Повернення до Вілла.
Я сиділа, ведучи зовсім поверхневу розмову з охоронцем, поки не повернулася Сандра з дівчинкою поруч.
- Що там сталося? - спитала я.
Сандра виглядала розгубленою і швидко похитала головою.
- Довга історія, але тепер вона наша.
Охоронець підняв брову і подивився на мене.
- Сподіваюся, ви її не зміните? Це злочин — робити так із людьми, які цього не хочуть.
Сінді посміхнулася йому.
- О, Боже, ні. Ми б нікому не зробили цього проти волі. Дивіться, яка вона чарівна такою, якою є.
Дівчинка підняла очі на мене — або на нас. Її погляд бігав між мною та Сінді.
- Ви феральні? Що ви таке? Ви навіть не здаєтесь «закінченими».
Я вказав на Сінді.
- Можеш звинувачувати її в цьому. Я — Вілл, вона — Сінді, і ми не зашкодимо тобі, обіцяємо. Як тебе звати?
Поки вона хотіла відповісти, Сандра випередила її:
- Її звуть Ліззі. Вона... раніше належала іншому поні, можеш повірити?
Охоронець, який не відходив, підняв брову.
- Нічого дивного в цьому немає, пані. Ви ж тепер її власниця?
Сандра швидко кивнула:
- Звісно! Я піклуватимуся про неї.
Голос Сінді пролунав у моїй голові:
~Карен? Ти намагаєшся до неї дотягнутися?~
Я глянув на Сандру й помітив, як язик робить ледь помітний рух, але зупиняється на моє питання.
~Припини. Ми маємо бути хорошими. Крім того, якщо ти зараз її «заразиш» на очах у всіх, вони розсердяться і, можливо, стануть агресивними.~
~Добре~, - відповіла Карен із дещо пихатим тоном.
Сандра зітхнула, явно полегшено, що її «пасажир» заспокоївся. Ліззі, не здогадуючись про внутрішній діалог, виглядала спантеличеною.
- Я щось пропустила?
Сандра погладила її копитом:
- Нічого важливого. Слухай, чому б нам не розбити табір ось там і не відпочити замість того, щоб цілий день стояти на місці?
Ми відійшли від поста охоронця й оселилися на невеликій галявині, де нас ще можна було побачити, але не так легко почути. Я ліг на черево, Сандра швидко повторила мій рух. Ліззі залишалася стояти, дивлячись на нас, все ще нервова, або мені так здалося. Я простягнув їй руку:
- Ми цілком безпечні. Просто жодного лизання чи поцілунків, ми не плануємо цього.
Ліззі стислася ще більше.
- Т-тобто ви справді феральні?
Сінді похитала головою.
- Не так, як ти це знаєш. Насправді я — та «феральна» частина Вілла, і я цілком доброзичлива. Я не хочу тебе «заражати», Ліззі. Я хочу, щоб ти була щаслива, а це означає — нічого такого, якщо ти сама не захочеш стати поні.
Ліззі кивнула на Сінді, а потім подивилася на Сандру:
- А де твоя феральна частина?
Сандра напружилася.
- Я жодного разу не казала, що я феральна! - Голос тремтів, більше схожий на писк.
Ліззі злегка усміхнулася:
- Тільки що сказала.
Сандра опустилася на місце.
- Мабуть, так. Але я мала на увазі те, що сказала. Я не спробую перетворити тебе на поні, клянусь, навіть якщо ми підемо геть з міста. - Вона поморщилася, наче від головного болю. - Ні… я не буду… Якщо тільки вона сама не захоче, а вона не хоче.
Я простягнув руку й підтягнув Сандру ближче. Вона заспокоїлася під моїм погладжуванням.
- Карен? - вухо Сандри піднялося в мою сторону. - Ми не ігноруємо тебе. Було б легше, якби ти могла говорити.
Сандра напружилася й, злегка змінюючи голос, пробурмотіла:
- Чого ти хочеш, Вілл?
Сінді насупилася:
- Сподіваюся, ти спитав Сандру перед цим.
Карен закотила очі:
- Ми зараз розмовляємо. Що ти хотів?
Я вирішив тримати курс і ніжно погладив Сандру/Карен по спині:
- Ти частина нашої групи, нашого табуна. Я не забув про це і хочу, щоб ти почувалася тут бажаною, навіть якщо ми не завжди згодні.
Карен тихо промуркотіла, а потім вказала копитом на спантеличену Ліззі:
- Чому я не можу її мати? Потім їй сподобається, і «паразитів» навколо і так замало. - Вона усміхнулася Ліззі й показала язики. - Скажи їм, хіба тобі не хотілося б таких довгих речей? Круто ж.
Ліззі швидко відхилила голову й сховалася рукою за спину.
- Ні! Я щаслива такою, якою є, дякую.
Ріг Сінді спалахнув, і кинджал вилетів з рук дівчинки на близько тридцять ярдів.
- Жодного насильства, будь ласка.
Вираз обличчя Сандри змінився, вона стала собою.
- Ліззі… це зробила ти? Так?
Ліззі стислася, роззброєна й нервова.
- Що?
Я не зрозумів, на що натякає Сандра, але вирішив заспокоїти:
- Що б це не було, усе гаразд, Ліззі. Ніхто тут не сердиться.
Сандра кинула на мене погляд, потім на Ліззі, зростаюча невпевненість:
- Ти вбила свого старого власника?
Ліззі кусала губу, не зізнаючись прямо, але цього було достатньо, щоб здалося як зізнання.
Сінді насупилася:
- Чому? Вбивство завжди неправильне.
Ліззі зробила крок назад.
- Легко тобі говорити, феральна! Вона хотіла забрати в мене все, навіть… мене. Вона вирішила, що я «занадто молода», щоб вирішувати сама, і була готова зробити з мене поні будь-яким способом.
Сандра підняла копито в мою і Сінді сторону.
- Чому твій друг бере на себе провину за це? Це ти зробила, чи він?
Дівчинка замовкла і відвернулася від нас усіх.
Сандра тихо зітхнула і почала пояснювати:
- Інший хлопець взяв на себе провину за вбивство того поні. Його закували й залишили помирати від холоду на центральній площі, а її продали мені. Тепер я навіть не впевнена, хто з них справді це зробив…
- Він просто мене захищав, - додала вона з хриплим від сліз голосом. - Він не заслуговує на таке…
Сінді підняла ніс:
- Ти не мала права вбивати її, це було неправильно. Ти навіть не відчуваєш жалю за те, що знищила її візерунок? Він був унікальний і ніколи не повториться.
Ліззі здивовано озирнулася на Сінді:
- Що?
Я не змогла стримати сміх, слухаючи, як Сінді пояснює:
- Це означає, що кожен індивідуальний, унікальний, і коли їх більше немає, вони ніколи не повернуться. Світ трохи стає меншим, коли когось забирають занадто рано. - Я показала двома руками невеликий проміжок і швидко зімкнула їх. - Ти це зробила? - я поглянула на охоронця, який стояв на посту, схоже, не звертаючи на нас уваги. - Скажи правду. Ми не видамо тебе.
Вона сіпнулася й не відповіла. Перед тим, як тиша стала занадто ніяковою, інші члени табуна спустилися вулицею, принаймні Неон і Даст Кікер. Я зацікавлено поглянув, де ж Даск Хоуп. Коли вони підійшли ближче, я помахав їм, і ми всі розслабилися разом.
- А де Хоуп? Я б очікувала його з вами.
Неон кивнула назад на місто:
- Він, здається, впевнений, що зможе заробити нам вечерю, і побіг. Якщо за кілька годин його не буде, можна буде хвилюватися, але поки довіримося маленькому пуховику. - Вона подивилася на Даст Кікер з підкресленим поглядом. - Він старається якнайкраще і хоче допомогти.
Даст Кікер голосно фиркнула на виклик Неон:
- Я ніколи не казала, що він не може намагатися, просто у нього виходить не так часто, як мені хотілося б.
Я доторкнулась до Даст і погладив її по вуху:
- Він вчив тебе трохи магії, так? Йому вдається?
Даст Кікер злегка сіпнулася під дотиком і обережно кивнула:
- Т-так. Він звертає увагу на мої уроки бою, але це повільний процес.
Я ніжно погладила їй шию:
- Ти дійсно думаєш, що він того не вартий?
Даст опустилася на місце і похитала головою:
- Ні… Ні… Напевно, він нормальний. Я просто… А хто ти, дівчино? - Вона зосередила погляд на Ліззі. - Не пам’ятаю, щоб у нас були людські гості.
Ліззі зробила крок назад:
- Вона теж феральна?
Неон тихо сміялася:
- О, ні. Ми з Даст Кікер чисті. Я — Неон, до речі. А ти…?
- Ліззі…
Вони почали тихо розмовляти. Здавалося, Неон і Ліззі ладнають. Я скористалась моментом і покликала Даст Кікер, щоб вона сіла поруч із Сандрою та отримала моє погладжування:
- Отже, Даст, розкажи мені. Він досі робить тобі «компліменти»?
Даст швидко похитала головою:
- Ні. Він припинив, коли я сказала, але все ще дивиться на мене. Очевидно, що йому хочеться мене, навіть якщо він цього не говорить.
Я кивнув:
- Але він дотримується твоїх меж, ввічливий і намагається допомагати, де може, так?
Даст опустила підборіддя на землю:
- Ти про мене?
Я ніжно погладив її між вухами:
- Я нікого не звинувачую. Просто думаю, що він хоче бути гарним членом табуна і хоче шанс із усіма в ньому. Він був гарним другом для Сінді, Сандри і мене, і я думаю, що хотів би бути і твоїм другом, незалежно від того, чи станеш ти його партнеркою. Його дружба не залежить від того, чи піднімеш ти хвіст.
Сінді раптом втрутилася:
- Це правда. Він справді тебе поважає Даст Кікер. Він вважає тебе чудовою поні за твої навички і силу, і розповідав мені про твої магічні здібності. «Не такі складні, як мої, але сильніші за багатьох!» — саме так він сказав. І він так усміхався. Він дуже любить ділитися магією з тобою та просто бути поруч як друг. Це те, чого він хоче — друзів, сім’ю. Секс? Може почекати, якщо колись трапиться.
Сандра, сидячи поруч із Даст, не могла не почути:
- Ти дійсно вчишся магії так добре? Це приємно чути. Хмм, а я нічого не отримую, тільки ці язики, але вони, здається, теж цікаві по-своєму.
Тонка відмінна нота, голос Карен, заговорила через Сандру:
- Вони більше ніж цікаві! Можуть робити так багато. Ти навіть не знаєш половини. Ти не «каліка» без магії, ти наділена своєю власною магією.
Тим часом Хоуп підбігав дорогою з гордим виглядом, тягнучи за собою якийсь візок. Він помітив нашу групу й під’їхав, махаючи копитом:
- Вечеря готова!
На візку були різноманітні страви на тарілках, накритих вощеними кришками, щоб їжа залишалася теплою і свіжою. Я навіть не усвідомлювала, наскільки я голодна, поки не відчула запах. Розмови можуть почекати — час їсти. Я зробила позначку подякувати Даск Хоуп за його зусилля.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!