Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Сінді повернулася з м’якою посмішкою. Я чомусь одразу зрозуміла — вона скаже «так». Вони погодяться… і приймуть мене. Я нервово перебирала копитом по підлозі, поки вона підходила без жодного поспіху. Я колись була «головною» у своїх печерах — казала всім, що робити і куди йти, — але поруч із цими двома почувалася знову маленькою дівчинкою. Приємно маленькою. Я хотіла, щоб мене підхопили й понесли — ну, копита, ноги, неважливо.

- Крістал. - Вільям глянув вниз на мене. - Ти впевнена, що цього хочеш? Це не тічка говорить за тебе?

Я спалахнула й навіть обурилась, що вона взагалі це спитала.

- Я пережила їх чимало. І не раз — пліч-о-пліч із поні, в яких ото все теліпалося між ногами, і вони пропонували себе, щоб допомогти зняти свербіж, а я кожного разу казала “ні”. Це не примха.

Я відвернула вухо, а потім знову глянула просто на не… нього… її… Та кому потрібні ці займенники?

- І взагалі, хтось інший теж чекає цього.

Сінді стала поруч із Віллом, і вони переплели пальці однієї руки.

- Хтось інший?

Я кивнула на Сінді.

- Сандра хоче позбутися своєї… е-е… пасажирки. Як ти колись. Вона хоче, щоб Карен була в мені.

Коли я озвучила це вголос, зрозуміла, наскільки дивне й особисте це прохання — і це, мабуть, добре відобразилося на моєму обличчі. Обоє потяглися до мене й почали пестити. Сінді зліва, Вільям справа. Їхні пальці ковзали по моїй кришталевій шерсті, повільно укладаючи мене на підлогу ніжними приємними дотиками.

- Це дуже мило з твого боку, - сказали вони, хто саме — складно сказати. - Але якщо ти робиш це лише для того, щоб приєднатися до табуна, не треба. Не варто робити таке просто щоб “довести” свою цінність. Тобі нема чого доводити.

- То я… в табуні? - запитала я.

Вони перекотили мене на спину, виставлені вгору копита, а потім магія підхопила мене й підняла в повітря. Сінді ткнулася носом у моє плече:

- Звісно. Були сумніви? Нам треба піти десь у приватне місце, щоби… скріпити це.

У коридорі хтось голосно й роздратовано застогнав, але я була надто зайнята, щоб дивитися хто. Вілл і Сінді теж це почули й лише перезирнулися з посмішками, несучи мене в кімнату й зачиняючи двері.

Вони не просто рутали мене й не просто «запліднювали». Вони привласнили мене. З усіх боків. Словами, дотиками, навіть історіями про свої пригоди. Вони брали мене по черзі й удвох, а коли хтось відпочивав, вони пестили нас обох, розмовляли, ділилися думками й питали моїх… щоправда, відповіді я частіше видавала у вигляді звуків, які точно не пасували до ввічливої бесіди.

Один момент я запам’ятала особливо. Хтось із них — я давно втратила відлік, хто є хто — лежав на спині, а я була насаджена на нього, сидячи на животі. Інший гладив мою ніжну паличку в такт поштовхам першого, а наші морди злиплися в безладних, але палких поцілунках, які не припинялися, доки мене не довели до некерованого тремтіння.

Якщо це завжди таке… то, мабуть, не варто було соромитися бути кобилою. Принаймні з цими двома я готова знову грати цю роль.

Та частина мене, що все ще сумувала за людською чоловічою формою, нарешті замовкла — переможена й замінена радістю. Я була щаслива. Повністю.

Наприкінці дня я тихо тулилася до округлого живота Вільяма, де моє перше лоша росло і чекало народження. Моє копито лягло на власний живіт — набряклий сумішшю їхнього насіння, трохи ще витікало назовні. Я була майже впевнена, що скоро там зародиться другий. Тічка в мені вже згасала — легкий жар залишався, але він уже не болів, а лише був приємним теплом.

Я заснула між ними й прокинулась між ними. Я знала — зробила правильний вибір. І більше ніколи не хотіла залишати їхній табун.

Ми пішли в душ, і вони не переставали мене пестити. Їхні руки ковзали по всьому моєму тілу, намилювали шампунем, змивали. Коли я була чистою, я намагалася відповісти їм тим самим. Копита не такі вправні, як руки, але важливим був сам намір — і вони зрозуміли це. Скоро ми були готові до нового дня.

Коли ми відчинили двері, у коридорі вже чекала Сандра. Вона підскочила й підбігла.

- Карен чекала. І дуже нетерпляче, до речі.

Вона сіпнулася — і заговорив інший голос:

- Я дуже терпляче чекала! Ну як усе пройшло?

Сінді повернулася до мене:

- Зустрічайте нового члена нашого табуна — Крістал.

Сандра, чи то Карен — хто там зараз був — швидко підійшла й ніжно потерлась об мій бік, а потім сіла переді мною.

- Ти впевнена, що хочеш це зробити?

- Звісно ж хоче! - різко озвався один голос.

- Ти не маєш права казати за неї. Це її вибір, - огризнувся інший.

Я трохи нахилила голову, дивлячись, як Сандра сперечається сама з собою.

Сінді та Вілл сіли по обидва боки від Сандри й притулилися до неї.

Вільям похитав головою:

- Це справді її вибір. Крістал, ти в табуні за будь-яких умов. Тобі не треба казати “так”, якщо не хочеш.

Я вказала на Сандру:

- То це вона буде… там? Моя донька?

Сандра перейшла на той «інший» голос:

- Привіт! Я Карен. Ми станемо чудовими подругами. Я буду така ж гарна, як ти? Мені б це дуже сподобалося. Гарненька кристальна кобила.

Сінді трохи нахилила голову:

- Кристальна кобила-паразит?

Карен фиркнула.

- Я є тим, ким є.

Я не знала, що це означає, і чесно зізналася їм про це.

Вільям потягнулася до мордочки Карен/Сандри й вказала на місце, де нижня щелепа роздвоювалася. Вони розкрили пащу навстіж, показавши свої ворушуючі язики й дивні зуби, перш ніж знову зімкнути її.

- Я все одно буду, ну, отакою. Цими язиками можна робити багато чого хорошого. Вони можуть лікувати.

Я підняла вуха з цікавістю.

- Я цього не знала. Це… - Я перевела погляд між ними трьома, хоча «умів» було четверо. Дивлячись, як Сандра так просто перемикається зі своєю «вершницею», я замислилася. Якщо я зможу це виправити, якщо… - Гаразд. Я стану твоєю матір’ю. Що мені треба зробити?

Вільям пестила мене чарами.

- Першу частину ти вже зробила. Ти прийняла її — ледь-ледь.

Карен озирнулася.

- Тоді треба діяти швидко, доки там ще практично нічого немає.

Вони підвели ближче Сандру/Карен. Сінді та Вільям взялися за руки. Вільям обвила мене довгим язиком — вологим, теплим і трохи моторошним. Сінді зробила те саме з Сандрою. Яскравий потік барв ринув від Сандри в Сінді, і Сандра відразу почала зменшуватися, ставши приблизно такою ж масивною, як Вільям і Сінді окремо. Барви пройшли крізь Сінді, але попливли далі у Вільям, а вже вона спрямувала їх своїм язиком у мене.

Коли хвиля сягнула мене, я роздулася на мить, кристалічна шерсть засвітилася усіма кольорами.

Глибоко всередині я відчула, як Карен знаходить те нове життя, — і почала стрімко здуватися. Барви згасли. Вони були не для мене. Вони були для моєї дитини.

~Ти всередині така ж чудова,~ озвалася Карен.

Я не була певна, як сприйняти цей комплімент.

~У тебе там усе добре?~

~Твоя дитина — син. Я не очікувала цього. Не впевнена, що маю змінювати це. Це відчувається неправильно. Будь ласка, спитай у Неон, чи вона не проти того, що я буду жеребцем.~

Син? Я широко всміхнулася. Ідея про сина здавалася… дуже правильною. Я могла ставати матір’ю, але мати сина — справжнього…

Вільям кивнула.

- Я приведу її.

Вона могла теж її чути? Її ріг спалахнув — і Неон з писком з’явилася поруч.

- Неон, усе зроблено. Але Карен дізналася, що наш жеребчик — хлопчик. Ти не проти?

Неон почервоніла.

- Н-н… ні! Хіба вона не може зробити з нього кобилку?

Сінді нахилила голову. Я лише частково чула, що каже Карен, але слів не розібрала.

- Карен каже, що це не твій вибір. Коли він народиться, він… знайде тебе, притисне, і зробить з тобою все, чого ти боялася. А потім змусить тебе просити ще.

Неон відсахнулась, яскраво червоніючи.

- Вона б не стала?!

Вона відступила на крок — і втекла коридором.

Вільям і Сінді переглянулися, обидві спокійні, немов так і мало бути. Сандра ж виглядала збитою з пантелику.

- Що, до біса, це щойно було?

Вільям махнула копитом.

- Ми це відчули. Неон буде скаржитися, голосно. Неон буде пручатися, люто, але зрештою поступиться, якщо Карен буде жорсткою й візьме контроль. І Неон це сподобається. Зрештою. Вона буде дуже їдко маленько підкореною. Вона хоче, щоб її контролювали, але ніколи цього не визнає. - Вона похитала рукою. - Це складно, але Карен готова.

Сінді кивнула.

- Здається, Карен ця ідея навіть збуджує. Він цього хоче — і хоче виростити твою дитину.

Вона подивилася мені просто в очі.

- Карен змусить тебе розквітати значно швидше, ніж це сталося б само собою, але майже не втручатиметься в саму структуру твого жеребчика. Вони цінують це. Окрім того, що він — паразит, твоя дитина буде саме такою, якою й мала бути без участі Карен. - Вона на мить замислилась. - О, у тебе вже є нове ім’я?

- Занадто рано. Я навіть його ще не бачила. -

Я сіла й поклала копито на живіт. Я ставала матір’ю…

Сандра зітхнула, але щасливо.

- Карен, якщо ти мене чуєш, я сподіваюсь, у тебе все вийде. Ми все одно будемо друзями, я сподіваюся, але я рада повернути свою голову.

Вільям підняла брову.

- Ти не сумуєш за Карен? Я почувалася жахливо одинокою, коли Сінді пішла.

Вони притулилися одне до одного, муркочучи.

Сандра виглядала винувато.

- У нас не було… такого? Я хочу, щоб у Карен усе склалося, і я хочу бути її другом, але ні, я не сумую за тим, що моє тіло знову тільки моє.

Сінді штовхнула Вільям ліктем.

- Не дивуйся. Сандра й Карен були разом не так довго. А я… Ти фактично виховала мене, сама того не знаючи, ми були приречені бути разом. А Карен виховувала Неон. - Вона хиже всміхнулася.

- І Неон навчиться насолоджуватися його присутністю. Рано чи пізно.