У кожного свій талант.
Минуло хвилин десять пильного споглядання Ієна, і Ліз нарешті кивнула:
- Переконалася. Після скільки слини він уже мав би почати змінюватися, бодай у голові. А він — точнісінько той самий. Як почуваєшся, хлопче?
Ієн злегка знизав плечима:
- Нормально? Нічого не змінилося.
Крістал розквітла усмішкою:
- Це чудово! Я можу підходити до людей, не загрожуючи їм.
Сандра м’яко пирхнула:
- Не поспішай. Вони, швидше за все, стрілятимуть першими.
Ліз звела брову:
- Отож. Тому ми досі не чуємо, чому нам треба припинити нападати на людей.
Я підняв руку:
- Поступово. Спершу ми зупиняємо атаки, тоді підходимо з подарунками. Я не можу зробити всіх поні беззаразними, але деяких — так. Цього вистачить, щоб налагодити контакт. Якщо не вийде — завжди можна повернутися до старого. Але поки… будь ласка?
Ліз упала на чотири кінцівки, ставши найбільшою мінявкою у залі:
- Гаразд. Місяць. Використайте його. - Вона махнула нам хвостом, відвертаючись. - Хлопчисько лишається у нас.
Крістал указала на Ієна:
- Він міг би стати потужним символом щирості. Люди ще ніколи не повертали свого, не заразивши його. Це справило б сильне враження.
Ліз скривилася:
- І що ти сподіваєшся запропонувати натомість?
Я швидко подумав:
- Діти зазвичай погано конвертуються, тож ви й так не так багато втрачаєте. Ці капсули на поні діють?
Ліз глянула на кокони, потім на мене:
- Хм, не пробувала. - Вона вказала копитом на Сандру: - Ти, йди спробуй.
Сандра пискнула:
- Я?! Чому я? Я ж вагітна!
Ліз здивовано відступила:
- Я… не знала. Ми плодючі?
Я показав на її знак на крупі:
- Гадаю, всі. Але це її особливість.
Сандра почервоніла:
- Мені ця ідея не подобається, але якщо це ти… я погоджуся. - Її слова викликали в мені жар. Вона щойно визнала, що готова бути моєю кобилою для виношування.
Крістал виступила вперед:
- Якщо це дозволить нам забрати Ієна, я добровільно піду. - Вона підійшла до капсул, і мінявці допомогли їй зануритися у зелену рідину. Крістал швидко втратила свідомість і заснула.
Ліз трохи нахилила голову:
- Оце принаймні працює. Чи отримаємо ми щось від неї?
Один із дронів кивнув Ліз, та всміхнулася:
- Це відкриває нові можливості. Гаразд. Витягайте її. Якщо дасте мені поні замість Ієна, вважатиму це обміном.
Коли Крістал витягли, вона схопилася з подихом:
- Святе небо…
Сінді глянула на неї з цікавістю:
- Що ти там бачила?
- Я… бачила свою родину — людей і поні. Вони жили разом на ранчо, - тихо відповіла Крістал, і по кришталевому хутру поблискували сльози. - Усі були щасливі й ладнали між собою, двоногі й чотириногі. Діти бігали разом. Не було війни, лише мир. Я була така…
Ліз м’яко пирхнула:
- Можеш повернутися, якщо хочеш. Як я й казала: дай мені поні, і ми віддамо Ієна.
Крістал рішуче похитала головою:
- Ні! Це брехня. Я зроблю так, щоб це стало правдою. Я пришлю тобі поні. Ти знаєш, я ніколи тобі не брехала. Дозволь нам забрати Ієна, а я надішлю поні, коли доберуся до свого табуна й виберу добровольця.
Ліз перекотила копитом:
- Якби це був хтось інший, я б послала їх куди подалі. Але ти завжди грала чесно. Гаразд, забирайте хлопця. Але якщо не пришлеш поні — зробимо перший рейд, а це нікому не сподобається.
Ми зібралися навколо Крістал і зникли у спалаху, з’явившись за мить у її підземному лігві. Вона всміхнулася до Ієна:
- Ти тепер у безпеці. Але не дозволяй нікому, крім мене, до тебе торкатися, навіть якщо здаватимуться добрими. Навіть їм. - Вона вказала на мене й Сандру. - Ми скоро повернемо тебе додому, добре?
Крістал махнула нам і ми швидко опинилися за межами її кімнати. Вона затягнула завісу, аби Ієн не спокушав перехожих поні.
- Я піду просити добровольця. Ви вирішуйте, кого треба відвідати наступним. У нас обмаль часу, якщо хочемо встигнути до того, як Ліз із вуликом знову почне шкодити. Я повернуся, і тоді рушимо далі.
Я кивнув:
- У тебе є хтось, кому можна довірити охорону кімнати? Ми не можемо допустити, щоб Ієна заразили.
Крістал усміхнулася:
- Є одна. - Вона вказала на Сандру. - Якщо вона згодна.
Сандра підняла вухо:
- Але я хочу йти з Вільямом…
Сінді похитала головою:
- Ти принесеш більше користі тут, оберігаючи Ієна. Я пильнуватиму Вільяма.
- Ти й є Вільям, - буркнула Сандра, але сідаючи перед завісою.
Крістал побігла далі, кличучи своїх поні голосом і думкою. Я відчував її наказ легким відлунням у власній голові, але він не мав влади наді мною — лише знання, що вона хоче. От як воно відчувається…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!