Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Ми стрибнули просто в розпал сутички. Єдине, що я почув, — це різкий тріск кулі, перш ніж смертельний снаряд вдарився об щит Даска. Люди засіли за низькою стіною, а поні йшли в атаку на їхню позицію.

- Зупиніться! - крикнула Сандра, гупнувши копитом об землю і плеснувши товстим хвостом.

Ті, хто почув її, вагалися, здивовано втупившись у видіння своєї лідерки, що, здавалося, особисто прийшла віддавати накази.

Неон закотила очі.

- Ми ж не настільки схожі. - Вона вистрибнула на покинутий поштовий ящик. - Кодове слово — «крижана цегла». Замерзнути на другій годині, негайно, або ловіть обмороження.

Бій почав швидко стихати, але я помітив, що деякі поні не почули команди — і вже небезпечно наближалися до людей. З-під землі позаду них висунулася кінська голова, і з неї вибрався поні з гострими кігтями-обладунками. Я телепортувався до нього спалахом, перериваючи його атаку — і водночас привертаючи увагу людей.

Моєю «подякою» стала панічна черга пострілів. Сінді спробувала заблокувати їх, але кулі надто швидко проривалися крізь щити. Нижня частина мого тіла вибухнула болем — я прийняв дві кулі замість інших, похитнувся й упав. Стояти було неможливо, але кричати я ще міг. Бій закінчився.

У маленькому містечку, що чинило такий запеклий опір, не було справжніх лікарів. А ще — я був заразним, тож допомоги від місцевих чекати не доводилося. На щастя, кілька поні-вояків вміли перев’язувати рани — вони витягли кулі й забинтували нас як могли.

Сінді усміхнулася польовому лікарю, коли та закінчила.

- Можеш покликати когось сюди?

Та здивовано зиркнула, але незабаром підійшов земний поні.

- Так, миротворице?

Сінді швидко пояснила:

- Я хочу використати трохи твоєї енергії, щоб швидше загоїтися. Можна? Не болітиме, ти будеш трохи втомленbq.

Жеребець вагався, але потім ліг на землю, готовий допомогти. Сінді обвила його язиками й м’яко потягнула силу.

- Дякую. - Наш біль притих, рани перестали пульсувати — надлишок енергії спрямували на зцілення. Повністю не загоїлися, але скоро ми вже могли стояти — із болючим нагадуванням про бій.

Даст Кікер підбігла легкою риссю.

- Ситуація під контролем. Поні й люди тримаються осторонь, а твій хлопець, Хоуп, пропонує очищення — щоб вони могли підходити до людей без ризику зараження. Не всі приймають пропозицію, але початок є.

- Хоуп? - я здивовано підняв брову.

- Даст, Даск - надто схоже, тож я зватиму його Хоупом. Підходить. У нього того добра вдосталь — надії, тобто.

Сінді посміхнулася:

- Гаразд, ніхто серйозно не постраждав?

Даст закотила очі:

- Це ж був бій. Є мертві з обох сторін. Декілька людей скоро стануть чотириногими. Сандра зголосилася допомогти їм.

Я насторожився, вуха піднялися:

- У неї небагато досвіду в цьому. Ми маємо бути поруч.

Даст повела нас до місця, де працювала Сандра — і ми побачили, що вона пішла своїм шляхом. Замість того, щоб перетворювати людей на звичайних поні, вона створювала людиноподібних поні — з руками й копитами, вкритих шерстю, з кінськими мордами. Природні двоногі поні з руками. Вони, здається, прийняли це спокійно.

Одна з них, жінка, що все ще мала груди, подякувала Сандрі:

- Це набагато краще, ніж стати твариною.

Один чоловік фиркнув:

- Ми все одно нею стали, але хоча б руки залишилися… Хай там як, могло бути й гірше. — Він став єдинорогом, а вона — земною поні.

Сандра усміхнулася:

- Будь ласка. І взагалі, жоден із них не є твариною. Усі мають почуття, плани — усе, що й люди. Хіба що без рук.

Коли вони пішли, я наблизився до неї:

- Ти впевнена, що це гарна ідея? Їм буде дуже важко вписатися серед людей чи поні.

Сандра злегка знизала плечима:

- Вони благали мене допомогти — я зробила, що могла. Мала я всіх робити «нормальними» поні, навіть якщо вони просять іншого?

Даст глянула їм услід:

- У довгостроковій перспективі це було б милосердніше. Поні мають поні для товариства, люди — людей. А вони тепер унікальні… і самотні. Але зробленого не зміниш. Ти бачила Хоупа?

Хоуп, як він тепер себе називав, швидко знайшовся й підійшов із усмішкою:

- Все спокійно, наскільки можливо, але, думаю, ми марнуємо час, кидаючись у всі ці сутички. Це небезпечно.

Неон пирхнула:

- Тоді що пропонуєш? - Вона витягнула язика й лоскотно торкнулася під його підборіддям. - Кажи, ми слухаємо.

Хоуп знітився, зиркнув між Неон і Даст. Та раптом засміялася:

- Ми ще не одружені, жеребцю. Навіть на побаченні не були. Не битиму тебе за зраду, і це вона поводиться як шльондра, не ти.

Обличчя Неон потемніло:

- Обережніше з словами. Я нічого йому не робила. - Вона прибрала язика й насупилась.

Хоуп потер потилицю:

- Гм, так… я думаю, треба повернутися до армії. Вони зможуть зв’язатися з іншими й забезпечити транспорт — без телепортування прямо в розпал перестрілок. До того ж, ми вже двом групам сказали, що війна закінчена — вони передадуть це далі. М-м, і не можна, щоб Вільям знову ловив кулі… - Його вуха впали.

Я теж не палав бажанням знову грати роль мішені.

- Згода. Стрибаємо назад у штаб і доповідаємо, що сталося.

Неон тихо пирхнула:

- А тоді мене заарештують і викинуть назавжди, так?

Даст копнула землю під собою.

- Надто добре.

Сінді похитала головою:

- Ти застрягла з нами, Неон. Ми тебе поки не відпустимо.

Неон повільно кивнула, а тоді її вираз посвітлішав — вона, здається, справді усвідомила, що її прийняли.

- Я принесу більше користі поруч із вами, ніж гнитиму в камері.

Сандра обняла Неон копитом і потягла до себе, пригорнувши, немов власне лоша. Неон тихо здригнулася від такої близькості.

- Я не дитина!

Сандра м’яко пройшлася язиками по її гриві та під підборіддям.

- А ось і схожа.

Неон не відповіла — мабуть, їй навіть сподобалася ця увага, бо вона більше не протестувала, і обидві притихли.

Хоуп спостерігав за ними хвилину, потім обернувся до Даст.

- Колись я хотів, щоб вона була моєю парою.

- Неон? - Даст здивовано підняла брову.

- Ні! Ні, я про Сандру. - Хоуп потер щоку копитом, густо почервонівши. - Але вона здебільшого тягнеться до Вілла. І… тепер вона така велика… - Він знітився. - Я зараз звучав жахливо поверхнево, правда?

Даст м’яко штовхнула його в плече.

- Не картай себе. Вона явно по вуха у Вільяма. Нічого страшного. А Вілл… ну, він теж відповідає взаємністю. Змагатися з цим — так собі ідея.

Хоуп лише почервонів ще дужче.

- Н-ні! Я можу! Тобто…

Даст зацікавлено глянула на нього, потім спокійно штовхнула й перевернула на спину. Через мить її підозра підтвердилася — Хоуп виявився цілком… щедро наділений.

- Га. То ось які сюрпризи ти приховував.

Хоуп стулив задні ноги, намагаючись прикрити себе.

- Я не намагаюся хизуватися! Це просто… дивно.

Неон фиркнула зі свого місця, спостерігаючи, як Сандра її далі вичісує:

- Навряд чи це найдивніше, що ми бачили в цій компанії. Нам час вирушати.

Вона підвелася, і ми всі незабаром зібралися разом. Потужним стрибком я переніс нас крізь порожнечу — туди, звідки почалася подорож.

Ми з’явилися поруч із військовим командуванням у спалаху енергії. Охоронці здригнулися, але, принаймні, не відкрили вогонь — для мене це вже було успіхом. Кілька солдатів нас впізнали й привітали, але їхні погляди зупинилися на Даст, Неон і Сандрі — усі троє були або новими, або настільки зміненими, що здавалися такими.

Щоб не пояснювати все кожному окремо, ми просто попросили місце, де можна перепочити, поки начальство матиме час для нас, і відійшли в одну з кімнат.

Вона, принаймні, була непоганою — кілька матраців, і я відразу вибрав один, щоб упасти на нього й перевести подих.

Хоуп оглянув приміщення, потім глянув на Даст:

- Ласкаво просимо в наш дім. Ну… один із них.

Даст підняла брову:

- Чому немає світла?

Сандра ляснула хвостом по підлозі:

- Може, ми тепер це виправимо, раз уже повернулися. Можеш допомогти, якщо знаєш, як усе влаштовано. Електрика серйозно підняла б рівень життя в місті. - Раптом вона напружилась і почала перебирати копитами. - Неон, припини…

Неон відвела язики, що прослизнули під Сандру.

- Око за око. Могла б насолодитися, якби розслабилася.

Сандра відкашлялася.

- Ем… можливо. - Вона погладила Неон по голові. - Потім.

Думка Сінді пролунала тихо:

~Здається, Неон прив’язується до Сандри.~

~Типу як пара?~

~Не зовсім. Сандра пов’язана з тобою, або з нами, досить міцно. Це радше як сестринство… з бонусами.~

Я закотив очі. Тільки в цьому «новому світопорядку» така фраза могла звучати цілком нормально.

~Гаразд, якщо обом добре. Але от що цікаво: якщо у «королівської крові» все тримається лише на зв’язку з вольовими істотами — чи є тут узагалі генетика? Має значення, із ким ми матимемо дітей?~

Неон випрямилася, гордо задираючи груди:

- Я можу допомогти. Я знаю, як саме все це влаштовано, і ділилася знанням лише з кількома поні, які мали мій дар. - Вона поглянула на Сандру. - Ти можеш стати ще однією, моя узурпаторко.

Сандра підняла брову:

- Це ти зараз сердито сказала чи ніжно? Бо я вже заплуталася.

Неон облизнула губи своїми багатьма язиками.

- Якщо хочеш віддати мені мою силу назад — я не відмовлюся. Але сумніваюся, що ти це зробиш…

Сандра закрутила копитом у повітрі.

- То, ти злишся на мене, чи ні?

Неон мовчки подивилася їй у вічі, потім підійшла й потерлася об м’яку шерсть. Сандра прийняла цей жест — і незабаром вони просто тихо обіймалися.

Даст фиркнула:

- От сучка, отримує більше, ніж заслуговує. - Вона обернулася до Хоупа, притягла його магією ближче й закинула ногу йому на плечі. - Подивися на неї — просто підлизується.

Хоуп ніяково посміхнувся:

- Вона просто робить те, що вміє. Добре хоч, без магії, як у нас.

- От саме! - клацнула копитом Даст. - Це вже наша справа. Все, що їй лишається — це шуміти.