Рух до кордону.
Пальне тепер було ресурсом, який берегли, а от із харчами ставало дедалі легше, тож нас закріпили за нашим новим другом-драконом. Він обережно зібрав нас усіх у свої лапи й потужно змахнув крилами, здіймаючись у небо.
- Я навіть не знаю, як вам дякувати, - гукнув він у польоті. - Мені виділили цілий склад тільки для себе, і я вже навіть знайшов кількох друзів. Дурниця, але допомагати іншим виявилось куди приємніше, ніж просто віддавати накази, коли чогось хотів. Боже, послухайте мене — я ж ніби персонаж із дитячого серіалу!
Сандра лагідно погладила ту частину його спини, до якої могла дотягнутись.
- Гей, ніколи не пізно чомусь навчитися. Ти класний, як на мене.
- Дякую… і вибачте за оте, - дракон зніяковіло визирнув на неї, - ну, коли я, гм, питав, чи можу вас убити.
Сандра насупилася.
- Гаразд… принаймні ти цього не зробив.
- Вибач. Зате я зустрів дівчину!
Даск підняв голову, намагаючись заглянути через його масивне тіло.
- І хто ж це у світі?
- Їх троє, - гордо відповів дракон. - Разом вони — гідра. Вона живе переважно під землею, але їй я подобаюсь. Не буду вас нудити подробицями, але… ми чудово ладнаємо, якщо розумієте, про що я.
Сінді вибухнула сміхом, хоча її думки ковзнули в мої власні:
~Добре, що вони знайшли одне одного. Біологічне залицяння — це дивовижно! Сам факт, що нове життя може народитися з життя, неймовірний! Ви можете створювати життя. Ти навіть не уявляєш, наскільки… це важко осягнути.~
Я подумав у відповідь із цікавістю:
~Ти ж казала, що просто… виникла сама по собі?~
~Так. Умови були сприятливі — і я, як і з десяток інших, просто з’явилася. Це рідкісне явище, але трапляється. Ми не “створюємо” дітей, як ви. Саме тому я була готова розділитися з тобою, якщо б це означало, що ми зможемо пройти ритуал залицяння і створити життя разом…~
Я відчув, як щоки під шерстю запалали.
- Схоже, я став надто популярним кандидатом для продовження роду.
Сандра підняла голову.
- Що?
Я й не помітив, що сказав це вголос.
- Ой, вибач. Думки просочилися.
Даск ніяково заворушився.
- Якщо тебе це справді дратує, я перестану про це жартувати, Вільяме. Я не хотів тебе зачепити.
Я м’яко почухав його за вухом.
- Ти нікого не дратуєш, мене найменше. Дякую, що ти з нами.
Невдовзі нас висадили на півдні Арізони. Дракон віддав легкий салют:
- Остання зупинка. Успіхів вам. Повідомте, як повернетеся, гаразд?
Ми всі помахали йому вслід. Попри свої розміри, він набрав швидкість із вражаючою легкістю.
- Ну що ж, - Даск обвів поглядом пустелю, - ось ми й тут! Якщо рушимо в протилежному напрямку, куди він полетів, то дійдемо до Мексики, так?
Сандра кивнула.
- Схоже на те. Сонце вже низько, отже, саме час для прогулянки пустелею, якщо пам’ять мені не зраджує.
Із небагатьма іншими варіантами, ми рушили вперед. Сандра озвалася, поки йшли:
- Як гадаєш, нам варто трохи потренуватися з телепортом? Хоч би на короткі дистанції. Пам’ятаєш, що сталося з Крістал, коли вона спробувала зробити далекий стрибок? Вона ж тебе мало не викинула бозна-куди.
Даск нахилив голову.
- Я тоді не був поруч, але, схоже, ми не хочемо повторювати цього. Мені спробувати першим?
Сандра стала ближче.
- Спробуй, тільки на кілька футів уперед. Зі мною має бути легше, ніж із Віллом і Сінді, з огляду на їхні… масштаби.
Сінді хитро всміхнулася.
- Ти щойно назвала нас товстими?
Сандра гордо задерла ніс.
- Я сказала, що вас просто багато, щоб любити. Правда, Вілле?
Я підняв руку.
- Ага, тепер мене в це втягнула, чудово.
Ріг Даска засвітився, і він разом із Сандрою зникли, з’явившись знову трохи далі, хоч і з відхиленням — Сандра опинилась добряче праворуч. Вона поспішила до нього.
- От бачиш, про що я й казала! Якщо таке станеться при спробі телепортуватися далі, я ж можу опинитися посеред океану! Що там казала Крістал, як вона це виправила?
Я озирнувся крізь туманні спогади.
- Здається, вона казала щось про те, щоб «обгорнути» пасажирів, ніби створити навколо них щит перед самим стрибком.
Даск кивнув і засяяв від нетерпіння.
- Спробую. - Навколо нього й Сандри з’явилася тьмяна сфера. - Готова?
Сандра кивнула — і вони миттю зникли в хитромудрому вирі магії. Цього разу з’явилися зовсім поруч одне до одного, і Сандра нагородила його радісним обіймом.
- Чудово! - Вона підбігла до мене. - Твоя черга. Кожен, хто здатен на магію, мусить це вміти. Від цього може залежати наше життя.
Даск почухав потилицю.
- Мушу зізнатись… Я не знаю, як телепортуватися поза межами видимості.
Мені це здавалося очевидним. Коли я вже опанував сам принцип телепортації, дрібні корективи в основах видавалися елементарними. Але це цілком узгоджувалося з тим, що ми бачили раніше.
- Отже, ти можеш робити лише те, що показала Крістал? - Він кивнув. - Добре, спершу відпрацюємо телепортацію в межах видимого, а тоді поступово розширимо можливості — й наблизимось до кордону.
Я огорнув Сандру магією, створивши навколо нас захисну сферу, й рвонув уперед у проміжний простір. На мить я побачив безмежність — і ми вже стояли трохи далі.
Сінді вказала пальцем на місце, якого більше не існувало.
- Оце воно! Це був дім. Ти бачив?
Я кивнув, тоді як Сандра похитала головою.
- Я бачила лише біле, - пояснила вона.
Даск швидко нас наздогнав, усміхаючись:
- Чудово! А як покажеш іншу? Куди ти можеш телепортуватися?
Я насупився, обмірковуючи варіанти: під землю? назад на базу? Обидва варіанти здавались небезпечними. І тоді мене осяяло.
- А просто назад.
- Назад? - Даск нахилив голову.
Я кивнув у бік плеча.
- Буквально. Я цього місця не бачу.
- Чудова ідея! Я слідкую. - Даск застукав копитами.
Не бажаючи втрачати темп, я розвернувся спиною до Мексики, знову огорнув нас трьох у магічну кулю — й занурився у простір між світами. Без чіткої мети я опинився мабуть у світі Сінді. Назвати це «світом» було б неточно: радше безкрайній всесвіт без жодної планети, лише порожнеча й смуги сяйва, що переливалися різними кольорами.
Я зосередився на русі «назад» — і з гуркотом вирвався назад у фізичну реальність.
Місцевість навколо була цілком незнайома, але принаймні ми всі залишилися разом.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!