Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Наступного дня ми натрапили на вузьку долину. Dust насупилася, очоливши загін.

- Вона мала бути оборонною. Раніше я вважала, що це добре. Тепер — не дуже, - вона озирнулася через плече. - Копачі, вперед! Я їй не довіряю. Перевірте під землею, шукайте міни, але, заради всього святого, не торкайтеся їх!

Кілька добровольців вийшло наперед, хоча більшість виглядала вкрай нервово. Вони почали розкопувати землю й невдовзі зникли з очей. Наче в зворотну версію «Сапера» грали — копита виринали з-під землі, виставляючи камені, якими позначали знайдені міни. Їх виявилося тривожно багато.

Сандра нахмурилася, коли позначили чергову.

- Ісусе… Уявіть, якби ми просто пішли через це поле?

Моя відповідь урвалася, коли приглушений вибух струснув землю під копитами. У повітря здійнялася земля та шматки тіла хороброї поні, перш ніж знову настала тиша. Я скривився від співчуття й водночас відчув поле навколо — більшість вогників життя ще світилися яскраво, але один згас. Попри всю безнадію, я потягнувся до нього. Сінді мовчки допомогла, і наша телепортація спрацювала навпаки — ми витягли поранену, майже мертву душу до себе.

Покалічене тіло з’явилося на траві просто перед нами. Вона була непритомна й страшенно стікала кров’ю: лівої передньої ноги не було від коліна, а правий бік обличчя виглядав так, ніби його пропустили крізь подрібнювач.

Сандра здригнулася, потім різко метнула свої язики до нас. Не питаючи, вона потужно потягнула енергію з нашої великої форми — язики засвітилися від надлишку сили. Потім вона обережно обвила поранену й передала їй цю життєву енергію. Кобила різко прокинулася, завивши й закричавши від, мабуть, нестерпного болю.

Інша поні підбігла з торбою з червоним хрестом — деякі символи зрозумілі будь-якою мовою. Вона стала поруч і почала працювати: перев’язувала найгірші рани. Завдяки потоку життєвої енергії від Сандри та швидкими діям лікаря, поранену витягли з-під самої межі смерті. Скалічена, але жива. Крики стихли лише тоді, коли лікар зробила їй укол снодійного.

Сандра важко опустилася на землю, коли лікар оголосила, що пацієнтка стабільна. Я й сам почувався виснаженим, хоча резерв Дара вже почав поповнюватися. Не міг її засуджувати — вона щойно врятувала життя.

- Гарна робота, Сандра.

Вона стомлено всміхнулася й кивнула.

- Так... Мабуть, я могла б піти з мінною групою, але...

Даск похитав головою.

- Добре, що ти тут. Лікарям потрібна твоя допомога.

Вона насупилася.

- Я не лишилася через те. Я лишилася тому, що боюся. - Вона відвернулася. - Не буду брехати — це могла бути я... Я відчуваю смак її крові. - Вона згорнулася калачиком і тремтіла. Даск підійшов і плюхнувся зверху на неї, двоє почали обійматися, справляючись зі стресом по-своєму. Я чув, як він бурмоче підбадьорливі слова, але моя увага знову переключилася на поле мін.

На щастя, нам поталанило. Вибухнула лише ще одна міна, і та поранив кінцівки й порізи, але не відірвала нічиїх частин тіла. Поні, що підірвалася, була буквально зроблена з каменю, схожа на Крістал, але більше гранітна на вигляд. Він підняв салютуючу позу, доповів про стан:

- Я придатний до служби! - і знову пішов працювати, хоч і трохи кровоточив. Лікар принаймні встиг йому зробити тимчасову перев’язку.

Один із солдатів похитав головою.

- Я не витримую. Ці цивільні нас просто перевершують. Давайте йдемо! - Інші дружно вигукнули й зникли в ґрунті, приєднавшись до розмітки мін. Через півгодини поле оголосили «безпечним», тобто міни були відмічені й обійти їх можна було. Міноприбирачів щиро вітали — плескали по плечу, стукали копитами і обіймали. Завершивши жахливу роботу, піднявши мораль, ми рушили далі, обходячи мітки, на яких пролилася кров.

Ми лишили покалічену поні позаду, під охороною двох мовчазних диких, які стояли поруч і ревниво її захищали.

Усі ми зітхнули з полегшенням, коли дісталися іншої сторони. Неподалік стояла міцні люк-двері — наче льох, але з цементу.

- У неї бункер? - я підійшов обережно і штрикнув важіль. Вона була така ж міцна, як і виглядала, тягнути за ручку марно.

Даст Кікер кивнула.

- Я була тут лише кілька разів. Здається, вона змінила код. - Даст підійшла і її ріг засвітився, коли вона спробувала натиснути кнопки на панелі біля важкої двері. Панель глухо зажурчала у відповідь. - Так. Я офіційно у списку лайна. - Вона насупилася і вдарила копитцем по дверям. - Відкрийте! Ми прийшли поговорити, чорт забирай.

Двері неохоче видали тріск і почали підніматися — та повільно, аж поки не з’явився ствол мінометної установки, прилаштований до тіла кремезної поні. Сінді здійняла щит перед нами, але я не був впевнений, що зможу відбити той вогонь. Я відчув дар у тієї поні — його там не було. Навіть коли ствол почав розкручуватися, я шукав присутність дару. Нема. Неон її очистила? Чи зробила це спеціально, щоб завадити мені зробити те, що я збирався зробити?