Вихід в ефір.
Коли Хоуп вже вмостився поруч із Даст, я підвівся й вислизнув з кімнати.
- Ти чимось стурбований, і це не Даск Хоуп. - Я глянув угору на Сінді, яка дивилась з тривогою.
- Просто ідея з’явилася, нічого поганого. - Я відмахнувся від хвилювань і підійшов до одного з поні-вартових. - Гей, можна поговорити з тим, хто тут відповідає за радіостанцію?
Поні похитав головою.
- Вона попросила не наражатися на присутність заразних осіб, пані.
Одне вухо саме піднялося.
- Значить, вона людина? Можете передати їй, щоб перевірила для мене інформацію про тих рабів, яких ми бачили, і що там думають у Нью-Йорку?
Він повільно кивнув.
- Боюся, я знаю тільки найменші подробиці, пані. Ви справді дуже ввічливі для «дикунки». Можна спитати, що у вас за історія?
Сінді схилила голову.
- Ми «дикі» лише технічно — бо заразні. Але ми не дикуни й не підкоряємось неконтрольованим імпульсам. Крім звичайних — їжа, туалет, хіть, отаке.
Він трохи примружився.
- Гм… гаразд. Відтоді як закон ухвалили кілька місяців тому, ніхто, абсолютно ніхто, крім вас двох, не ходить настільки небезпечним.
Я кивнув.
- Рада чути, що всі «очищені». Але тоді питання — як? Як ви це зробили? Ми ж використовували власний метод зі своєю групою, а ви як впоралися?
- Стара добра наука, - відповів солдат. - Це буквально було «випий дві пігулки й подзвони вранці», тільки дзвінок, як правило, уже не був потрібен. Ми отримали ящик таблеток за ввічливе прохання — і нарешті змогли знову спілкуватися. Місяцями не бачили наших союзників-людей. Жити в ізоляції неправильно. Але що був за вибір? Інакше ми перетворили б їх, якби робили вигляд, що проблема не серйозна.
Сінді подалась уперед.
- А якщо хтось із незмінених хотів стати поні?
Солдат насупився.
- А якщо якийсь поні втомився від шерсті? Не всі ж отримують те, чого хочуть, міс.
Сінді заперечно хитнула головою.
- Невірно у обох випадках! Ми можемо повернути поні назад у людину, якщо він справді цього хоче.
Вартовий відсахнувся.
- Та ви знущаєтесь! - Він наставив на нас копито. - Доведіть!
Я глянув на Сінді і повернувся до роздратованого поні.
- Ми б довели, але перетворювати поні на людину без дозволу — так само погано, як і навпаки. Ви знаєте когось, хто хоче повернутись?
Він тупнув копитом.
- Я, чорт забирай! Якщо ви не несете маячню — я готовий на квиток в один бік до людського тіла та материнських пальців! Я не один такий. Дехто щасливий у новому вигляді, але далеко не всі.
Сінді кивнула.
- Чудово! Але нам потрібні свідки. Це важливо.
Він помовчав, а тоді повільно кивнув.
- Точно. Це серйозно. Треба лікаря чи двох, щоб наглянули, якщо щось піде не так, і підтвердили, що відбувається. Ви точно не брешете? Ви справді можете?
Я кивнув.
- Ми знаємо як, але ще ніколи не робили цього. Ви будете першим.
Він розсміявся.
- Ну хоч за щось у підручники історії потраплю — навіть якщо стану першим, хто протестує повернення до людяності невідомим способом. Звуть мене Леонард Польскі — і якщо вийде, вигляд матиму відповідний. Ходімо, в медблок.
Ми пішли за ним, поки він відстукував копитами.
- Знаєте, я колись тихо ходив… аж поки не з’явились копита. І в хакі-сак я був крутий. Це дрібниці, які помічаєш, коли їх забирають. Без образ, якщо вам подобається ваше тіло. Але це не значить, що мені мусить!
Сінді швидко погодилась.
- Звісно! Мені наше тіло до душі, але ми поправимо твоє з радістю.
Ми прийшли в медпункт, де чергували двоє поні і одна людина. Всі здивовано глянули на нас.
- Наш гість поранений? - спитала поні-медсестра.
Леонард похитав головою.
- Ви станете свідками історії. Вони щойно запропонували повернути мене в людський вигляд — і хай мене грім, але звучать щиро. Переконайтесь, що все не піде шкереберть.
Вони одразу погодились наглядати, а Леонард скочив на операційний стіл і розлігся.
- Давайте.
Я вмостився поруч із ним, і ми зосередили нашу магію на його тілі. Він був здоровим і підтягнутим поні, і, ймовірно, був таким же здоровим і підтягнутим, коли був людиною. Ми сконцентрувалися на заклятті, яке вивчили, й почали знімати вплив еквестрійської енергії. Це було не безболісно — його тихі стогони говорили самі за себе. Він явно намагався триматися стоїчно, але гучний тріск сказав нам все, що треба знати. Його тіло перебудовувалося в людську форму. Шерсть обсипалася, створюючи безлад на столі, поки він стиснув зуби. Коли вона опала, ми побачили, що зуби повертаються до людської форми — різці, ікла, гострі краї. Переформовані, вони були білосніжними та новими. Поні — найкращі ліки від стоматологічних хвороб.
Попри його спроби триматися, з нього все ж виривались звуки, коли нижні частини тіла згиналися так, як не повинні, а кістки ламалися й перебудовувалися в іншу конфігурацію. Та зрештою він уже посміхався. Він підняв перед собою руку, слабко, але з захопленням, ворушив пальцями, важко дихаючи. Він був не голим, але одяг поні зовсім не підходив до людського тіла. Йому було абсолютно байдуже в цей момент.
Медсестри й лікарі спостерігали уважно й із захопленням. Лікар — інший поні — схвально кивнув нам.
- Дивовижно! Схоже, він повністю відновився від «стану конячості».
Сінді нахилила голову до лікаря.
- Хотів би й ти повернутись?
Він завмер, а потім повільно кивнув.
- Можна?
Медсестра різко почервоніла.
- Але мені подобається бути поні!
Сінді виглядала розгублено.
- Я його запитала.
Вона тикнула в чоловіка копитом.
- Він мій чоловік! І що тепер? Він буде людиною, одруженою з поні?
Я розумів проблему, але Сінді — ні.
- Так?
Лікар виглядав розірваним між двома рішеннями.
- Я люблю тебе, Джентл Крос, але я хочу бути людиною. Я міг би допомагати більшій кількості людей і краще виконувати свою роботу.
Вона відвернулась.
- А мене… покинеш.
Він одразу підійшов до неї й притулився.
- Я ніколи тебе не залишу. Хіба що ти сама підеш. Я любитиму тебе, ким би ти не була.
Вона почервоніла ще дужче.
- Ти залишишся одруженим… із поні?
Він швидко кивнув.
- Якщо ця поні — ти. Так. Поки смерть не розлучить.
Вона схилила голову, але він уже тягнувся до поцілунку, і вони зустрілися в пристрасних обіймах. Здавалось, рана вже зцілилася. Він ніжно потерся носом об її мордочку й легенько прикусив вушко, перш ніж відступити.
Джентл кивнула йому, а потім повернулась до нас.
- Гаразд. Дайте йому те, чого він хоче. Це його тіло, і я все одно любитиму його. Я не забула, як він виглядав раніше, я й за того чоловіка виходила. - Вона легенько вдарила копитом по підлозі. - Я не уявляю повернення назад. Це тіло… воно тепер моє. Але він — він і є він. І я з ним.
Леонард тим часом зліз зі столу, ще хиткий на ногах.
- Стіл твій, док.
Лікар скривився.
- Ти міг би хоча б прибрати за собою.
Леонард так і зробив, змахуючи своєю новою рукою залишки шерсті зі столу, і, здається, насолоджувався самою можливістю це робити.
- Ось так.
Лікар вирішив роздягтися, а потім застрибнув на стіл уже просто у своїй шерсті.
- Джентл, постарайся фіксувати все.
- Постараюся, але ти мій чоловік, не обіцяю неупередженості, - скривилася вона.
Другий раз було трохи легше. Ми вже знали, чого очікувати, і намагалися згладити процес, але шлях усе одно був не м’яким. Він переносив перетворення набагато гірше, стогнав і гарчав, поки його тіло рвали й збирали заново в людській формі.
Очі Джентл широко розкрилися.
- Ох… Ох, це працює. Ти саме такий, яким я тебе пам’ятала!
Вона миттєво застрибнула на стіл, порушивши нашу концентрацію. Лягла на нього й почала тертись носом об його шию, обсипаючи його поцілунками. Він обійняв її пухнасте тіло.
- Мені здається, вони ще не закінчили, - прохрипів він. - Що там недоробили?
Я обійшов їх і оглянув. Здавалося, все на місці.
- Покажи руки?
Він провів ними по спині дружини, дряпаючи її між шерстю, і змусив її тремтіти від задоволення. Було приємно бачити, що вони ладнають попри різницю у видах. Раптом вона здригнулася.
- Ох! - Вона напівприкрила очі й посміхнулася. - А там унизу… ти все ще поні. Залиши, будь ласка, це як є. Хоч одну річ.
Леонард гримнув сміхом.
- О, чувак, вона тебе тримає за яйця в буквальному сенсі! - На нього подивились таким поглядом, що він засміявся ще більше. - Гей, якби у мене була дама, як Джентл Крос, я теж залишив би собі кінську «частину», не парься.
Бідний лікар почервонів як буряк. Прямо не погодився, але й не попросив усе повернути назад. Я був впевнений — їхній шлюб це переживе. Вони знову ніжилися разом. Вона терлася мордочкою об його груди.
- Я забула, який ти був гарний. Я приготую тобі щось особливе після зміни.
Сінді різко підняла вуха.
- О, це нагадує — хтось підходив до нас і питав, чи можна стати поні. Це буде нормально?
Леонард зітхнув.
- Принципово — так. Але не я даю дозвіл. Вам треба отримати «добро» від начальства. Не хочете бути тими, кого звинувачують, якщо вони передумають.
Джентл раптово зіскочила зі столу, залишивши свого чоловіка оголеним. Так, кінська частина була на місці, але яйця — цілком людські. Вона швидко повернулась з халатом людського розміру, і він з полегшенням його одягнув.
Ситуація ставала дедалі цікавішою.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!