Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Сандра була рада мене бачити, коли я повернувся додому, й благала відв’язати її від мотузок, з яких я незграбно спорудив її «в’язницю».

- Ти впевнена, що це хороша ідея? - спитав я.

Вона підстрибнула на своїх копитах, розвертаючи стілець до мене.

- Це важко пояснити, але я справді хочу бути поруч із тобою зараз, а не гнити в цьому стільці вічно. Я більше не намагатимусь утекти, чесно. Ти ж не можеш тримати мене в кріслі завжди.

Вона звучала досить притомно, а довічний домашній арешт справді не виглядав ідеальним рішенням, тож я обійшов її та взявся за вузли. І тільки тоді помітив, що в неї вже не було пальців. У неї були копита. Вона повністю стала конем. Як тільки я звільнив її, вона звалилися на підлогу на всі чотири.

- До цього треба звикнути. - Вона пройшлася по кімнаті, випробовуючи нові кінцівки. Вони вже були пристосовані для руху на чотирьох, і, як на мене, вона рухалася доволі вправно, зважаючи на настільки радикальні зміни в анатомії. Вона підійшла до мене, підвелася на задні ноги, сперлася передніми на мої плечі. - Ну, що ти знайшов? І чому від тебе дивно тхне?

Дивно? Я й не думав, що пахну якось особливо, хіба що трохи потом. Але в неї ніс більший, ніж у мене, тож, може, вона й відчувала. Я розстебнув рюкзак і показав їй здобич, не кажучи вже про додаткові пакети, які я притягнув. Вона взяла пакунок зі спагеті в зуби й підняла до мене.

- Можемо це сьогодні?

Я забрав у неї пачку.

- Звісно, Сендi. Ти, до речі, дуже мила поні.

Вона знову почервоніла крізь шерсть.

- Просто говориш таке. Я от подумала: раз ми вже обоє заражені, то чому нам перейматись водопроводом?

Я знизав плечима:

- Напевно, доки вода не стане абсолютно непридатною для будь-чого, можемо користуватись. До речі, деякі з тих... як їх краще назвати? Мутанти?

- Жертви, - сіла вона на зад. - Ніхто з нас цього не просив, правда? - Вона подивилась на мене, тоді ткнула копитом у мій лоб. - Можеш уже зняти рушники.

Я стягнув їх і опустив каптур, відкривши світові свій безглуздо довгий ріг. Їй він сподобався.

- Гарний.

- Ага, тільки питання: як швидко підтягнеться решта? Я радий, що маю руки й що мене не розстрілюють перелякані люди. Я зустрів двох поні по дорозі в магазин.

Її хвіст заметляв туди-сюди.

- І які вони були? Добрими, чи скаженими?

- І такими, і такими, - я відніс пакети на кухню, розкладаючи запаси. - Вони могли говорити, хоча один значно гірше за іншого. В обох було майже дружнє ставлення, але жодного поняття про особисті межі.

Вона пішла за мною, навіть не глянувши на двері. Я полегшено відзначив, що імпульс рватися назовні зник.

- Що, вони тобі пах відразу нюхали?

Я підняв брову.

- Дивно точний приклад. Мене майже згвалтувала одна, я встиг дати їй копняка, вона образилась і втекла. А друга була величезна потвора з трьома головами.

- Та ну! - її обличчя стало кам’яним. - Ті, що я бачила, виглядали цілком нормально. Жодних трьох голів.

- Чесне слово. - Я підняв руку. - Вона придавила мене до землі й робила своє, при цьому базікаючи з усіх трьох ротів. Я досі не знаю, як на це реагувати.

Вона сумно махнула хвостом.

- Ну, я такого з тобою не робитиму.

Я розсміявся.

- Дякую, мабуть. Хоча дивний день, коли взагалі треба таке уточнювати. То як воно — бути маленьким конем?

Вона піднялась, зробила коло, розглядаючи себе.

- Здається, я знову відчуваю себе «собою». Щось у всьому цьому змушує мене... не бачити змін? Важко пояснити. Якщо перестаю задумуватись, то ніби я завжди була поні. Але як тільки починаю думати — усвідомлюю, наскільки я чужа, і мені страшно, поки знов не забуду. Як з диханням.

Я засміявся — порівняння було влучне.

- Розумію. Могло бути й гірше. Деякі мутують у справжніх виродків, а ти виглядаєш цілком нормально.

Вона нахилила голову.

- Я б не відмовилась від крил чи твого рога. Непогана заміна рукам. - Вона підняла передні копита. - Мене обділили.

Не замислюючись, я почав м’яко чухати її за вухом, і вона відразу присіла, почавши видавати щось схоже на муркотіння. Я продовжив, ковзаючи пальцями по шерсті та ребрах. Вона була теплою, м’якою, і моєю подругою. Її звуки говорили, що їй подобається, а мені більше нічого й не хотілось у цей момент. Наші обличчя зблизилися, її подих віддавав корицею. Вона нахилилася й ми коротко поцілувалися. Потім вона відскочила, густо почервонівши.

- Вибач!

Порівняно з тими дикими поні, такий сором’язливий жест навіть здавався милим. Вона ж була подругою, а не випадковою маніячкою.

- Все гаразд, Сендi. - Я підвівся й узявся до приготування пасти. - Обирай соус.

- Ти й соус притягнув? - Вона кинулась до пакетів, риючись у них, поки не витягла банку. - Ти просто рятівник. І ще раз вибач... Я була так розслаблена, ти був так близько... і я просто захотіла. - Раптом її вуха підскочили. - О боже, я ж досі намагаюся цим заразити.

Я підняв банку на стіл.

- Добре, що мене не заразиш.

- Наш герой Вільям, стійкий до кінських поцілунків, найкраща надія людства! - Вона розсміялася. - Може, я піду з тобою наступного разу?

Я похитав головою.

- Погана ідея. А раптом хтось прийде сюди й винесе всі наші припаси, поки ми будемо нишпорити?

Вона зблідла, що суперечило моєму уявленню про коней.

- Ти справді хочеш, щоб я з кимось билася?

- Якщо тільки в них нема зброї, якої в мене немає.

Вона знизала плечима.

- Все одно з тобою безпечніше, ніж самій. Я ж не вмію битися, особливо як поні.

Цей апокаліпсис був вкрай незручним.

Після вечері я впав на ліжко. Сандра миттю застрибнула поруч і притулилася. З одного боку, мені хотілося простору, з іншого — уявивши її становище, я не міг відштовхнути. Я вирішив потерпіти... доки не відчув, що вона лягла зверху, як ковдра.

- Сендi, ну годі.

Вона прижала вуха.

- Я не хочу спати сама. Бути наодинці фізично боляче.

- Вона підхопила ковдру зубами й накрила нас обох, після чого затихла зверху. Я повільно гладив її, більше як велику кішку, ніж колишню людину. Вона насолоджувалась, і невдовзі ми обоє заснули.

_______________________________________________

Луна була там.

- Ти розумієш мене?

- Так. Але чому щоразу питаєш?

Вона усміхнулась.

- Ти не єдиний, кого я зустріла. Багато стали безумними, деякі — наче діти. Ти лишаєшся незмінним, і це добре. - Вона підняла копито. - Майже.

Я перевірив — ріг був на місці.

- Ваша... есенція сильно перекручена.

Луна насупилась.

- Це не було нашою метою. Я можу лише вибачитися.

Я розвів руками.

- Вибачення не відновлять наш світ. У нас трьохголові монстри під землею й пегаси з язиками-щупальцями.

Очі Луни розширилися.

- Справді? Тоді скверна гірша, ніж я думала. Ми шукаємо рішення, але не можемо фізично потрапити у ваш світ, тож реалізувати доведеться вам. Ти пам’ятаєш сни після пробудження?

- Це найяскравіший сон у моєму житті, - я кивнув і ткнув її рогом у ніс. Вона відсахнулася, не така вже й лагідна, як поні на Землі.

- Т-так. Добре. Я приходитиму часто, щоб перевіряти твій стан і повідомляти новини. Будь обережний, людино.

- Вільям, - поправив я. Але вона, здається, вже не чула, бо я прокинувся.