Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Я поцілувала Вільяма й Сінді в щоки перед тим, як вони пішли працювати в поле. Було дивно спостерігати, як вони розходяться в різні боки — такі різні, окремі люди, й водночас настільки нерозривно пов’язані. Вони майже ніколи не роз’єднували рук, постійно ніжилися одне з одним. Це… ну… гаразд, я трохи заздрила. Вони не просто хотіли бути разом — вони потребували цього. Не те щоб мене хтось нехтував, звісно.

Бути поруч з ними обома… Ну, не скаржитимусь. Вони діяли разом так, ніби думали однією думкою. Майже не треба було слів — просто затиснуть тебе між собою та беруться до справи. І це стосувалося не лише інтиму. Вони могли разом приготувати вечерю, обійняти тебе під час вистави, або ж… зробити тебе щасливою з більшої кількості сторін, ніж ти думала, що маєш. Після цього я лишалася задихана й напівнепритомна. Вони були добрі, чудові люди й намагалися бути чудовими партнерами — і в них це виходило.

То чому ж я все одно відчувала ревнощі? Ну, почнемо з того, що Карен сиділа всередині мене. Коли вона говорила — мене відсовували вбік. Коли вона хотіла рухатись — мене відсовували. Я втомилася від того, що моя партнерка так часто мене «відсуває», особливо на фоні того, як Вільям і Сінді дослівно ставали життєвими партнерами в усьому. Я не… злилася на Карен. Вона не хотіла мені нашкодити, чи бути грубою. Просто в неї не було інших можливостей. Гадаю, її дратувало не менше, що перед будь-чим треба було прориватися крізь мене. Для нас обох ситуація була неідеальна.

Вона шалено кохала Неон, і це почуття накривало мене теж. Коли я дивилася на Неон, то відчувала, як мене переповнює збудження. Сила її ніг, ширина стегон, рух язиків, навіть яскраві кольори після годування й агресивна сміливість, з якою вона підходила до людей… і до мене. Я почала ловити себе на думці, що хочу від неї справжню дитину. Так, я дала їй яйце — але то було моє яйце. Чесно кажучи, моє й Даска. Неон не мала до нього жодного стосунку. Вона не відчувала зв’язку з Сінді, навіть коли та вважала біологічними батьками мене й Хоупа.

Чи згадувала я, як дивно це — коли тебе розважає хтось, хто називає тебе «мамо» буквально в наступному реченні? Вона ніколи не запліднює мене, але це не заважає їй користуватися усіма іншими частинами тіла, коли вона в настрої або відчуває мій. З Хоупом вона робила те саме — називала його «тато», навіть поки пестила його. Дивнувато? Так. Але ніхто не страждав. Може, мені варто просто поговорити з нею? Вона ж не дитина, хоча багато в чому новачок. Може навчитися.

Я відволіклася. Знову зосередилася на дзеркалі. Я була міцною земною кобилою, і вплив «паразита» було добре видно. Мій хвіст став товстим і довгим, зовсім не кінським, радше як у великої рептилії — тільки пухнастий. Яскраві барви тіла — такі, що раніше були лише у Неон. Язики довгі й вправні, щелепа могла відчинятися широко, показуючи три ряди гострих зубів, хоча особливої потреби в м’ясі я не відчувала.

- На що витріщаєшся? - запитала я себе сама. Карен прокинулась.

- Думаю… що ми обидві заслуговуємо на власні тіла.

- Я така вже й набридлива?

Я зітхнула й відвернулася від дзеркала.

- Ти була дуже стриманою, як на ситуацію, але… ми дві свідомості в одному тілі. Це дуже багато спільного.

Карен не любила внутрішній зв’язок так, як Сінді. Вона говорила моїм ротом. Її голос був трохи інший, але все одно мій.

- Вибач, якщо я тебе дістаю, але це ж ти вкрала мене в Неон. Що ти пропонуєш?

Ось у чому головне питання.

- Ну… Ти могла б зробити те, що зробила Сінді?

- І що саме вона зробила? Крім того, що стала лошам і виросла швидше за бамбук?

Звідки вона знала про бамбук? Я відклала це.

- Вона перемістила себе в одне з наших малят і виросла там.

Карен аж здригнулась у мені.

- Фу. Вона поглинула шаблон. Це те, що робить її “вид”. Не хочу нікого так знищувати. Хіба дитина не заслуговує на власне життя?

Я про це не подумала.

- То тому вона називає мене й Хоупа мамою й татом? Але ж ти хочеш власне тіло… щоб стрибнути на Неон?

Ідея їй, здається, сподобалася. Я відчула, як у ній зростає інтерес.

- Так… але я хочу власне тіло, а не забирати чуже. Нам треба створити нове.

Я підвела брову й повернулася до дзеркала, щоб вона «бачила» вираз.

- Ти не можеш просто «створити» тіло.

- Чому ні?

Чому ні? Спершу я навіть не знала, як пояснити.

- Єдиний спосіб створювати тіла — це секс. А секс створює тіла з душами, а не порожні оболонки. Не можна зібрати тіло як машину.

Я замислилась.

- Хіба що тобі потрібна машина?

- Дай визначення “машина”.

Я застукотіла копитами.

- Механічна. Нежива. З шарнірами та мастилом замість суглобів і крові.

- Геть не підходить, - відчула я її невдоволення.

Я вказала копитом на себе в дзеркалі.

- Тоді питання до тебе, Карен. Як ваш вид розмножується? Як ви створюєте нових?

- Це не так уже й відрізняється від спектра, - сказала вона, дивлячись униз моїми ж очима на нас самих. - - Якщо в нас достатньо енергії, то замість того щоб вибухнути від неї, ми ніби лопаємось, і тоді з одного виходить двоє чи троє. Один… - Вона обірвала себе й замовкла.

- Карен?

- Просто думаю. Я… я щойно усвідомила, що тоді взагалі не дуже думала. Я просто була. Просто річчю. І думати про це дуже бентежно. Чорт! Чому все так складно? Я просто хочу бути з Неон! Ем, і з тобою. Ти теж класна, але ми ніколи не зможемо бути разом, бо ми вже разом.

Я зітхнула — на себе і на Карен.

- Ось чому ти не хочеш повертатися до Неон.

- Саме так. Я не хочу бути всередині неї таким чином.

Неон підійшла до нас ззаду.

- То це, ти насправді, так почуваєш?

Карен перехопила керування, розвертаючи нас до Неон.

- Привіт!

Неон посміхнулася мені/Карен.

- Привіт, богине, що колись жила в мені. Якщо це означатиме твою свободу… Якщо це справді те, чого ти хочеш… я зроблю це для тебе.

Карен насупилася через мене.

- Не розумію. Що саме ти маєш на увазі?

Неон вказала на нас.

- Я маю на увазі, що підніму хвіст і завагітнію — спеціально для тебе. А тоді хочу, щоб ти була в мені, в середині жереб’яти, потім я тебе “випущу”.

Я вирвала керування у Карен.

- Це погана ідея. Карен буде твоєю донькою.

Неон злегка знизала плечима.

- І що? Ми ж не збираємось розводитись, яка різниця.

Карен усвідомила, наскільки брудно це звучить, і всміхнулася через мене:

- Ти розпусна кобило, але я ж усе одно заберу чиюсь дитину.

Неон сіла на крупи.

- Добровільно віддану. Я б і тисячу малюків тобі народила, попроси лише гарно. Не будь такою пуританкою, просто скажи “так”.

Я відчула, як Карен збуджується в мені, а через мене — і я. Було тепліше, тремтливо, але я втримала контроль.

- Карен, якщо тобі це справді подобається, ми можемо так зробити — але не з Неон. Я певна, знайдеться інша кобила, що стане сурогатною матір’ю і дозволить тобі бути окремою особистістю, не пов’язаною з нами кровно.

Неон тупнула копитом.

- А якщо я хочу, щоб вона була мені ріднею? Якщо я хочу хоч ненадовго повернути свою богиню — ось тут. - Вона провела копитами по своєму тілу, а потім впала навзнак, розчепіривши задні ноги.

- Я чекаю, Карен. Візьми мене. Візьми так, щоб я була помічена назавжди.

В мене болісно заціпенів, хоча це був яйцеклад, а не справжній член. Я не могла ним пришвидшити процес знесення її яєць.

~Хочеш?~ - запитала Карен всередині мене.

~Карен? Н-ні! Нам краще взяти іншу кобилу, навіть якщо Неон так завзято хоче зробити це максимально інцестним.~

~Але ти сама сказала — вона хоче. Вона більш ніж хоче. Вона жадає. Я її хочу!~

~Якщо ти зробиш це з Неон один раз, більше не зможеш робити це з нею надалі. А якщо оберемо іншу — ти зможеш бути з Неон скільки завгодно, завжди.~

Я відчувала, як Карен розривається між миттєвим задоволенням і довготривалим щастям.

~Це нечесно… подивись на неї!~

Я не могла не подивитись. Неон дихала глибоко, її погляд був спрямований лише на нас. Її запах розбурхував щось первісне в мені. Я хотіла її так само люто, як і Карен. Востаннє, коли я створила дитину, вона стала чудовою істотою… Чи могла я вдруге створити божество? Мати одного і батько іншого?

Ми жили у дивному новому світі — і він вимагав від нас із Карен рішення.