Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Місто ставало кращим місцем. Наш рівень життя, як народу, піднявся вище рівня виживання, а з цим прийшли люди з вільним часом, а з цим — люди, які почали робити речі просто тому, що це весело, для себе чи інших. У нас була електрика, була їжа, була вода. Усі базові потреби були задоволені, й здавалося, що з часом усе тільки покращується. Настрій у всіх був піднесений — ідеальна атмосфера, аби почати виставу.

Я йшла, тримаючись за руку з Сінді, крізь натовп, що збирався. Ми все ще були без нашийників і потенційно небезпечні. У цього були свої мінуси, але це завжди означало, що навколо нас у натовпі лишалося трохи простору — принаймні до того моменту, коли поні вирішували підійти ближче й облаштуватися майже впритул.

Неон і Сандра теж були тут, як і Крістал. До усього нашого табуна надійшло запрошення — справжнім намальованим від руки листом, як у часи до комп’ютерів чи навіть друкарських машинок. Інфраструктура поступово відновлювалася, але ще не до тієї міри, щоб «просто» замовити папір і чорнила, аби запустити принтер, не кажучи вже про купівлю нового, якщо старий працював зі збоями.

- Принцесо, ти чула? - голос долинув від поні з пурпуровою шерстю та яскравою жовтою гривою і хвостом. Вона була дуже виразною плямою перед очима. - В іншому місті збираються знову запустити сталеливарний завод.

Вона, певно, помітила моє здивування.

- Люди, що керують ним і працюють на ньому, — це змішана команда з людей і поні. Приємно бачити, як усі працюють разом.

Сінді кивнула їй.

- Чудова новина.

Я відчувала додатковий підтекст через наше з’єднання руками. Те, що сталеливарний завод так добре справляється, було ще однією ознакою того, що ми рухаємося далі від рівня виживання. Люди почнуть отримувати роботу в більш високих сферах, створюючи кращий світ для себе та оточення.

- Хто візьметься за виробництво будматеріалів, той збагатиться.

Поні засміялася, але без жодного осуду.

- Хто за це платитиме? Гроші вже доволі давно не в моді. Як думаєш, це зміниться?

Я перевела погляд на інших членів табуна. Крістал виглядала абсолютно круглою. Вона йшла повільною перевалькуватою ходою, і навіть лежачи, була важкою й незграбною. Вона точно мала народити будь-якої миті. Я простягла вільну руку й погладила її по боці. Це її розслабило, і вона почала видавати щось схоже на муркотіння.

Неон спробувала пролізти між мною і Сінді, але Сандра м’яко відсунула її, а сама влаштувалася поруч. Неон не здалась і застрибнула Сандрі на спину, тож Сінді опинилася від’єднаною, але це було нормально. Ми ніжно пригорнулися всі разом перед початком шоу.

Вистава почалася з того, що елегантно вбраний чоловік привітав натовп — і далі все покотилося стрімко вниз, у найкращому сенсі. Це було легковажне, веселощами просякнуте шоу, покликане змусити нас посміхнутися витівкам виконавців зі змішаних рас. Вони явно багато репетирували і чудово знали одне одного. Вдавати незграбність — це набагато складніше, ніж здається. Їхні жарти були добре поставлені й дотепно висміювали всілякі дрібниці, з якими наше нове суспільство стикалося останнім часом.

- Чи помічали ви, - сказала жінка з мереживною спідницею, - що поні рівно настільки високі, щоб бачити те, чого не повинні?

Вона трішки нахилилася вперед, і один із поні-акторів позаду неї драматично вирячив очі та засвистів. Вона «розлютилася» й погналась за ним, поки грала комедійна музика переслідування — і це плавно перейшло до наступного номера.

Не всі жарти «зайшли», але загалом вистава була тепло прийнята і людьми, і поні. Плескання, тупотіння копитами, притупування — така була їхня нагорода. Хоча поні попереду й сказала, що гроші померли, це виглядало не зовсім точним: глядачі кидали до маленьких лотків талони на пайки — подяку і своєрідну платню артистам.

Коли шоу завершилося, я піднялася на копита. Сандра й Сінді теж підвелися, із Неон, яка невимушено сиділа на спині Сандри. Єдина, хто не підвівся, була Крістал. Думаючи, що вона втомилась, я охопила її магією, намагаючись допомогти підвестися, але вона знову опустилася й швидко похитала головою. Вона була не втомлена — вона починала народжувати. Карен, схоже, терпляче чекала до кінця шоу, але не більше.

Тихий стогін Крістал привернув увагу поні навколо. Дехто відскочив назад, інші навпаки — наблизилися. Цікавість і товариськість змусили їх прагнути бути якомога ближче до самки, що народжувала. Вони говорили дуже приємні, підтримувальні речі, але, як на мене, Крістал такої тісноти зараз не хотіла. Я підняла навколо неї щит і плавно розсунула оточення.

- Дякуємо всім. Крістал цінує вашу підтримку, але їй потрібен простір, і вона хоче, щоб найближче був табун.

Коли бар’єр опустився, Сандра і Сінді одразу зайняли вільний простір, ніжно пригортаючись до Крістал і шепочучи їй щось заспокійливе.

Одна з поні, яку я відсунула, глянула на мене майже з образою.

- Вона була нашою принцесою задовго до того, як ти нею стала, Вілл. Ми не підемо, не цього разу, коли вона потребує нас більше, ніж ми — її.

Схожі вигуки пролунали від інших, вони били копитами й дивилися на Крістал із надією. Схоже, частина її старої череди теж була тут, і я більше не стала їх відганяти — вони були частиною її життя.

Крістал застогнала, підкинувши ноги в повітря. Вона хмикала й напружувалася, проштовхуючи лоша вниз. Але те лоша було не зовсім звичайним. Прокинуте, свідоме, присутнє — я була певна, що Карен зробить усе можливе, щоб її народження пройшло якнайм’якіше.

Неон ударила копитом об землю.

- Якщо ви всі так прагнете допомогти, підніміть копито, якщо добровільно віддасте трохи енергії для матусі. - Копита злетіли вгору, і Неон почала збирати енергію. Вона, може, й затримувалася довше, ніж було строго потрібно, коли доходило до кобил, але все одно впоралася досить швидко й провела одним із яскраво яскравих язиків по Кристал. Та розслабилась від дотику, а її кришталева шерсть спалахнула наданою силою.

Мордочка пробилась назовні, і натовп вибухнув оплесками та вигуками, але ми ще не закінчили. Протискаючись крізь натовп, швидко підійшла поні з червоним хрестом на шиї.

- Перепрошую, пробачте. Я лікар, пропустіть. - Вона прорвалася крізь останні ряди й кивнула нам. - Мали б прислати єдинорога, але в нас їх зараз немає, а люди знають, що ви заразні…

Вона звучала по-справжньому сором’язливо за те, ким була — земнопоні-лікарем. Я лагідно погладив її по голові.

- Ти чудово впораєшся. Давай, вона вже показується.

Лікарка усміхнулася й підійшла до пацієнтки. Вона натягнула пластикові накладки на копита й почала допомагати, спрямовуючи лоша та приєднуючись до хору підбадьорення породіллі. Крістал була в надійних копитах, як і Карен. Гучно стогнучи, мордочка ставала головою. - Так, так. Пройдемо плечі — далі піде легше, - підбадьорила лікарка.

~Я ще ніколи не народжувався,~ пролунали думки Карена. Його очі були відкриті, але він не рухався.

Сінді швидко відповіла:

~Більшість народжується лише раз. Вілл не пам’ятає власного народження, але я — пам’ятаю.~

Ще з одним тихим вигуком Крістал напружилась, і плечі Карена прослизнули назовні. Лікарка обережно витягла лоша з Крістал і почала оглядати та очищати маленького жеребчика.

- Він здоровий! - вигукнула вона, на радість натовпу. - Великий і пухохвостий. Погляньте на нього, він уже усміхається.

~Мені ще треба практикуватися, щоб говорити. Це тіло занадто молоде, щоб усе вимовляти правильно.~

Крістал зітхнула з полегшенням, лише щоб зашарітися, коли лікарка поклала Карена до її живота. Карен швидко знайшов сосок і почав наповнювати себе теплим молоком. Натовп розчулено зацокав язиками та видав «ааа». Вони двоє встановлювали зв'язок, і все явно було добре. Поні хотіли підійти ближче й привітати новонародженого, тож ми дозволили — по одному, по двоє.

Вони вітали Карена, Крістал і нас усіх.

- Це був найкращий вечір за довгий час, - сказала одна поні. - Ми прийшли на шоу, а отримали диво народження та ще й побачили наших героїв разом. Дякуємо. - Вони вклонилися й побігли далі, пропускаючи наступних.

Невдовзі натовп розійшовся, і ми лишилися майже самі. Лікарка все ще була тут.

- Перепрошую, але ваше лоша… воно… більше? Я певна… - Це було правдою — Карен підріс від годування. Я теж отримав нагоду його краще роздивитися. Він успадкував блискучу шерсть матері, але м’якого фіолетового відтінку. У нього також були крила. Він був пегасом. Рот, яким він смоктав, мав роздвоєну щелепу «паразита», або тацль-поні — як це охрестила Неон. Його грива й хвіст були м’якших відтінків синього.

Сандра кивнула лікарці.

- Ми цього очікували. Він у порядку, як і вона. Ви чудово впорались.

Лікарка видихнула.

- Я рада це чути. - Вона підняла копита. - Я не народилася з цим… як він. Я досі сумую за своїми руками як лікар. Стільки років тренувала точність… і все марно. Жорстокий жарт. - Вона струсила пластикові накладки й прибрала їх. - Вибачте, не хотіла вам скаржитись. Головне, що все добре. Ви й без мене б впоралися.

Я перегородив їй шлях копитом.

- Почекай. Дякую, що допомогла. - Я відчував, що дар у неї вичерпався, але… - Ми могли б повернути тобі людську форму, якщо хочеш?

Вона зупинилась і поглянула на мене уважно.

- То це була не чутка? Так багато розмов… Мій чоловік — жеребець, і я… здається, вже звикла, але з руками я могла б набагато більше… - Вона справді вагалася.

Неон закотила очі.

- Твій чоловік був із тобою ще людиною? - Лікарка кивнула. - З ним усе буде добре. Але все ж поговори з ним спершу, на всяк випадок. Ми живемо он там. - Вона ткнула копитом у будівлю, де ми перебували. Лікарка пішла з надією в усмішці. Як би вона не вирішила, я був певен, що інші поні почують про це, і в нас з’являться охочі позбутися хвостів і повернути руки.

Карен підвівся на хиткі копита, але швидко почав радісно стрибати. Його яскраві очі знайшли Неон — і він усміхнувся. Вона помітила його, хоч і робила вигляд, що дивиться в інший бік, і здригнулася. Рвучко розвернувшись до нього, вона вчасно підставила морду, коли він торкнувся її носом.

- Скоро.

Неон швидко відступила.

- Карене… чому? Чому ти мусив бути жеребцем?

Карен підвів вуха.

- Бо я хочу кинути тобі виклик. Бо хочу наповнити тебе лошам. І тому що ти неймовірно мила, коли втрачаєш рівновагу.

Неон фиркнула.

- Хіба я не показала тобі, які переваги мають кобили?

Карен кивнув.

- І я бачив, які переваги мають жеребці. Це тіло спочатку було жеребцем. Так і мало бути. Я був би щасливий у будь-якому варіанті. Я — жеребець. І я буду твоїм жеребцем, а ти — моєю кобилою.

Неон ударила копитом.

- Я не дозволю якомусь малому лошаті претендувати на мене! - Вона сердито пішла геть, але Карен лише посміхнувся.