Обмити й повторити.
Мені дозволили трохи розслабитися — і я скористався цим повною мірою. Даск і Сандра майже не відходили від мене, хіба що коли треба було сходити до вбиральні, — і це мене влаштовувало. Їхня присутність заспокоювала.
Коли підійшла Крістал із надією на обличчі, Даск раптом насторожився й навіть загарчав, перш ніж схаменувся.
- Ой, вибач... це просто...
Крістал сіла навпроти, вдивляючись у нього.
- Ти… заявляєш на Вільяма?
Даск переступив копитом.
- Не цілком. - Він знітився. - Сандра має перед… а я — зад. Ну, тобто, орган. Решту ми ділимо між собою.
Мені здалося дивним, що він сказав «її» — але тоді я згадав: він ніколи не чув, щоб я звучав як він, та й виглядав відповідно.
Крістал підійшла ближче, м’яко торкнулася носом Даска, і напруга між ними розтанула в короткому обіймі.
- Мир тобі, - сказала вона лагідно. - Я й так вже ношу лоша від нього. Якщо Вілл не проти, мені вистачить одного.
Вони обидва подивилися на мене, чекаючи рішення. Кінді лукаво посміхнулася.
- У мене є думка, якщо хочеш почути.
- Кажи. Дивно, що ти сказала це вголос.
Кінді потерлася об мене.
- Хочу, щоб усі почули. Єдинороги рідкісні, люди на них полюють. Ми маємо дозволити Даску залишитися з нами. Це ж не станеться одразу — лошата не народжуються за ніч. Поки не виносимо, ніхто нічиїм не є.
Крістал нашорошила вухо.
- Якщо вже говоримо про рідкість, то я єдина кристальна поні, про яку знаю.
Даск раптом усміхнувся:
- А може, я зверху? - Потім насупився. - Чому ми взагалі так спокійно обговорюємо, хто кого осідлає?
Крістал ніжно ткнулася в нього носом:
- Вітаю в новій епосі. Хоч ти й маєш рацію… Кристальний єдиноріг — цікаве поєднання. Але я не злучаюсь лише через фізичну привабливість. - Вона потягнула Даска додолу, пригорнувшись до нього й почала розпитувати, пізнаючи його ближче.
Сандра тим часом видерлася мені на спину й прошепотіла у вухо:
- Крістал кумедна. Їй явно хочеться, але тільки на своїх умовах. Добре, що ми маємо одне одного.
Її тепло біля мене було приємним, і я лише кивнув.
Неминуче Крістал усе ж дозволила Даскові виконати обов’язки жеребця. Усе відбувалося плавно, якщо не рахувати того, що в єдинорога було два збуджених члени. Він увійшов у неї обома одразу — спершу вона здригнулася від незвичного відчуття, потім звикла, і згодом навіть захоплено піддалася ритму.
Коли хвиля наростала, його набряклі яєчка стиснулися, й він заповнив Крістал всередині. Та спершу здивувалася, а потім зрозуміла чому — густе сім’я вихлюпувалося назовні з силою, заливаючи все навколо. Вона знеможено осіла під ним, а Даск обережно обійняв її зверху, ще мить витримав — і звільнився.
Коли все стихло, Крістал підвелася, перевівши подих.
- Мені б тепер ванну, - сказала вона, - але перед тим… ти готовий продовжити, Вілле?
Я кивнув.
- Час не чекає. Ходімо до спільноти, яку ми нещодавно приєднали. Звідти буде легше переконувати наступних.
Так ми й зробили — після того як Крістал і Даск помилися. Земні поні вже освоїлися, а ми привели кількох пегасів, які згодилися дати мирній співпраці шанс. Вони взялися збирати вологу з повітря, щоб викликати дощ для врожаю й наповнити резервуари, тоді як фермери поні вже працювали разом із людьми, розширюючи поля для всієї громади.
А що я зробив для пегасів? Насправді вони самі знали, чого хотіли — більших крил. І навіть слухати нічого іншого не хотіли. Що ж, це було непогане бажання, тож я дав їм те, чого прагнули. Вони одразу пішли хизуватися перед іншими, і я не сумнівався — коли ми повернемося, отримаю ще десяток таких самих прохань.
Ми зібрали кількох добровольців і взяли з собою кількох людей до наступного найбільшого міста поблизу — так і минув тиждень. Люди завжди підходили першими, щоб пояснити ситуацію. Якщо громада відмовлялася навіть слухати, ми просто мовчки йшли далі, не створюючи проблем, і поверталися пізніше. Можливо, спрацювала відчайдушність. А може, те, що ми не тиснули, не примушували, або що щоразу приходили з новими обличчями. Як би там не було, більшість спільнот зрештою погоджувалися приєднатися до нашої справи.
Але ми працювали не лише з людьми. Оскільки Крістал постійно віддавала все більше земних поні, я почав відшукувати нових, щоб поповнювати її табун. Ми щоразу поверталися з приблизно тією ж кількістю поні, з якою вирушали, — і це мало приємний побічний ефект: дика популяція в регіоні помітно скорочувалася.
Десь тоді мене й осінило.
- Слухай, а в якому ми взагалі штаті?
Крістал спинилася й засміялася.
- Я ж тобі так і не сказала, правда? Вибач. Ми десь у самому центрі — Канзас. У мене були грандіозні мрії поширюватися звідси, від осердя. - Вона легенько штовхнула мене боком. - І ти допомагаєш зробити цю мрію реальністю. Ми врятуємо багато життів.
Я сів на задні ноги.
- Ми непогано просуваємось, але все тримається на мені. Треба знайти когось іншого — краще кількох, хто міг би робити те, що й я: очищати поні від «дару».
Крістал насупилася.
- Не хочу стерилізувати всіх поспіхом. Мир виглядає досяжним, але ми ще не там. Хм... - Вона покрутила копитом. - Окрім телепортації, лише єдинороги здатні на подібну магію. Нам потрібно знайти більше таких — можливо, вони допоможуть.
Даск усміхнувся.
- Мені це подобається. Не хочу бути єдиним.
Крістал тихо пирхнула:
- Вітаю в моєму світі.
Єдинорогів було важче знайти, та ми все ж знайшли їх. Використовуючи Даска як свого роду провідника, я налаштував своє «поняче чуття» на їхню ауру — і ми мандрували штатом, збираючи нових. Багато з них були голодні, самотні, такими ж, яким колись був Даск. Декотрі, побачивши мене, кидалися одразу, й мені доводилося просто лежати, поки вони не наситяться з мого нового вим'я, перш ніж ми могли навіть поговорити. Але більшість усе ж залишалися при тямі: усі могли говорити, хоч рівень свідомості різнився — від цілком розумних до майже дитячих.
Усі вони раділи нагоді приєднатися до дружнього табуна, тож ми повертали їх до групи Крістал, де ті з охотою вливались у спільноту.
Минуло трохи часу й терпіння, але кілька розумніших єдинорогів погодилися спостерігати за моєю роботою й навчитися повторювати її. Вони не могли діяти так швидко, як я, і лише наслідували мої дії без жодної імпровізації, проте — виходило! Вони також могли «спалювати» дар, лишаючи після себе земних поні з міцними копитами або пегасів із ширшими крилами.
Ми ще не встановили чіткого стандарту для єдинорогів, адже не планували брати їх у нові походи, але це була перемога. Ми вже вірили, що зможемо повністю охопити Канзас протягом місяця — очистити диких і об’єднати більшість людей з поні, яких ті ще недавно боялися.
Справи йшли вгору.
Тоді з’явилася Ліз.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!