Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Маючи базовий план, я повернувся в тунелі з невеликим трофеєм — запасом нашийників із шипами, які знайшли в покинутому зоомагазині. Вони були досить великі й легко налазили на шиї Даска й Сандри.

- Вітаю, - сказав я, застібаючи пряжки. - Тепер ви офіційно безпечні.

Даск радісно завиляв хвостом.

- То ми залишимось тут?

Сандра похитала головою.

- Ми маємо повернутися до Крістал і її поні.

Я послав думку настільки далеко, наскільки міг, не розрізняючи напрямку, просто шукаючи потрібний знайомий спалах свідомості — трохи яскравіший за решту. І невдовзі Крістал з’явилася просто в тунелі, озираючись.

- Вдалося?

Ми швидко ввели її в курс справ, і я теж надів на неї нашийник.

- Хочеш зустрітися з ними?

Крістал лише кивнула й кинулася з тунелю просто до людей. Її поява викликала хвилю здивованих вигуків — очевидно, Крістальну поні вони ще не бачили. Але ніхто не відкрив вогонь, і вона з радістю почала спілкуватися. Вони обговорили, скільки земних поні треба привести, де їх розмістити й як поводитися.

- Вони друзі, - пояснила Крістал. - Не дурні й не тварини. Думайте про них як про слухняних дітей: вони зроблять усе, що попросите, але можуть нудьгувати, а надто складне — дратує. Дайте їм землю — і вони її оброблять. Якщо побачите, що вони… займаються своїм, не заважайте. Нікому шкоди з того нема. Я спробую надіслати кількох розумніших, щоб тримали решту в купі. Але ставтесь до них лагідно — і вони віддячать тим самим. Якщо просять перепочинку — сприйміть це як прохання власної дитини. Вони не раби. Їм потрібен час на їжу й на гру, як будь-кому. Якщо їх не принижувати, працюватимуть втричі старанніше.

Одна фермерка скривилася.

- Вони що, просто посеред поля цим займатимуться?

Крістал зітхнула.

- Я намагаюся відучити, але якщо вже свербить — то вони знайдуть партнера й зроблять своє. Роботі це не заважає, інші просто обходять. - Вона почухала потилицю. - І якщо хтось запропонує вам... погратись — просто скажіть «ні». Якщо, звісно, не хочете самі.

Я швидко додав:

- Усі вони будуть очищені, тож ніякої небезпеки. Запам’ятайте: якщо бачите нашийник — поні безпечний.

Попри це, декотрі люди все одно виглядали трохи спантеличеними від самої ідеї, що маленький кінь може запропонувати секс просто так. Один фермер вказав на мене:

- А ти чому не очистишся, як решта?

Кінді відповіла миттєво:

- Не можемо. Ми — лідери. Нам доведеться знайти інший спосіб, але це вже частина нас.

Я кашлянув.

- Я буду обережний, нікого не підставлятиму. Незабаром іду з Крістал, тож не переймайтеся. Процес очищення триває довго, один за одним, тож робітники прибудуть не раніше ніж за день. Поки можете розширити орні землі — щоб вони відразу могли почати годувати громаду.

Невдовзі ми вже прямували до тунелів Крістал і дружнього табору поні. Я бачив, що пегаси теж там — літали туди-сюди, піднімаючи настрій усім. Атмосфера була життєрадісна.

Крістал віддала честь.

- Зараз повернуся. Зберу загін із двадцяти й прихоплю їжі. Уявляю, як вам голодно — після телепортації завжди жерти хочеться. - Вона зникла, майже підстрибуючи від ентузіазму, залишивши мене з Сандрою й Даском.

Я махнув копитом:

- Ласкаво просимо додому, Даску. Іди, досліджуй.

Даск похитав головою.

- Мені й тут добре. - Він потерся об Сандру, потім ткнувся мордочкою в мою ногу й зрештою просто звалився мені на копито, вмостившись там, ніби вдома.

Сандра на мить насупилась, але згодом розслабилася й лягла поруч із ним, так що обидва вони зігрівали мою ногу своїм теплом. Я вмостився поряд, дозволяючи часу просто текти.

І тоді повернулося те відчуття — потужна, солодка насолода, як тоді, коли Даск встромив свій ріг у мене. Я занепокоєно поворухнувся, намагаючись влаштуватися зручніше, але хвиля ставала дедалі сильнішою. Я перекотився на бік — і відчув, як у нижній частині тулуба, під животом, щось ворухнулося. Два округлі набряки піднялися вперед — і за кілька секунд я вже мав під собою справжнє кінське вим’я, або, як казали інші поні, «пахові груди». Вони були повні, важкі й гарячі, а насолода поступово згасала, залишаючи по собі відчуття тяжкої, живої плоті.

Даск і Сандра підняли вуха, насторожено принюхались — і майже водночас нахилилися до нових залоз, знаходячи їх безпомилково. Їхні губи нащупали соски, і вони жадібно припали до них, почавши смоктати. Я зітхнув і розтанув у новому, спокійнішому задоволенні — глибокому, теплому, що розливалося крізь усе тіло. Я не хотів рухатися, поки вони пили, і не рухався — просто насолоджувався самим відчуттям годування, відчуттям спокою та близькості.

Лише одне я помітив: маса не береться з повітря. Кожна крапля молока, яку вони пили, тягнула сили з мене, і мій власний живіт почав бурчати від голоду.

Коли я вже напівсонно блаженствував, доброзичливий пегас поставив перед нами тацю з їжею. Сінді й я накинулися на овочі та фрукти, жадібно запихаючи в спільне тіло все підряд, поки голод не вщух. Тоді прийшло інше відчуття — спокійне, світле. Даск і Сандра були більше, ніж супутники. Вони були моїм стадом. Моєю родиною.

Сінді, як завжди, не втрималася від коментаря:

- Знаєш, у поні груди набагато кращі, ніж у людей.

Я розсміявся вголос:

- Дякую, ти тільки-но остаточно зруйнувала момент.

Тим часом повернулася Крістал — із загоном із двадцяти чотирьох поні, готових до роботи на полях. Я перевірив кожного, спалюючи рештки «дару» в них. Для простоти й користі я зробив їхні копита трохи більшими — пристосованими до земної магії. Їм це сподобалося: усі були задоволені спільністю змін і охрестили їх «фермерськими копитами».

Навіть коли Крістал зникла разом із групою, інші земні поні почали приходити, просячи зробити те саме, щоб бути «справжніми фермерами».

За якийсь час Крістал знову з’явилася — і застала нас зморених, але щасливих, у колі ще двадцяти земних поні, що співали пісень про спільну справу. Ми, самі того не плануючи, започаткували справжню моду. Але той підйом духу, відчуття єдності попри всі мутації — воно було того варте.