі вони мають особливі таланти.

Джек був далеко не задоволений.

- Ну, до біса цей шум! Я не хочу бути без рук і ніг! Виправте це!

Сінді похитала головою.

- Я не знаю, як це зробити.

Джек трохи скривився.

- Не знаєш як, чи це неможливо зробити?

Лоун Вінг виглядало спустошеним.

- Мені так шкода... Я думав, ти будеш моїм новим напарником. - Він широко розправив крила. - Ти все ще... тобто... я тебе не покину.

Джек на мить подивився на Лоуна, піднявши брову, а потім звивистою лінією нахилився, мабуть, намагаючись розумно використовувати свою нову зміїну форму.

- Подивись на мене! Я повністю облажався.

Лоун Вінг простягнуло руку, щоб поплескати Джека по носу.

- Ти схожий на друга.