Військові таємниці.
Перш ніж ми встигли вислизнути, Сінді раптом розвернулася до Лео.
- Гей, вибач, що питаю, але в тебе були проблеми з пам’яттю, коли ти стала поні?
Лео насупилась.
- Ти на щось натякаєш?
Сінді злегка струснулася.
- Звісно, ні. Ти чудово справляєшся, просто перетворення часто впливає на спогади, і я хотіла дізнатися, чи не бажаєш ти допомоги.
Лео здригнулася, на її морді зростало невдоволення.
- Це ж грьобаний період охоти, як у будь-якої тварини. До моєї пам’яті це стосунку не має.
Сінді кивнула спокійно.
- Ми зараз говоримо не про це. Можна я подивлюсь? Нічого не станеться, якщо й робити нема чого.
Лео на мить розслабилася від упевненої тональності Сінді, але знову напружилась.
- Це ж ота ваша королівська штука, так? Що ти задумала?
Сінді широко всміхнулася.
- Нічого. Ми тут, щоб допомогти. Просто ляж на живіт.
Я розвернув нас і підійшов до Лео. Не знав, що саме задумала Сінді, але ми були командою, тож я не збирався їй суперечити — навіть якщо це означало бути ближче до запаху, який змушував мене болісно тремтіти.
Лео виглядала невпевнено, але зрештою все ж лягла. Вона не зводила з нас очей і кидала кислі погляди на Сандру та Даска, коли ті намагалися підійти ближче. Я поклав руку їй на голову, і ми відчули крізь енергію її структуру. Я зрозумів, що цей запаморочливий погляд схожий на те, як Сінді завжди бачила світ у своєму світі. Обережно розплутали кілька заблокованих вузлів і відступили.
Лео кілька разів поволі кліпнула.
- Свят-ті…
Сінді нахилила голову.
- Ти в порядку?
- Та ні. - Лео рвонула на ноги. - Мені… мені треба йти.
Хоуп збентежено насупився.
- Ми можемо допомогти? Якщо хочеш, ми можемо… ну… або піти, або допомогти.
Лео вдарила копитом об підлогу.
- Ми помінялись місцями!
- Ми?- запитав я. - Що ти маєш на увазі?
Лео кинулася до дверей.
- Хочете знати — ідіть, але мені треба зараз же. - Вона взялася за колесо дверей магією, відчинила його і вискочила. Ми кинулися слідом. Бігли вузькими тунелями, кілька разів її губили, але завдяки щастю й чуттю поні знову знаходили. Зрештою, вона була найбільшою сутністю тут, не рахуючи наших.
Вона промчала до складської частини й зупинилася перед пегасом, що саме готував їжу у великих казанах. Побачивши Лео, він усміхнувся:
- Привіт, люба!
Він хотів обійняти Лео, але вона висмикнулася.
- Ти знаєш, що зараз не час для цього. Зроби те саме, що зробив тоді зі мною.
Він нахилив голову.
- Що саме?
Лео тупнула.
- Ляж на живіт і не задавай запитань!
Пегас одразу ліг, хоч і виглядав розгубленим. Ми підійшли й так само розв’язали кілька енергетичних вузлів у його структурі.
Коли закінчили, він підвівся тремтячими ногами, втупився в Лео. Лео повільно кивнула:
- Я сумувала за тобою… і навіть не знала про це.
Він здригнувся, підійшов до Лео й обійняв її. Цього разу вона не відштовхнула.
- Це все таке збочення, - прошепотів він.
Хоуп несміливо спитав:
- Вибачте, що відволікаю… але що ви згадали?
Лео обійняла пегаса ще раз, потім повернулась до нас.
- Ми помінялися місцями. Ми були одружені. Але забули. Після того, як нас поміняло місцями, а він… тобто вона… навіть не була військовою, жоден чорт не здогадався, а я ніколи не задумалась. Вона глянула на свого партнера:
- Господи, дорогий… мені так шкода.
Він усміхнувся й торкнувся себе в груди.
- Ми завжди знали тут. - Торкнувся носом її. - До речі, від тебе тхне.
Лео фиркнула.
- Ніби ти проти? - Вона ковзнула копитом по його висячому члену. - Отже… Люсі, значить, тебе…
- Я вже не Люсі, - заперечив пегас. - Це жахливо звучить для жеребця. Тепер я Шур Вінг. - Він розгорнув крила. - І ось моя дружина — яка раніше була моїм чоловіком.
Лео намагалася відштовхнути його, але їхній запах і потяг робили своє — вони щиро кохали одне одного. Минуло зовсім мало часу, і він уже опинився на ній, а вони несамовито злягалися просто на наших очах, ніби забувши про все у світі.
Ріг Хоупа засвітився — він, тремтячи, силоміць розтягнув їх одне від одного.
Лео, запалена й сконфужена, різко зімкнула задні ноги.
- Ми… ем… не повинні робити це на кухні. Це порушує статут.
Не почуття до акту, я помітила, вона не мала заперечень проти самого процесу.
Шур Вінг всміхнувся.
- Я почекаю, якщо треба. Нам треба все обговорити. Я навіть забула, що була жінкою. - Він підвівся на задні ноги і показав на свій змащений стояк.
- Скажу чесно, бути хлопцем значно простіше.
Лео гучно пирхнула.
- Люс… тобто Шур Вінг… годі. Ти трясеш своїм хером перед усіма. - Вона облизала губи, ніби її це ще й спокушало.
Шур Вінг подивився на неї тихо, із напруженим, пульсуючим членом. Слів не було, але вони й так чудово порозумілися. Лео відвернулася.
- Я повертаюсь до свого офісу. - Вона пішла з напруженою ходою.
Коли Лео зникла, Шур Вінґ знову опустився на всі чотири.
- Дякую, що нагадала. Я знав, що щось не так, але навіть не уявляв, з чого почати. Я… грався з ним. Знати, що я колись була жінкою? Це до біса лякає… але я нічого з цим не можу зробити…
Гоуп повільно кивнув.
- Я знаю, як ти почуваєшся… Все гаразд?
- Ні. - Шур Вінг усміхнувся і повернувся до готування, яке кинув. - Але буде. У мене є робота, а потім — кобила, яку треба виорати. Для поні зі мною все нормально.
Ми залишили його за справою й зібралися в коридорі. Даск Хоуп трохи знітився.
- Хотів би я пам’ятати, звідки прийшов… А що як я теж був дівчиною? Або дитиною, або старим, або ще кимось дивним? І як я взагалі знав… як робити те, що робив, коли ми вперше зустрілися? Пам’ятаєш?
Я злегка почервоніла від спогаду. Ніщо не відчувалося так, як те, коли він уперся в мене своїм рогом. Найближче до цього була ласка паразитних язиків, але це було зовсім інше.
Сандра закинула ногу на Даска й міцно його обійняла.
- Не важливо, ким ти був. Ти — чудова частина нашого табуна, справжній друг і прекрасна особистість. Оце важливо.
Хоуп пригорнувся до обіймів і тихенько замуркотів.
- Я знаю… Але я все одно хочу… Я все одно залишуся собою, але хіба погано — хотіти знати свою історію?
Сінді звела вуха.
- А що як ти був кимось… отим?
Хоуп нахилив голову.
- Якби я був дитиною, я б розумів, що я не дурний, просто… недовчений. Якби я була жінкою — мені, мабуть, було б соромно, але пам’ять допомогла б менше ніяковіти в деяких речах. Якби я був старий — я б почувався страшенно везучим, отримавши нове життя. А якби я був просто якимось рандомним хлопцем — ну, це теж би підійшло, правда? - Він м’яко усміхнувся. - Ти спочатку була не дуже вправна, коли ми познайомились, але тепер ти вмієш. Можеш спробувати? Будь ласка? Може, це допоможе мені перестати бути таким дурним.
Сандра насупилась і міцніше обійняла його.
- Дідько, Даск Хоуп, ти не дурний. Прямолінійний — можливо, але не дурний. Ти хоробрий, чесний і цілком здатний думати й планувати. Ти врятував Гвен Фейт, пам’ятаєш? Ти врятував нас усіх по черзі. Більше ніяких "я дурний".
Я ніжно провела копитом по його голові.
- Це явно важливо для тебе. Давай підемо туди, де нам відведуть кімнату, і подивимося, що ми зможемо з’ясувати. Просто пам’ятай: ким би ти не був колись — це в минулому. Зараз ти Даск Хоуп, член нашого табуна, і ми всі тебе любимо.
Він дозволив мені підняти його, тож я взяла його на руки й м’яко гладила по спині, поки ми йшли коридорами. Ми знайшли солдата й запитали напрям. Оскільки ми були заразні, нам виділили невелику, але окрему приватну кімнату.
- Є приблизно десяток незаражених людей, повністю людей, - пояснив солдат, ведучи нас. - Ми плануємо зберегти їх такими, навіть якщо вони інколи роблять абсолютно безбашенні речі — як солдати або науковці. Начальство каже, що вам можна довіряти, тож прошу: тримайтеся від них подалі, гаразд?
Ми зайшли до кімнати й зачинили двері, отримавши трохи приватності. Я влаштувалась і посадила Хоупа між нашими ногами, щоб могла обійняти його всіма чотирма.
- Ти готовий?
Він повільно кивнув і заплющив очі. Ми почали ніжно гладити його за вушками й по голові, відчуваючи енергію всередині. Скоро ми дізнаємось, які таємниці приховує минуле цього єдинорога-жеребця.
Я лише сподівалась, що воно не виявиться нічим поганим.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!