Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Я щільно зачинив за собою двері та вийшов на дорогу, озираючись. На мить було тихо, перш ніж удалині пролунав швидкий стаккато постріл. Місто ще не вщухло. Я натягнув капюшон, сподіваючись, що він допоможе мені з рушником. Цілеспрямовано йшов від будівлі до будівлі, намагаючись не перебувати довго на відкритому повітрі. Коли з'явився Сейфвей, я зрозумів, що мені доведеться перейти широку, засіяну машинами дорогу, а потім широку відкриту парковку, щоб дістатися до неї. Я не бачив жодного альтернативного шляху, тому рушив вперед.

Я почув тріпотіння над собою, коли пригнувся за вантажівкою. Пегас важко приземлився на ту саму вантажівку та почав озиратися. Здавалося, вона не помітила мене безпосередньо, але шукала, можливо, мене.

- Де ти? - спитала вона жалібним тоном. - Я не заподію тобі болю...

Вона могла говорити? Можливо, вони одужували? Можливо, божевілля мине? Я відчув приплив надії, але не міг змусити себе показати себе. Вона тихо пирхнула.

- Так хотіла пити… - Її голос перейшов у крик. - Ти тут?! - Вона плюхнулася на кузов вантажівки, копита скребли по пластиковій кришці, коли вона схлипнула: - У тебе є щось напитися?

У мене боролися суперечливі почуття. У мене була пляшка води, але це була єдина, яка в мене була, і вона все ще могла бути небезпечною... Моя людяність не дозволяла мені ігнорувати її дедалі слабші крики, і я встав. Вона здивовано відсахнулася, побачивши мене.

- О, ось ти! - Вона швидко кинулася на мене, її щелепа відвисла. Вона була однією з тих довгоязиків, чудово. - У тебе є вода?

Я простягнув пляшку, і один з них висунув язика, схопив її та потягнув до себе. Вона сіла навпочіпки та почала бити по пляшці, намагаючись відкрити її, але безуспішно. Вона виглядала настільки роздратованою, що готова була заплакати. Вона була явно розумніша за тварину, але, можливо, не набагато? Я обережно виліз разом з нею на задню частину вантажівки, простягнувши руку. - Дай мені подивитися. Я відкрию тобі.

Вона уважно спостерігала за мною, але дозволила мені взяти пляшку та витягнути з її язика, який на мить висів вологим, перш ніж вона знову підняла її та закрила свою дивну морду. Фу. Я відкрутив кришку, і раптом вона опинилася на мені. Один з її язиків занурився в пляшку, і вона здригнулася від того, що я хочу сказати, було задоволенням, коли вода швидко опустилася. Чи вона вбирала її безпосередньо через язик? Наситившись, вона почала слинити мене, її язики мокрими язиками досліджували моє обличчя. - Дякую!

Я спробував сказати їй злізти, але відкриття рота було запрошенням для цих язиків увійти всередину, і невдовзі вона притиснула свою морду до моїх губ, спрацював блювотний рефлекс, коли вони зайшли набагато глибше, ніж мали право, звиваючись у моєму горлі. Її копита вчепилися в мене, міцно обійнявши мене, поки вона плакала від радості. Я врятував її, а тепер мене цькували на знак подяки. Я сперся руками їй на груди, відштовхнув її вгору та геть, і вона звільнилася з вологим сьорбанням. Вона легенько понюхала мене. - Грати зараз?

Я похитав головою.

- Ні, моїй подрузі потрібна моя допомога. - Я насилу підвівся на ноги. Це було дивно, але вона насправді не завдала мені болю, а я вже був заражений, тому... гадаю, це було здебільшого нешкідливо. - У тебе є ім'я?

Вона виглядала спантеличеною цією ідеєю та насупилася. Вона озирнулася на всі машини, потім на небо.

- Клава… - Вона подивилася на мене. - Худ. Клава Худ. - Вона виглядала особливо гордою ім'ям, яке сама собі обрала. - Грати зараз. - Я не мав настрою гратися, тому зіскочив з вантажівки, рухаючись до Сейфвею, як і мав намір спочатку, принаймні доки мокрі вусики не обхопили мене навколо тулуба. Один досить демонстративно занурився мені в штани, облизуючи чутливі місця. - Грайся. - Як вона могла так говорити, висунувши язики?

У певному сенсі це був кращий результат, ніж багато хто міг собі уявити для цієї поїздки, з іншого боку, вона не давала мені дістатися до магазину, а з іншого боку, чому її язики були такими чортівськи приємними? Усі троє прослизнули під одяг, і, незважаючи на спроби зосередитися на поточному завданні, я сильно на це реагував. Я підтягнув штани, коли її язик біг вгору-вниз по пульсуючій жердині та вниз по моїх яйцях. Це мало б бути огидним, а не збуджувати. Я вирвався з її хватки, але це лише притягнуло її ближче, а не зрушило з місця. - Ти одна, - сказала вона. - Стадо. Разом. - Язик стиснув мене навколо живота, коли той, що був внизу, почав цілеспрямовано пестити мене. - Одна. Стадо. Разом. Грайся.

Я здригнувся і зітхнув.

- Клауд Худ, у нас є робота... мммф... яку ми повинні зробити.

- Робота?

- Так... робота. - Я вказав на магазин. - Вода, їжа. Подрузі це потрібно.

Вона підстрибнула ближче, махаючи крилами, і не відпускала мене, невдовзі я вже був поруч.

- Спочатку гра. Їжа. Вода. Друзі. Стадо?

- Так, Стадо! - Мій голос затих, коли її дражнення посилилися, і вона повалила мене на землю. Вона розстебнула мої штани своїми язиками та звільнила їх. Мої боксери невдовзі погнались за нею. - Клауд, давай! Це неправильно. - Вона проігнорувала мої слабкі скарги, але відреагувала, коли я вдарила її ногою по морді, коли вона хотіла на мене залізти. Вона відсахнулася, раптово вислизнувши язики. Копито потерлась об болюче місце на її морді. - Не друг. - Вона повернулася і раптово змахнула крилами, тікаючи в місто.

Я відчула полегшення, але водночас і засмучений. Вона була не такою вже й поганою, якщо її можна було відучити від усієї цієї історії зі згвалтуванням заради зв'язку. Я сіла і на мить перевела подих, перш ніж відчула легке тремтіння під сідницями. Земля переді мною розступилася, коли звідти визирнула нова кінська морда, а за нею швидко з'явилися дві інші. Стадо. Вони посміхнулися мені, яскраві та голодні. - Дивіться, сестри, жеребець.

Одна з інших голів кивнула.

- Можливо, у нього є вода та їжа. У нього точно є насіння, дивись. - Я все ще був голий від пояса вниз, і мій млявий кільце привернув їхню увагу. - Поділися подарунком? - Земля розступилася, і замість трьох окремих поні всі три голови були прикріплені до однієї величезної кінської фігури з довгим звивистим хвостом з хутра та плоті, достатньо широким, щоб належати алігатору. Я схопив штани та зірвався на ноги, шалено кинувшись до магазину, але мене грубо повалили на землю. Мені не щастило з цими клятими поні!

Велика істота без зусиль перекинула мене, і удар ногою, здавалося, навіть не відчувався на її товстих нутрощах. Вона штовхнула мене вниз, поки всі три голови продовжували говорити, намагаючись заспокоїти мене.

- Не сварися так сильно. Ми твої друзі. Як тільки в тебе з'являться копита, ти можеш бути нашим жеребцем.

- Як думаєш, він буде жеребцем? Попередній став кобилою і покинув нас.

- Він повинен! Третій раз — це вже шедевр. - Щойно я майже опинилася між їхніми ногами, вони почали тертися об мене. Відчуття тертя їхнього м’якого хутра почало реагувати, хотів я цього чи ні, і щойно воно хоча б частково набрякло, вони сіли на нього, занурюючи його у вологу слизькість всередині себе. Незважаючи на їхній розмір, воно тісно облягало мене і, здавалося, тягнуло, як доїльна машина. Усі три голови застогнали різними тонами, починаючи їздити на моїй дедалі жорсткішій жердині. Я був безпорадною пасажиром під час поїздки, утримуваною їхніми великими фігурами, поки їхні стегна рухалися вгору-вниз, штовхаючи мене в свою глибину.

Та, що здавалася ватажком трьох, проворкувала:

- Нам слід залишитися, поки він не почне рости або зменшуватися, тоді ми дізнаємося.

Скільки це займе? Я не міг просто залишатися тут і бути згвалтованим в землю цим риючим велетнем. Мої думки збилися з пантелику, коли я досяг своєї межі та вибухнув в неї в потужних спазмах. Вона зітхнула всіма трьома головами та відкинулася назад, здавалося, задоволена моїм звільненням.

Я спробував зробити невелику перерву в дії.

- Слухай, не міг би ти мене відпустити? Мені справді потрібно йти?

- Чому?

- Ні.

- Ми хочемо тебе залишити.

- Це для мого, е-е, стада. Їм потрібно те, що я отримую.

Усі три голови виглядали розчарованими.

- О. У тебе стадо… - Вони під'їхали і відійшли від мене з відчуттям вологого потягування, ніби її тіло не хотіло мене віддавати, навіть якби мозок так вирішив. Вона зійшла з мене, широко розмахуючи хвостом. - Добре. Ми все одно хочемо пити.

Одна з інших жестом мордочки помахала носом.

- Я відчуваю запах води. - І вони пішли, зарившись у землю зникнувши з поля зору.

Я швидко вдягнув боксери та штани. Чудово, двічі згвалтований дорогою до магазину. Це був рекорд? Той другий здавався досить ясним. Чи три голови склали свій інтелект разом? Немає часу надто довго про це думати. Принаймні, мене не підстрелили. Я швидко перебіг парковку та зайшов через вже розбите вікно. Всередині було темно, але, як на зло, біля передньої частини продавалися ліхтарики. Я схопив один, знайшов батарейки та невдовзі зміг розвіяти темряву. Я бачив, що вже відбулося якесь мародерство, але залишилося ще багато, і почав наповнювати свій рюкзак пляшками з водою та їжею, придатною для розігріву в мікрохвильовій печі. Скільки часу ще мине, перш ніж відключать світло? Я взяв два багаторазові пакети та набив їх спагетті, рисом та іншими речами, які, як я думав, стануть у пригоді на деякий час. Для частування я кинув туди відро морозива «Рокі Роуд». Гарний улов!

Сподівався, що в магазині ще будуть продукти, коли я наступного разу проходитиму повз. Цікаво, скільки інших людей думали те саме, коли пробігали тут.