Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Поки ми тримали руки й копита там, де вони могли їх бачити, й не робили різких рухів, вони поводилися досить ввічливо. Більшість із нас відправили перекусити й трохи відпочити, а от Сандру та мене хотіли розпитати. Хоуп відмовився нас залишати «доки ми ще під підозрою» і пішов із нами, замість того щоб розслабитися.

Коли ми просувалися коридорами, назустріч вийшла людина. Я думав, що тут усі вже поні, й трохи підвівся на диби від несподіванки. Чоловік, схожий на вченого, підняв брову.

- Ніколи не бачив такого зразка. Куди ви його ведете?

Бірч вказав копитом на мене й Сандру.

- Вони йдуть поговорити з Лео. Зустріч-знайомство, сам розумієш. Обережно: вони інфіковані.

Почувши, що ми інфіковані, чоловік одразу відступив.

- Будьте з ними обережні. Вони напрочуд спокійні для таких великих фералів.

Сандра насупилась.

- Я не феральна. Якби були, нас би давно очистили.

Учений почухав підборіддя.

- Гм, цікаво. Ну, мені вже треба бігти, але якщо Лео дасть добро — я б хотів із ними попрацювати.

Бірч кивнув і підштовхнув нас далі.

- Побачимо, що скаже Лео. Тримай холодну голову.

Ми прибули до важких металевих дверей із круглим вентилем. Бірч тричі грюкнув по них копитом.

- Лео, у нас гості. Високоінтелектуальні ферали, інфекційні. Одна — самка, один… неоднозначний. Друг пішов із ними — єдиноріг, самець, не феральний.

З іншого боку пролунало приглушене:

- Залиш їх. І з якого це часу ми на “ти”, капітане? Повертайтесь до служби.

- Так, мем. - Капітан Бірч відсалютував зачиненим дверям і поспіхом пішов, залишивши мене, Сандру й Хоупа в коридорі. Я не міг не відчути певної довіри — якби ми були справді фералами, нас би не покинули отак легко. Ми чекали, поки колесо на дверях почало обертатися.

Двері відкрилися з шипінням, і до мене донісся новий запах. Думки Сінді відлунали в моїй голові, перетворюючи враження на чітке знання, саме в той момент, як я миттєво закам’янів.

~Поні. Самка. У спеці.~

Я глянув на Даск Хоупа — з ним відбувалося те саме.

Сандра ні — й почервоніла, побачивши нашу реакцію.

- То що, ми вітаємося тепер чотирма стирчачими ді… штуками?

З кімнати вийшла поні. Єдиноріг, досить велика як на єдинорога, і рухалася з гідністю, незважаючи на очевидний гормональний стан.

- Я — майор Лео. Заходьте.

Вона зиркнула на нас трьох і скривилася.

- З цим я нічого не можу вдіяти. Є причина, чому я в самоізоляції. - Вона розвернулася й пішла назад у кімнату. Мабуть, ненавмисно, але її хвіст був піднятий рівно настільки, щоб щоразу давати крихітний погляд на її вологі пелюстки.

Хоуп тремтів і притиснувся ближче до мене.

- Я не хочу порушувати жодних обіцянок. Вона така гарна!

Я обережно почухав його за вухом, і ми зайшли всередину. Її ріг світився, двері за нами зачинилися; колесо провернулося й замкнуло нас у досить великому кабінеті.

- Сказали, ви феральні й інфекційні, але поводитеся як нормальні люди. Як вас звати?

- Вільям.

- Сінді.

- Д-дaск Хоуп, мем.

Сандра глянула на нас і кивнула.

- Сандра. І, здається, ви привернули їхню повну увагу. Це вас не дратує, ну, що… так?

Лео підняла волохату брову.

- Що двоє незнайомців стоять переді мною, розмахуючи тим, і напевно уявляють, що вони могли б із цим робити?

Вона фиркнула.

- Ласкаво просимо в кляте майбутнє. Це — дратує. Але те, що я хочу підставитися, як собака, і вже покінчити з цим — от це неприпустимо. Пам’ятаючи, що я раніше був чоловіком і пишався цим…

Він тихо хмикнув. - Але ми тут не для того, щоб плакати через мене. - Він вказав на мене. - З тобою щось не так. Поясни.

Я нашорошив вуха.

- Вам доведеться бути конкретнішими. У військових, звідки ми, мене класифікують як “S-Клас”, як і Сандру. - Я вказав на неї. - Можете назвати мене гібридом. У мене є трюки земнопоні, пегаса та єдинорога. У Сандри — земнопоні та паразитні здібності.

Лео вказала на моє обличчя.

- Я бачу твої дивні язики. Чому ти про них не згадав, якщо це половина того, що вона робить?

Я випустив язика і повів у повітрі.

- Повірили б, що я просто забув? Вони є, але це не така вже велика частина мене. Ми не намагалися нічого приховувати.

Густий феромонний коктейль, який вона виділяла, зводило мене з розуму. Чим довше я був поруч, тим більше помічав кожну дрібницю її плодючості. Широкі стегна. Добре підживлене тіло без зайвого жиру. Пружні м’язи.

Лео тихо фиркнула й затремтіла. Я замислився, чи ми з Хоупом не виділяємо власний «чоловічий» запах у відповідь, мов контрапункт до її спеки. Сандра притискалася ближче, можливо, реагуючи на це. Лео облизала губи.

- І з якою метою ви тут?

Хоуп несподівано підняв копито.

- Мем? Вибачте, що перебиваю, але… ви дуже велика.

Лео кліпнула.

- Так… так, я велика. Це було питання?

Хоуп злегка знітився.

- Я… подумав, що ви, можливо, королівська особа.

Лео виглядала збентеженою.

- Це Сполучені Штати Америки. У нас немає королівських осіб, сину.

Сінді широко всміхнулась.

- Ні, він має рацію. Вам пощастило — ви перетнулися з вищим шаблоном, і додаткова енергія зробила вас більшою та, ймовірно, більш талановитою.

Лео зацікавилася й підійшла до мене та Сінді.

- Вищий шаблон? То тому я можу… відчувати всіх на базі? Я знала, що ви наближаєтеся. Ви відчуваєтеся зовсім інакше, ніж усі інші.

Я швидко кивнув.

- Так! Сінді, він принцеса чи герцогиня?

- Герцогиня.

Лео підняла копито.

- Стоп-стоп. По-перше, дякую, що сказав “він”, це приємно. По-друге — герцогиня?

Сінді кивнула.

- Мала знать. Не такі рідкісні, але все одно особливі. Чи помічали ви, що інші поні кидаються виконувати ваші накази?

Лео високо задерла голову.

- Я — майор. Люди й так виконують мої накази.

Сандра обійшла Лео колом і м’яко принюхалася.

- Тепер я теж це відчуваю.

Лео відступила від Сандри зі скривленим виразом.

- Не підходь просто так до людей і не починай їх обнюхувати, Боже, ми не настільки близькі. Мені байдуже, хоч у тебе й тривожно фалічні язики… - Вона урвала себе й насупилась, ніби лаючи власну поведінку.

Хоуп глянув на нас, а тоді несміливо виступив уперед до Лео.

- Вам треба, щоб ми прийшли пізніше, чи… допомогли? Ми… е-е… гадаю, ми можемо і те, і інше? - Він озирнувся на мене. - Вілле, Даст Кікер не буде сердитися? Це… це нормально?

Вірність була набагато простішою, поки я був людиною. Я поглянув на Сандру й притягнув її до свого боку.

- Спробуймо тримати це в штанях, так би мовити.

Лео зціпила зуби.

- Так, давайте. - Вона різко простягла копито й клацнула Хоупа по носі. - Ти для мене надто малий, у будь-якому разі. - Це змусило Гоупа кинутися назад і сховатися за мною. Погляд Лео прослідував за ним і опустився нижче, до мого підчерев’я. Отакої — я якраз був її розміру, і вона, здається, дуже добре це усвідомила. - Яке ваше завдання?

Сандра сіла на круп і кивнула Лео.

- Ми тут, щоб налагодити зв’язок між нашими військовими та штатом Нью-Йорк. Ми відновлюємо Америку. Але є певне незаконне рабство, яке потрібно викорінити по дорозі.

Лео моргнула на Сандру.

- Що? Де? Люди загнали поні в загороди, ніби ті не можуть говорити? Ідіоти кляті. - Її хвіст гнівно смикнувся. - Наче ми перестали бути особистостями.

Я похитав головою.

- Навпаки. Поні поневолюють людей, змушують їх робити чорну роботу, чи що завгодно ще.

Лео підняла брову.

- Що? Це ж геть безглуздо. Ми моніторимо найактивніші канали, і ті, хто оголосив себе керівництвом, запровадили закони, що захищають людей, а не поневолюють їх. - Вона махнула копитом. - Хай там як, рабство незаконне. Якщо ви знайшли покидьків, що цим займаються, я тільки “за”, щоб наступити їм на шию.

Я зробив колове рух копитом — ну, рукою.

- Гаразд, а що саме вони казали?

Лео, схоже, згадувала.

- Залишки людського населення мали остерігатися неперевірених поні. Усіх поні просили робити все можливе, щоб оберігати людей від шкоди та інфекції.

Хоуп зморщився, виглянувши з-за мене.

- А якщо вони вирішили, що найліпший спосіб захистити їх — це володіти ними й тримати при собі?

Лео насупилась на Хоупа.

- Сказала б, що вони йобнуті. Але люди йобнуті, так що я б не здивувалась. - Вона вказала на Сандру. - Що ти бачила?

Сандра тяжко зітхнула.

- Принаймні в першому містечку, куди ми прийшли, людей вважали рабами й поводилися з ними як із власністю. Не скажу, що їх відверто знущали, але… - Вона глянула на Гоупа.

Хоуп ступив уперед.

- Я був у кар’єрі. Там люди працювали. У багатьох були серйозні травми, такі, що не гояться — як відсутні пальці й навіть гірше!

Будь-яка жага, яку відчувала Лео, миттєво зникла, витіснена люттю й шоком.

- Ще й це! Наче нам мало проблем! Клянуся Богом, варто лише трохи зламатися зв’язку — і люди божеволіють! Що далі, канібалізм? - Вона важко вдарила копитом об підлогу. - Я негайно посаджу когось на радіо й почну розпитувати, але ми невеликий гарнізон. У нас небагато впливу.

Я похитала головою.

- Але він у вас може бути. Ми об’єднали більшість того, що лишилося від Збройних сил, і працюємо на них. Вони були б раді поверненню вашої частини. Вони побоювалися заходити сюди, враховуючи те, що бачили здалеку. Ось чому вибрали нас — бо ми поні, а не люди.

Вона підняла брову.

- Тобто вони досі здебільшого люди? Чорт, тепер мені ще гірше від того, що я дозволила такому великому відсотку мого загону заразитися, перш ніж ми взяли це під контроль. - Вона важко опустилася на підлогу. - Гаразд, я не забула про свій обов’язок. У вас є їхня частота? - Я швидко продиктувала. - Зв’яжемося й узгодимо. - Вона махнула копитом. - Ви — найввічливіші кляті “ферали”, яких я коли-небудь зустрічала. Лише не інфікуйте наших людей — і можете залишатися. - Вона відвернулася, взяла радіомікрофон у магію й почала говорити в нього.

Мій погляд мимоволі ковзнув між її ніг, перш ніж я змусив себе відірвати його та рушити до дверей.