Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Ми зібралися навколо Крістал, і вона миттєво перенесла нас. Подорож цього разу відчувалася значно плавнішою — певно, з практикою у неї виходило краще. Ми опинилися у великому складі. Першим, що впало у вічі, було яскраво-зелене світіння дивних коконів, але увагу швидко перехопили підняті на нас стволи зброї.

Декілька людей із ділянками хітинового панцира дивилися просто на нас, а чотириногі комахоподібні поні нервово дзижчали крильцями. З натовпу виринула знайома постать — Ліз.

- Не очікувала побачити вас так швидко знову. І ще й Крістал привели, - її впізнавання трохи розрядило напруження у залі, хоча зброя залишалася напоготові. - Як я розумію, це справді ви, так?

- Вільям, - я вказав на себе. - Так, я трохи виріс із минулої зустрічі.

Її погляд ковзнув униз, очевидно оцінюючи мою масивну статуру.

- Це м’яко сказано… Що ж, ласкаво просимо до вулика. Сподіваюся, ви тут не лише з візитом?

Крістал ступила вперед:

- Ми хочемо поговорити з вашим лідером про подальші плани.

Ліз звела брову.

- Ви хочете поговорити, чи переспати? Бо виглядаєте готовими більше до другого, - зал засміявся на її шпильку. - До речі, коли це в тебе з’явилося?

Крістал вказала на мене копитом:

- Вільям особливий. Він може певною мірою контролювати Дар і передав його мені.

Ліз пирхнула:

- Ти жартуєш! І ти цього хотіла? - Крістал кивнула. - Що ж, молодець, Вільям. Гадаю, вона таки захоче з тобою поговорити… - Ліз повернулася до мене. - То чого ти хочеш?

Я завмер, але Сінді випередила:

- О, то ти і є лідер! Приємно знову зустрітися, Ліз.

- Йо. Ну то що у вас? - відказала та.

Сандра раптом заговорила:

- Ми хочемо, щоб ви перестали переслідувати людей.

Ліз насупилася:

- Навіщо? Вони ж нас убивають, якщо ти не забула.

Я розвів руками:

- Лише деякі. Більшість просто хоче, щоб усе це скінчилося. Ми повинні бути мудрішими. Використовувати наші здібності, щоб допомагати, щоб показати — війна не неминуча.

Ліз закотила очі:

- Добре, я ще слухаю, але що ми можемо запропонувати?

Крістал відповіла твердо:

- Земні поні чудово вирощують врожаї навіть у вкрай поганих умовах. Пегаси вчаться керувати погодою. Уже лише ці дві групи можуть допомогти відрізаним від інфраструктури містам. Люди по всьому світу голодують.

Ліз провела рукою по своєму вулику:

- А ми? Де місце для нас? Ми не створені, щоб бути «корисними».

Я глянув на дивні капсули й указав на одну:

- А це що?

- Люди, - похмуро відповіла Ліз. - Ми можемо їсти те саме, що й інші, але щоб по-справжньому наїстися, нам потрібно трохи більше. Ці капсули отримують це від людей, яких ми садимо всередину. Як бонус — з часом вони стають дронами вулика. Не надто розумними, зате вірними.

Крістал здригнулася від огиди:

- Ми не можемо так далі! Що саме вам потрібно від людей?

- Любов, - озвався один із чотириногих мінявців. Ліз кинула на нього погляд, і він миттю сховався, але слово вже прозвучало.

Я знизав плечима:

- Хіба не можна отримувати це добровільно? Ви ж можете перевтілюватися у будь-кого.

Ліз підійшла до мене й доторкнулася до моїх грудей. Її пальці ніжно ковзнули по хутру:

- Можна. Але ти знаєш, що стається, коли поні й людина зближуються. Ми просто швидше отримуємо дронів і менше — повноцінної їжі.

Я відвів її руку:

- Це обов’язково має бути поцілунки, чи секс?

Вона знизала плечима:

- Я ніколи не пробувала просто дружбу. Це ризик.

Я раптом згадав, що дар Крістал зник після мого втручання:

- У вас є цілком неушкоджена людина?

Ліз підняла брову:

- Так, троє. Їхня черга до капсул ще не прийшла.

Я показав на Крістал:

- Дайте нам одного. Хочу перевірити теорію.

Ліз обернула долоню:

- Викладай. Кожна людина — цінний ресурс.

Сандра зацікавлено глянула на мене, але мовчала. Я пояснив:

- Коли я змінив Крістал, дар із неї повністю зник. Думаю, вона більше не заразна. Якщо це правда, ми можемо зробити так, щоб ваш вулик теж перестав заражати. Це відкриває нові можливості.

Ліз м’яко розсміялася:

- Гаразд, дозволю. Хоч би тому, що хочу мати кришталеву поні у вулику. Якщо людина зміниться чи ні — вона моя, зрозумів?

Крістал нахилила голову:

- Це буде чоловік чи жінка?

- Ніхто, - відповіла Ліз. - Отримаєте хлопчика, якого ми впіймали. Він менш цінний за дорослих і швидше змінюється.

Крістал скривилася:

- Я не робитиму нічого поганого з неповнолітнім. Це огидно.

Ми рушили за Ліз у кут складу, де тримали трьох людей, мов худобу. Один із них — хлопчик років десяти. Усі троє дивилися на нас із жахом, але кляпи заважали говорити. Дрон швидко звільнив дитину з ланцюгів і підвів до нас:

- Ось. Маєте десять хвилин робити, що планували.

Перше, що зробила Крістал, — спробувала остаточно звільнити хлопця, але без пальців їй було складно, тож вона глянула на мене, і я допоміг. Ми зняли кляп, розв’язали руки й ноги.

- Ви… ви мене врятуєте? - тремтячим голосом запитав він.

Крістал похитала головою:

- Я хотіла б. Але вони тебе поки не відпустять. Я Крістал. А як тебе звати?

- Іен… - він нервово озирнувся. - Ви зробите з мене коня?

- Сподіваюся, що ні, - відповіла Крістал і нахилилася, принюхавшись. - Можу я тебе лизнути? Ми гадаємо, що я більше не заразна. Якщо це спрацює, ти допоможеш багатьом. Але не мусиш, я не примушуватиму.

Я додав:

- Якщо й станеш поні, то бодай кришталевим. І тоді тебе точно випустять.

Іен невпевнено всміхнувся:

- І не віриться, що це звучить як добра ідея. Ви хороші… не можете просто відпустити мене?

Ліз гаркнула:

- Досить канючити. Ти мій, хлопче.

Іен стиснув плечі, але кивнув:

- Ну… гаразд.

Крістал обережно лизнула йому губи, потім відступила:

- Думаєш, цього досить?

Я знизав плечима:

- Напевно, потрібен прямий обмін рідинами, але цього може вистачити.

Крістал зітхнула:

- Я не буду цілувати хлопчика по-дорослому. - Вона ще раз пройшлася язиком по його обличчю, змочуючи шкіру. - Ось. Що відчуваєш?

- Мокро? - здивовано відповів Іен. - Я маю щось відчути?

Ліз знизала плечима:

- Чекаємо й дивимось.

І вони чекали, але змін не було.