Наше Містечко.
Поки ми стрибали країною, ми опинилися на даху в невеликому містечку. Ми б просто перескочили його, але там очевидно жили люди. Не лише люди — поні також. Здавалося, що кожен тримався свого боку містечка й уникав іншого, але вони співіснували без зараження чи насильства. Я швидко перевірив, і поні все ще мали дар, що робило ситуацію дивною.
Сандра підвелась на край даху, щоб краще роздивитися.
- Вони самі налагодили порядок. Хіба це погано? Ми мали б за них радіти.
Хоуп нахилив голову.
- Але якщо в них ті самі пориви, вони мали б накидатись один на одного, щойно проходять повз незаражених. Як вони утримуються?
Неон лише посміхнулася й стрибнула з даху. Вона ковзнула вниз з неймовірною спритністю, гальмуючи копитами та язиками, доки не опинилася на вулиці.
- Привіт! Хтось може розповісти, що тут відбувається?
Вона приземлилась на людському боці, і їй швидко нагадали про це. Їй вказали на поні:
- Повертайся на свій бік. Якщо порушиш мир — позбудемось тебе.
Неон підняла копита примирливо, тоді рвонула через дорогу на бік поні. Тамтешні поні не соромилися її обнюхувати, поки вона знову ставила питання, але, схоже, їм було не до розмов. Вони понюхали її, деякі потерлись, але швидко втратили інтерес і відійшли.
Даст Кікер насупилась.
- Поні тут мало чим відрізняються від тварин. Це не пояснює їхньої слухняності, але вони нікого не чіпають, ні себе, ні інших.
Мені спала думка. Я огорнув усіх у бульбашку, і ми приєдналися до Неон. Я підняв руку й підійшов до однієї з поні.
- Гей, ти.
Поні глянула на мене здивовано, але не відповіла.
- Я хочу поговорити з джунглевою принцесою.
Кобила опустила голову, потім різко здригнулася. Вона підвела яскраві очі.
- Що сталося?
Говорила вона власним голосом, але знайомим акцентом — принцеса повернулась.
- Ні, все добре. Ми просто подумали, що тут… мирне містечко? Як тобі вдалося зробити так, щоб ці поні ні на кого не нападали?
Кобила зніяковіла.
- Я не пишаюся цим… але ці поні помирали. Я… мені довелося випалити їхню агресію назавжди. Вони тепер як цуценята, беззубі. Люди терплять їх, поки ті не переходять межу. Вони можуть карати їх, не ризикуючи заразитись, і роблять це, але не надмірно жорстоко, інакше я б їх повела геть. Ми допомагаємо одне одному, і вони виживають — за певну ціну.
Даст підняла брову.
- Яку ціну?
Принцеса відвернулася.
- Вони повільно змінюються. Схоже, вони цього не помічають, і я не думаю, що перетворяться повністю, але процес іде. Це місто з часом стане повністю понячим. Мені здається, що їжа від тих, хто все ще має дар, має накопичувальний ефект…
Вона повільно розвернулась і вказала копитом.
- Он той.
Ми глянули — чоловік спав на ґанку. У нього були довгі понячі вуха. Я збентежився:
- Це… у всіх? Чому вони не кричать від жаху?
Вона похитала головою.
- Схоже, у всіх. Ніхто не скаржиться. І я відчуваю, як вони повільно тягнуться до мене. Мені шкода… Це не ідеальне рішення. Але інакше б більшість загинула.
Вона різко насторожила вухо.
- Мені треба йти.
Світло згасло в її очах. Вона просто посміхнулась, понюхала Даст і пішла собі.
Даст здригнулась від огиди.
- Ну, живі принаймні. Твої хлопці колись дійдуть і сюди. Буде їм історія. Гайда далі.
Ми стрибнули на найвищу будівлю й рушили далі, залишивши містечко з його мирними фералами та майбутніми напівпоні-людьми.
Ми були впевнені, що рухаємося правильно, але без карти, чи GPS не мали уявлення, наскільки близько. Поки не опинилися на черговому даху й не почули радісний галас: натовп поні танцював, а чоловік грав на скрипці чи чомусь схожому. Здавалось, звичайна сільська гулянка — з поні-танцівниками.
Зовні це було безпечно, доки Даск Хоуп не помітив блиску нашийника на його шиї. Придивившись, ми побачили, що й інші люди мали нашийники з повідками, які тримали поні. Їх не перетворювали — їх підкорили.
Сандра насупилась.
- У поні немає дару. Може, у них є принцеса?
Я похитав головою.
- Сумніваюсь. Вони мали бути дуже рідкісні, а ми вже знайшли трьох в Америці, одну в Європі і Африці. Те, що тут відбулося, має іншу природу.
Я задумався про Європу й Африку. Можливо, старі конфлікти стихли. Але гарантій не було.
Неон знизала плечима.
- Вони люблять поні, то чому б просто не запитати?
хоуп кивнув.
- Так, вони виглядають доброзичливо… якщо ти поні.
Щоб не налякати їх, ми телепортувалися за межі містечка й увійшли пішки, як звичайні поні.
- Стійте. - гукнув поні з вогнепальною зброєю на боці. - Це закрита зона. Диких поні не пускаємо, бо вони можуть нашкодити нашим людям. йдіть геть.
Даст насупилась.
- Я абсолютно чиста. Тож якщо хочеш сперечатися — роби це віч-на-віч. Я заходжу.
Поні трохи нахилив голову.
- Гм. То ти можеш сперечатися — це ваша відмітка така, але це ще нічого не доводить. Як ти це зробив, якщо ти не громадянин?
Я замислився, звідки вони взагалі знають, хто громадянин, а хто ні. Може, на них щось дрібне, непомітне нам, що вказує на приналежність?
- Я очищав їх особисто.
Озброєний поні навів гвинтівку на мене.
- Ти? - примружився недовірливо. - Ти часом не… Як тебе звати?
Я поклав руку на груди.
- Вільям, а це Сінді.
Сінді кивнула йому.
- Ми просто проїздом, нічого поганого. Ми будемо обережні біля ваших людей.
Він підняв брову.
- Гм… Знаєш, ти тут майже легенда. Але ти можеш бути й підробкою — хтось, хто хоче поживитися чужою славою. Довести можеш?
Сінді закотила очі.
- Окрім того, що в нас дві голови й тіло поні-таура? Багато таких ходить?
- Ну… ні, - визнав вартовий. - Але це не пояснює, чого оцей великий миротворець приперся в наше маленьке містечко. У нас нічого немає, що варте твоєї уваги, і ми не хочемо проблем.
Раптом Неон вистрілила язиками, зірвала з нього зброю й відтягнула вбік, щоб обережно покласти на землю.
- Проблем не буде, якщо ви нам їх не створите. Гаразд? Віл не чіпатиме ваших людей.
Поні різко зблід, лишившись без гвинтівки. Він зробив крок назад.
- Я-я не буду вас зупиняти, але це незаконно. І-якщо ви мене вб’єте, інші вартові все одно на вас кинуться.
Я похитав головою.
- Гей, спокійно. Ми не прориваємось силою і не хочемо битись. Іди-но сюди.
Я простягнув руку. Він виглядав дуже підозріло. Його погляд метався між мною та покиную зброєю, але він потроху наблизився. Коли був уже поруч, я м’яко почав чесати його за обома вухами.
- Ми просто хочемо глянути ваше містечко. Може, щось поїсти. Ми мандрівники, не бандити.
Він тихенько пробурмотів від задоволення, але швидко відсмикнувся.
- Гей! Я не якась тварина. - Він сердито фиркнув. - Гаразд… Якщо ви не зі сваркою. Можу я забрати свою зброю?
Неон підняла гвинтівку язиками й поклала перед ним.
- Е… дякую.
Він спритно підкинув її копитом, зловив і закрив у кобурі збоку. Видно було: сам факт її повернення значно його заспокоїв.
- Пусть твої друзі заходять. А ти, е-е, Вільям… Ти лишайся тут зі мною. Я не хочу ризикувати нашими людьми, навіть якщо ти клянешся, що слухняний.
~Він не знає про Сандру,~ озвалась Сінді думками.
~Про кого?~ відгукнулася Карен, гість Сандри.
Сандра здивовано озирнулася.
~О боже, тільки б я не збожеволіла.~
Я спробував зберегти нейтральний вираз.
~Спокійно, Сандро. Ти чуєш Сінді та всіх нас. Ми можемо чути думки одне одного, коли цього хочемо. Сінді права — він не здогадується, що ти досі заражена, чи що ти принцеса. Не видавай це.~
Інші рушили вперед без мене. Я всівся поряд із вартовим, і він помітно розслабився, побачивши, що ми не збираємося ламатися силою. Коли всі пішли, він підняв погляд на мене.
- Це не… незручно? Бути між людиною та поні. Усі гібриди, яких я бачив, були сумні. Ні туди, ні сюди.
Я підняв одне вухо.
- У мене є стадо. Ти щойно його бачив. Вони люблять мене таким, яким я є.
Він знову нахилив голову.
- Стадо? Тобто ви всі… одружені?
Сінді кивнула.
- Авжеж. Ми їх любимо, а вони нас. Щось не так?
Він почухав себе за головою копитом.
- Мабуть, ні? Якщо вам добре разом — то й добре. А я особисто щасливий з однією. Вона в мене красуня — фіолетова, чарівна, пече найкращий пиріг у всьому містечку. Я — щасливчик. І нікому черги брати не треба.
Я хіхікнув.
- Радий чути, що ти маєш родину, якою пишаєшся. Ми теж щасливі зі своїм стадом. І так, це інколи складно, але це наше, і ми любимо одне одного.
Він підняв копито.
- Не сперечатимусь. Ну… хай їм пощастить. Може, вони швидко впораються зі своїми покупками, і ви вирушите далі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!