Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Час настав. Я відчувала це в кожній кісточці свого тіла. У свого тіла. Це досі здавалося неймовірним, коли я про це думала. Я подивилася в дзеркало і повільно обернулася на копитах, милуючись своїм майже рожевим тілом. Я виросла швидко — так, як і хотіла. Я не хотіла витрачати час у тілі лошати, тож і не витрачала. У мене були справи, на які лошата не мали б і права дивитися.

На мить я занепокоїлась Вільямом і тим, як він тепер бачить мене. Він приймав вигляд паразитів, але я знала — це не було його улюбленим видовищем. Те, як паща відкривалася занадто широко і занадто багатошарово, зачіпало щось у його підсвідомості, навіть якщо він щосили намагався це ігнорувати, щоб бути хорошою людиною. Хоча… не варто називати його «він», гм.

Я провела пальцями вздовж морди, придушуючи паразитичний малюнок у собі. Нижня щелепа зрослася, а зуби стали такими, як у звичайного поні. Я зменшила кількість язиків до одного — але лишила його довгим і спритним. Одного язика більш ніж достатньо.

Мене пройняло тремтінням лиш від думки одного дотику. Ми вже не були ідентичними. Ми справді ставали різними людьми. Я повільно вдихнула й розчесала трохи шерсті на животі. Йому сподобається, як я виглядаю, і ми знайдемо новий зв’язок — той, для якого не потрібні однакові тіла чи точні копії.

Коли само-завданий біль змін вже стих до тупого пульсування, я розправила крила і злетіла на пошуки Вільям.

Наша кольорова гама робила нас легкими для пошуку в будь-якому натовпі. Те, що ми були більшими за більшість і трохи незвичними за формою, також допомагало. Ось вона — катає кількох людських і понячих лошат і посміхається. Вона явно чудово проводила час, граючи роль «конячки». Я приземлилася неподалік, але трохи спостерігала здалеку, не бажаючи руйнувати їхнє маленьке свято. Можливо, це й було помилкою.

Бо вже за мить мене оточив гурт малих поні та людей, що сподівались і на мою «каталку». І чому б ні? Ми й досі були зовні майже однакові — що одна може, те й інша може так само. Тож я опустилася на землю, дозволила кільком видертися на спину, і підвелася.

З пасажирами я підійшла до Вільям.

- Вілл, коли ти закінчиш тут?

Вільям усміхнулась — і я відчула хвилю радості від цієї усмішки.

- Привіт, Сінді. Ми просто граємось. Тобі щось потрібно?

Я кинула погляд назад — на радісно верескливий вантаж — і, щоб вони не нудьгували, почала кружляти довкола Вільям.

- Ти потрібна мені. Я хочу побути разом. Сьогодні. Вечеря, розмова, і… більше. Можемо?

Лошата миттєво почали висувати здогадки і теорії про те, що ми збираємося робити. Дехто почав співати пісні про весілля, інші твердили, що ми вже давно одружені. Мене не хвилювало жодне з них — не після того, як Вільям поклала руки мені на морду і так ніжно її погладила. Коли вона мене поцілувала, нічого іншого у світі не існувало. Це було так коротко — та водночас вічно.

- Гаразд, діти, нам треба йти, - сказала вона, а у відповідь здійнявся хор невдоволених «ууу». Але поводилися вони слухняно… здебільшого.

Невдовзі ми позбулися маленьких вершників і рушили разом. Вільям дивилася на мене, але я не могла зрозуміти, що саме вона відчуває, і це тривожило.

- Все гаразд?

Вона торкнулася мене важким тілом.

- З тобою? Так. - Вона обійняла мене однією рукою, і я швидко відповіла тим же. Наші хвости торкнулися, згодом м’яко переплелися. - Минув тиждень. Я лише звикаю до думки, що в моїй голові тепер порожньо, навіть якщо ти там нібито є. Ти сформувала мене, але тепер ти — це ти, а я — це я. Ми окремі істоти.

Мені полегшало, що її турбує те саме, що й мене. Я лагідно притулилась.

- Я — це я, і ти — це ти, але ми… ми все ще «ми». Вільям, ти мене любиш?

Вільям раптом завмерла. Її вуха піднялися, а ніс потемнів.

- Я… звісно… тобто…

Вона була розгублена. Я бачила: вона хоче сказати «так», але щось заважає. Я торкнулася її живота, лагідно погладжуючи.

- Ти думаєш про мене як про свою дитину? Я не твоє лоша. Я твоя інша половина — буквально. Мені не потрібна батьківська любов. Сандра й Хоуп можуть бути батьками.

У дещо незручній тиші ми дійшли до нашого дому. У мене була своя кімната, хоч я часто спала з усіма іншими… але цього разу я привела її саме туди. Вона мала здогадатися, чого я хочу, і що вхід у мою кімнату означає — і вона прийняла це. Вона хотіла, щоб між нами вийшло.

Я зачинила двері магією, потім обійшла її по колу.

- Сьогодні я хочу, щоб ми стали повноцінними коханцями. Коли ми були єдиними, між нами не могло бути цього… та й потреби не було. Кожного разу, коли ми любили когось, ми робили це разом — і це було… добре. Але тепер я хочу тебе, тільки для себе. Не назавжди… - усміхнулась. - Лише на цей вечір.

Вона помітила:

- Твій рот! Що сталося?

Вона досі мала щелепи паразита й три язики. Я помилилася?

Я вирішила бути прямою. Я показала рівні, плоскі зуби і висунула один довгий язик, достатньо довгий, щоб дістати до однієї з її сосків і злегка торкнутися. Вона смакувала солодкувато.

- Тобі подобається?

Вона напружилась, відчувши дотик язика, і трохи здригнулась.

- Ммм, це… Ти дуже гарна. Я не… знала, що ти можеш таке.

Я почула нотку ревнощів. Я поклала руки на її щоки.

- Хочеш собі так само? Я не хотіла стати кращою чи гіршою за тебе.

Вона притиснулася, обійнявши.

- Сінді, все добре. Я… думаю, теж хочу нормальний рот. Можеш зробити?

Я кивнула і допомогла їй — лагідно, підтримуючи, бо будь-яка зміна з кістками болюча. Я гладила її, поки біль не відпустив.

- Тепер ми знову близнючки.

Я усміхнулася.

- Близнючки таке не роблять… Хочеш зробити… те, про що я думаю?

Вона трохи відступила.

- Скажи точно, чого ти хочеш.

Це мене спантеличило. Хіба це не було очевидно? Я відвернулася боком і жестом вказала на свій член, що й далі твердів у повітрі. Кожен удар збудженого серця робив його довшим, готовим.

- Я хочу займатися з тобою коханням. Я хочу всього цього. Хочу бути твоєю коханкою у всіх значеннях цього слова.

Вона почервоніла, але двозначності вже не лишалося. Її власний член випав зі сховку, і мене накрила хвиля тремтливого захвату. Ми справді збиралися це зробити.

- Ляж, - сказала я, вказуючи на підлогу. Вона здивовано звела брову, але виконала, повільно опускаючись на живіт. Я обережно перекотила її на бік і вмостилася поряд, притискаючи наші понячі животи й починаючи рухатися ближче. Наша інтимність торкалася одна одної. У пам’яті ворухнувся якийсь слабкий спогад — наші теплі, пухнасті тіла терлися, викликаючи солодке тремтіння. Наші тіла торкалися. Це щось означало. Коли по мені пробігла хвиля жару, я вирішила, що це означало одне — нам добре. Я хотіла її. Жеребець всередині мене хотів її дуже сильно.

Здається, вона відчувала те саме, бо рухалася назустріч, так само нетерпляче, притискаючись до мене. Ми могли б довести справу до кінця просто так, але я не хотіла. Я підвелася — і вона теж, без слів. Я швидко обійшла її ззаду і стала над нею, але не ввійшла. Я ніжно покусувала її плече, шию, ховала мордашку у її гриву.

- Я люблю тебе, Вільям. Люблю так, як ніколи нічого не любила.

Її хвіст піднявся, відкриваючи шлях, а спина вигнулась. Вона була готова.

- І я тебе люблю, Сінді… але ти робиш розмову дуже складною. - Вона притиснулася назад. - Може, поговоримо… іншим способом?

Мене легенько затрусило. Я із задоволенням погодилася б говорити так. Я обхопила її ногами, водночас доторкаючись своєю напруженістю до її пухких губ. Вони сіпалися та збуджено підморгували, терши її клітор об головку мого члена, перш ніж я встигла втиснути його в неї, загартувавши гарячу сталь у її печі. Я більше не могла стримуватися. Я піддалась бажанню, мої задні стегна почали рухатися вперед, плавно вриваючись у неї, що змусило нас обох стогнати від задоволення. Наші голоси були такими схожими, зрозуміла я, хоча мій звучав інакше з моєї точки зору, як, мабуть, її для неї.

Я огорнула своєю магією її залишену жердину та почала пестити її в такт своєму швидко розгойдуваному члену, захоплюючи його за собою, коли я врізалась в неї та розпалювала цей вогонь всередині неї. Вона стогнала та відштовхувалася з однаковою енергією. Я відчувала її магію на своєму хвості, вона ніжно смикала його, коли ми зіткнулися одне з одним. Вона здригнулася від задоволення піді мною, коли мої яйця піднялися. Вони хотіли вивільнитись в неї, але я недбало їм відмовила. Я хотіла змусити її ще більше звиватися, перш ніж ми закінчимо.

Мої руки обхопили її груди, затиснувши соски двома пальцями обох рук, піднявши й пестивши ці чудові вигини. Вона співала для мене. У пісні не було слів, але кожен тон був ідеальним. Кожен звук я допомагала створювати, і я почала вчитися правильно грати на ній. Коли вона так чарівно пурхала навколо мене вчетверте, бажання поцілувати її стало непереборним.

Я знав, що з цього не народиться лоша. Вона вже носила дитину й ставала більш округлою, але це не мало значення. Йшлося про нашу близькість. Йшлося про наш зв'язок. Я міцно притягнув її до себе і відпустив. Моя стріла потужно вилетіла в її вузький прохід і почала вивільняти потоки мого сім'я в неї. Я закричав майже кобилячим криком. Моя хватка на ній ослабла. В ту мить вона була надто сильною. Я міг лише витримати це будучи на ній, здригаючись від копит до вух. Вона тримала мене, безпорадного та млявого.

…Врешті-решт ми вдвох повільно сіли на підлогу. Я була все ще занурена в її теплоту, а вона лежала на вологій плямі, яку я і допомогла створити. Я засоромлено почервоніла, але вона засміялася:

- Наступного разу ти лежатимеш на мокрому.