Крістал знаходить затишок.
Після народження лошати Крістал почала скидати вагу, яку набрала під час стрімкої вагітності. Я навіть трохи заздрила — сама ж усе ще набрякала. Вона пройшла через усе це так швидко, що майже нічого «не затрималось», більшість росту пішла на дитину, а не на те, щоб зробити її повнішою. Я ж, навпаки, округлилася… у багатьох місцях.
Сінді казала, що це робить мене милою і материнською, але я не була певна, що «материнська» — це те слово, на яке я взагалі колись націлювалась. Та як там не було, я була такою. Я вийшла з нашого дому. Поні махали мені, деякі зупинялися, а найсміливіші підходили зовсім близько.
- Можна, принцесо Вільям?
Я дозволяла, й це давало сміливості іншим — невдовзі кілька копит ніжно гладили мої боки та круп. Серед усіх дотиків виділялася одна пара пальців — часткова, яка так і не завершила перетворення на поні, але виглядала цілком комфортно. Коли всі намацались досхочу, вони пішли зі словами підтримки.
Двері за мною відчинились, і Крістал вибігла назовні.
- О, Вілл, я ніби відчувала, що ти тут. Хотіла поговорити про щось… ну, важливе… - Вона розвернулась і повела мене всередину. Я відчувала в ній тривогу — так само, як вона завжди відчувала тих, хто був їй дорогий.
- Карен швидко виріс, і з ним усе добре. Я… - Вона поглянула через плече. - Обіцяй, що не розсердишся?
Я насторожено підняла вухо.
- Обіцяю вислухати. Я не так легко злюсь. Все настільки погано?
Кристал знизала плечима, сідаючи на хвіст.
- Може?.. Ти ж можеш повертати поні в людей, так?
Я різко напружилась.
- Ти хочеш знову стати людиною?
Кристал незручно пересмикнулася.
- Я… думала про це. Мені не шкода всього, що я пережила, але…
Я кивнула.
- Це твоє тіло, і твій вибір. Але в мене є одне питання. - Вона насторожилася. - Це те, чого хочеш ти… чи те, що ти думаєш, що мусиш хотіти?
Вона спантеличено насупилась. Я ніжно вз’юшила їй гриву над лобом.
- Ти не любиш те, ким стала? Без почуття провини — ми дозволимо тобі піти, якщо цього хочеш.
- Піти? - Вона відсахнулась. Можливо, вона ще не думала про те, які стануть наші стосунки, якщо вона раптом стане чоловіком-людиною.
Я кивнула.
- Ти хочеш просто повернутися до того, як усе почалося?
Кристал провела копитом по своїй м’якій, сяючій шерсті.
- Виходить, я втечу назад… у ніщо. Чому я не можу залишитися з вами?
Я нахилилася й ніжно торкнулася її носом.
- Можеш. Але як чоловік… що ти робитимеш? Люди досі звикають до ідеї пари “людина + поні”. До того ж є наша маленька рівновага в ліжку — мускулінного й тендітного. Сінді подобає тебе саме такою. Вона не дуже любить бути зверху — не проти, але має свої вподобання. Та й я теж? Ми обоє любимо домінувати, а ти… не матимеш для цього потрібних частин.
Крістал скривилась, але раптом збагнула.
- Почекай… Це пояснює те, як ви двоє поводитесь із Сандрою та зі мною, коли… ну, ти розумієш?
Сінді повернула за ріг, рухаючись, як кішка, і тихцем підкралась до Крістал.
- Що це я чую? Ти хочеш нас покинути, Крістал? А я думала, ти любиш свою нову себе.
Кристал густо засоромилась. «Я лише питала. Мені хотілось знати.»
Сінді підняла її на руки й пригорнула до своїх грудей.
- Ти частина нашого табуна, і я люблю тебе, Крістал. Якщо ти хочеш піти або змінитись — я підтримаю. - Вона витягнула Кристал на витягнуті руки. - Але… на мою думку, ти чудова така, як є. Не міняйся, моя сяюча Крістал.
Кристал почервоніла ще сильніше й глянула на мене.
- А ти?
Я підійшла ближче й потерлась носом об неї та Сінді одночасно.
- Так. Я люблю тебе саме такою. Ти виглядаєш щасливою, але якщо ми помилилися — не триматимемо. Бери те, що справді хочеш.
Крістал відповіла ніздрями на наші дотики, потім почала легенько нас покусувати, й сама ідея повернення почала танути.
- Я втратила майже все, що було важливе моєму старому “я”, але здобула так багато тут. У мене є поні, які на мене рівняються. І сім’я, яка… - Вона пірнула до мене, стрибнувши на руки, і я її обійняла, притиснувшись до Сінді, затиснувши її між нами. - Ви не сердитесь, що я озиралась назад?
Сінді тихенько хмикнула.
- Якби погляд назад був злочином — мене б уже засадили й викинули ключ, а Неон узагалі стратили б. Ні, це не погано, що ти подумала про це. Але я рада, що ти не хочеш повертатись. - Вона поцілувала Крістал у чоло. - Ти надто чарівна така, як є.
Я почухала її шерсть над хвостом.
- І взагалі, ти — кобила Сінді, так само як у мене є Сандра.
Сінді швидко кивнула.
- Сандра — моя мати. Я не можу зверху на неї лізти. Обіймати, цілувати — так, але домінувати? Та ну.
Крістал насупилася.
- Ви не ображаєтесь, що мені ваш родовід усе ще мозок ламає?
Я поцілувала Крістал у носик.
- Це плутає й нас так само. Чесно кажучи, я сама багатьма речами цікавлюся. Сінді, коли ти робила те, що робила… наскільки сильно змінюється генетика? Тобто… ми взагалі змінюємо гени, коли хтось із нас “коригує” людей даром?
Сінді на мить розгубилась. Генетика не була тим, про що я часто думала, а їй було складніше витягати знання з моєї пам’яті, якщо вона не була злитою зі мною. Я простягнула їй руку, вона взяла її — і після недовгого копирсання в моїх спогадах зрозуміла те мале, що я знала.
- О. Я не перевіряла… але… не бачу, як би ми не змінювали. Ми ж ростемо такими з того моменту, і наші лошата це успадковують. Інакше всі народжували б людських дітей — а цього ж не відбувається.
Крістал насупилась.
- Якщо ви стільки всього змінювали… ти взагалі та ж дитина — чи яйце — яке Сандра спершу створила? Ви двоє можете навіть не бути родичками після всіх тих корекцій, що робили, аби ти виглядала як Вілл.
Ця думка була водночас полегшенням і чимось лячним. І судячи з відлуння її у наших спільних думках, Сінді відчула те саме.
- Перевірити це неможливо. Генетичні лабораторії не працюють, і ще довго не буде. Ми досі святкуємо повернення вуличних вистав, а я чула, що незабаром запрацює друкарський прес. Це… трохи нижче в списку інфраструктури, ніж біотех-лабораторія.
Крістал легко зіскочила на землю, її блискучий хвіст вильнув у повітрі.
- Пам’ятаю, як колись казала, що газети — мертві. Помилялась, це точно. Ніхто вже пошту не перевіряє. - Вона сіла й глянула на нас угору. - Ви колись сумуєте? За всім тим, що ми колись мали, навіть не цінуючи?
Я повільно кивнула.
Я пам’ятала свій комп’ютер, телевізор, автомобіль. Пам’ятала теплу їжу щодня… але й нудну роботу, яку не любила, зате платила за все це. І пам’ятала самотність — окрім запланованих зустрічей.
- Ми щось здобули, і щось втратили. Сподіваюся, з часом світ виросте кращим, ніж був.
Крістал вказала копитом на мене.
- А це нагадує. Ти ж знаєш, що вся ця будівля — як зона небезпеки для людей? Вони й близько не підходять без потреби. А якщо вже мусять, роблять це коли ми спимо, якщо можуть запланувати. Вони бояться тих кількох поні, що без нашийників і без контролю. Ви для них… як дикі.
Сінді роздратовано зморщилася, її хвіст сіпнувся.
- Я ще нікого випадково не заразила.
Крістал кивнула їй.
- Я знаю. І більшість поні теж знають. Але люди бояться. Єдині, хто цей страх не показує — це ті, кого ви зробили людьми спочатку. Мені здається, нам треба щось із цим робити.
Мене осяяло, і я ляснула пухнастими долонями.
- На цьому етапі нам більше не потрібен “дар” біля поверхні. Люди тепер або люди, або поні, а повернення поні в людину не залежить від дару. Плюс, навряд чи зараз ще є люди, які хочуть стати поні. Якщо ми зможемо переконати дар, - я вказала на Сінді, - і Карена триматися подалі від поверхні, ми перестанемо бути такими заразними. Інфікує саме контакт. Якщо перестанемо виділяти цю речовину — ми в безпеці.
Сінді задумливо постукала копитом по підлозі.
- Нам треба навідати Луну. Минуло занадто багато часу. І їй слід побачити Карена — у його новому, окремому тілі.
Крістал аж засвітилася від радості.
- І я зможу піти? Я давно хотіла її зустріти після всього, що ви про неї розповідали. Це може бути справжня сімейна мандрівка.
Рішення прийнялося дуже швидко.
Ми зберемо всю родину і перетнемо той поріг, щоб звернутися до Луни — почути її мудрість, і заодно дізнатися, що тепер відбувається у великому світі. Ми вже давно мали це зробити.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!