Служити.
.Відповідь прийшла швидше, ніж я очікував. Я був упевнений, що військові витратять принаймні кілька днів на суперечки, але вони повернулися вже наступного дня. На їхню чесноту, цього разу вони не вломилися штурмом — натомість зачекалися біля входу й відправили поні знайти мене. Коли я йшов до виходу, думки крутились: що ж це значить.
Вони не можуть перебувати в хорошому становищі, якщо так оперативно реагують на настільки важливу зміну правил гри — або ж комунікації настільки порізані, що достатньо було одній людині прийняти рішення? Я вирішив не вигадувати сценаріїв і подивитися на це віч-на-віч.
- Мабуть, так навіть краще, - вголос відповіла Сінді на мою думку.
Сандра підняла вухо.
- Що саме краще?
Я ніжно погладив її за вухом.
- Що ми співпрацюємо з ними. Зараз не час бути територіальними.
Даск тихо кивнув.
- Ми працюємо разом.
Ми підійшли до входу й побачили трьох солдатів, готових до дії. Лідер не був у захисному костюмі. Це було сміливе рішення, знак довіри, і я відчув легку вдячність.
- Доброго дня. Що сталося? - запитав я.
Він махнув великим пальцем за спину.
- Командування ухвалило рішення. У нас є кілька цінних об’єктів — міста — які ми не в змозі всюди утримувати. Ви можете це змінити. Ви ж колись були американцем, так? Готові служити країні в міру своїх сил?
Я тихо фиркнув.
- Я ніколи не переставав бути американцем. Хіба що трохи додав собі… частин.
Сандра кивнула.
- З моїм паспортом будуть проблеми, але я так само американець, як і будь-хто інший.
Він глянув на Сандру й Даска.
- Це ваші помічники?
Даск посміхнувся.
- Такий титул підійде. Куди вона йде — туди й ми.
Керівник відвернувся.
- Тоді поїхали. Якщо ви зможете владнати безлад у Канзас-Сіті, це звільнить купу людей і збереже півмільйона життів. Розглядайте це як пробний запуск перед справжніми великими містами. Розумію, ви все ще біологічна загроза, тож просимо: ніяких контактів з місцевим населенням, лише із вашими помічниками. Будь-який спротив буде трактуватись як напад. Ми не хочемо бути свинями, але так треба.
Я знизав плечима — логічно.
- Якщо у вас є біокостюм, що на мене підходить — надіну. Мені не треба торкатися людей, щоб робити свою справу.
Він розсміявся, ведучи нас до поверхні.
- З якоїсь причини у нас не зберігаються моделі для кентаврів. Запитаю у кварталмейстера — це його розвеселить. Що вам знадобиться?
Я задумався.
- Доставте нас у район. Спершу я зберу фералів. Якщо у вас є вертоліт, обліт міста повинно вистачити, щоб зосередити їх в одному місці. Потім ми перевеземо їх у місце, де буде безпечно і для них, і для людей. Якщо їх не надто багато — можна привезти сюди. Якщо багато — складніше, але впораємося. Нам треба буде організувати для них нову спільноту: стабілізувати, зробити самостійними — і тоді вони залишать людей у спокої. Дехто може повернутися від ферального стану, але не чекайте великої кількості таких. Поки що досвід такий.
Ми підійшли до масивного вертольота. Він був достатньо просторий, щоб навіть мені, у своїй великій формі, легко влізти всередину, і я вхопився за одну з ручок, що звисали. Сандра й Даск вп’ялися в мене, притиснувшись щільно навколо ніг.
Командир кинув кілька коротких наказів, готуючи всіх до злету, і незабаром ми вже летіли. Лідер підійшов і стояв поруч, поки вертоліт наближався до міста.
- Ви роздаєте іншим містам їхніх власних поні. Чому б не перетворити тутешнє феральне населення, замість везти їх звідси? - крикнув він.
Сандра тихо фиркнула, її товстий хвіст хитнувся по металевій підлозі.
- Вони загублені й налякані. Бути фермером чи погодним пони — це не те, чому навчишся за день. Їм потрібно дати відчуття безпеки й комфорту, потім навчити, так само як людей. Ті поні, яких ти бачиш, працюють добре, бо вони виросли у спільноті, а не були випадково зібрані з вулиці.
- Хм… - він відступив, мабуть, почувши достатньо.
Спереду вертольота піднявся крик: ми кружляли над містом. Я підглянув у маленький ілюмінатор і побачив примарні руїни Канзас-Сіті. Ніякого руху транспорту — важко повірити, що колись тут був мегаполіс, але хмарочоси все ще стояли, іноді розпечені пожежами, які ніхто не в змозі погасити в цих умовах. Та зараз не час на роздуми. Я закрив очі і вловив присутність поні. Більшість залишалися біля міста, але деякі були всередині.
- Гей, можете дати наказ по землі, щоб дозволити тим поні, що виходять із міста, робити це без пострілів? Схоже, деякі проскочили ваші блокпости.
- Чорт, синку… - пролунало в рацію, потім швидка радіопередача, і нарешті прозвучало - вільно.
Уявляю собі їхні обличчя — коли поні почали збиратися у великі кочові зграї. Ті, що були в місті, кинулись назовні, бігли по дорогах і повз барикади. Кілька крихітних вогників зникли з моєї карти — я заревів від обурення. Хтось, мабуть, перелякався і вистрілив, може цивільний, але більшість все ж вирвалася з міста і приєдналася до решти, утворивши непокірну юрбу збентежених поні десь за милю від міста.
- Треба було просто його бомбити — бах, і проблеми нема, - пожартував один солдат іншому.
Це повернуло мене до реальності, і я помітив, як ріг Сінді загорівся від обуреної магії.
- Припиніть такі балачки, - повернувся командир і суворо наказав. - Ви виконали наше прохання й навіть швидше, ніж ми сподівалися. Ми висадимо вас на видимому для поні місці, і ви доведете справу до кінця. Тримайте їх подалі від міста, доки не отримаєте чітке розпорядження. Будь-якого поні, що потрапить у зону ураження — буде відкритий вогонь.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!