Ми Сьогодні Відриваємось.
Епплджек посунула капелюха вперед.
- Пінкі, ти впевнена, що хочеш це робити? Це велика й серйозна робота. Це серйозне діло і…
Пінкі гримнула копитами по краю столу й нахилилась до Епплджек:
- Ти кажеш, що я не можу бути серйозною? Бо я можу бути суперсерйозною, Епплджек.
Реріті похитала головою:
- Не дай Боже, люба. Ми знаємо, що ти можеш бути серйозною, Пінкі Пай, але це не… Пінкі, якщо чесно, ми всі хвилюємось за тебе — не через тебе чи твої здібності.
Твайлайт тихо зітхнула:
- Я створила справжній безлад…
Пінкі легко постукала по столу:
- Ти потрібна тут, Твайлайт. Цьому світові потрібен сміх — і я готова його подарувати. Я хочу побачити той світ! Я не боюся.
Флаттершай раптом глянула на мене:
- А у вас там… є злі тварини?
Я похитав головою:
- Як на добро чи на зло, моя раса позбулася більшості хижаків дуже давно. Минуть довгі роки, перш ніж вони розмножаться настільки, щоб становити масштабну загрозу. Треба йти у дуже специфічні місця, щоб тамтешні вовки, дикі коти чи ведмеді стали проблемою — і більшість цих місць легко оминути.
Сандра пирхнула:
- Я набагато більше хвилююсь через злих людей, ніж через злих тварин. З тваринами ми якось справимось.
Рейнбоу піднялась зі стільця й зависла над столом:
- Ти ж розумієш, що в них зараз, мабуть, немає жодних мафінів чи кексів, так? - вона виглядала впевнено, що її логіка спрацює.
- Що?! - Пінкі зістрибнула на задні ноги, стоячи як людина. - Вони потребують нас ще більше, ніж я думала! - Вона розвернулася до нас і ткнула копитом у Сінді. - Їхнім бідним поні потрібна допомога, і я — саме та поні, що її доставить!
Епплджек кинула на Рейнбоу сердитий погляд, а тоді прочистила горло:
- Зачекаймо хвильку. Це їхній світ, не наш. Вирішувати їм, чи Пінкі має йти чи ні.
Пінкі впала на чотири копита і миттєво підстрибнула до нас:
- Дайте мені шанс! Я можу бути суперкорисною. Ви справді всі такі дружні, як я чула? - Вона різко нахилилась і притулилась до Неон, яка вибухнула сміхом і обхопила її кількома язиками. Пінкі пискнула, і це швидко перейшло в хихотіння, поки вона крутилася в Неонових обіймах.
Карен м’яко розправив крила:
- Думаю, варто дати їй шанс, принаймні тут.
Сінді схилила голову:
- Тут — так, але давати "шанс", відразу забираючи її в наш світ, було б дуже поспішно.
Я погодився:
- Вона може провести з нами день і подивитись, як ми ладнаємо. Пінкі, це дуже важливо: троє з нас — Карен, Сінді й я — усе ще трохи небезпечні.
Пінкі, перевернувшись догори дриґом у Неонових обіймах, схилила голову:
- Небезпечні як? Ви всі такі приємні.
Я посміхнувся:
- Ми стараємось, але контакт із нашою кров’ю був би дуже поганою ідеєю.
Пінкі скривила мордочку:
- Брр, навіщо мені чіпати вашу кров? Сподіваюсь, ви не плануєте кровоточити — це було б жахливо!
Твайлайт похитала головою:
- Є ще й насінна рідина.
Я здивовано глянув на неї — не лише я. Карен підняв на неї копито:
- Чому це не було заблоковано так само, як наша слина?
Твайлайт знизала плечима:
- Я намагалася, чесно, але не вийшло. Ризик не має бути великим. - Вона підняла брову. - Хіба що люди відрізняються від поні набагато сильніше, ніж я думала.
Натяк був очевидний, і я аж почервонів:
- Ми точно не повинні мати такого контакту з Пінкі.
Реріті нарешті збагнула зміст і сховалася за своїм широким капелюхом.
Епплджек хитнула головою:
- Це, звісно, гарні слова… але ти б здивувався, скільки лошат саме так і починаються. Поні, чи не поні… - Вона підняла брову й глянула на все ще звисаючу Пінкі. - Просто знай, на що ти підписуєшся.
Сандра підняла копито, і Неон обережно поставив Пінкі в межах її досяжності. Сандра м’яко обняла нову компаньйонку — і це, здається, сподобалось обом. Пінкі посміхнулась Твайлайт:
- От бачиш, ці хлопці чудові, і їхнім поні потрібна допомога. Я йду, і це крапка.
Твайлайт приклала копито до голови, довго зітхнула й глянула на Рейнбоу Деш, що висіла в повітрі:
- Деш, мені буде спокійніше, якщо в Пінкі буде підмога.
Рейнбоу зблідла наскрізь свою шерсть:
- Що? Я? Чому я? Чому не Реріті, чи Епплджек?
Реріті примружила очі та лукаво всміхнулась:
- О, ти раптом злякалася, люба Рейнбоу? Надіслала б таку ніжну леді, як я, перш ніж сама побачила б новий світ? А я-то думала, що ти — найсміливіша поні.
Епплджек махнула кудись убік.
- Мені ж ферму доглядати. Ні сер, боюсь, це лягає на тебе, ковбою.
Твайлайт відкинулась на спинку стільця.
- Якщо ти не хочеш іти, я не можу тебе змусити. Тоді доведеться шукати когось іншого, достатньо хороброго, щоб взятися за це завдання.
Рейнбоу гучно пирхнула.
- Ти теж?! - Вона рвонула до Пінкі, лишивши за собою веселковий шлейф, і приземлилась біля неї. - Гаразд. Пінкі, ми впораємось і швиденько повернемось.
Крістал швидко простягнула копито, і її кристальне тіло на мить віддзеркалило веселкові відблиски.
Рейнбоу згорнулась у повітрі, шукаючи джерело спалаху.
- Я не буквально це мала на увазі.
Твайлайт легко стукнула копитом по столу.
- Тоді домовились. Вільяме, коли ви плануєте повертатися додому? - Вона різко застигла й підняла обидва копита. - Не те щоб кудись поспішати! Ви можете залишатися тут, скільки захочете.
Флаттершай кивнула нам:
- О, звичайно. Ви всі дуже добрі поні… - Вона сором’язливо всміхнулась і глянула на Епплджек.
Епплджек знизала плечима:
- Не розумію, чому така ніяковість. Вони знають, що відбувається. Пильнуйте Пінкі Пай, чуєте?
Невдовзі вони пішли, залишивши нас із двома новими супутницями. Рейнбоу Деш нерішуче простягнула мені копито:
- То… е-е… привіт.
Я потис її копито, і вона виглядала трохи здивованою.
- Я ніколи не звикну до цього… «трясти руку».
Пінкі нахилила голову, а тоді простягнула власне копито. Я вже тягнувся до нього, коли вона раптом глибоко вдихнула і… якось внутрішньо надула його. Її копито роздулося і перетворилось на п’ятистулу лапу, якою вона міцно стиснула мені руку й широко всміхнулась:
- Приві-і-і-т!
Сінді різко вхопила її за руку і підтягнула ближче, роздивляючись пальці, але ті одразу зникли, повернувшись у копито.
Рейнбоу закотила очі:
- Навіть не намагайся зрозуміти її. У Пінкі є своя власна… магія.
Мені стало цікаво, й я перемкнув зір у режим відчуття понячої магії. Пінкі справді була поні — це точно. Але… аура. Вона була дуже дивною. Трохи схожа на ауру інфікованих поні, але без жодного сліду Порожнечі. Можливо, вона стикалась із чимось іншим?
Голос Рейнбоу повернув мене до реальності:
- То коли ви плануєте вирушати? Я зайду тоді.
Сінді постукала себе по підборіддю:
- У Твайлайт є все необхідне для досліджень і без нашої присутності. Ми можемо повернутись будь-коли, чесно кажучи.
Крістал показала копитом у напрямку міста:
- У вас чистий медичний висновок. Я хочу побачити цей ваш «Понівіль». Хочу побачити цей світ. Давайте трохи роздивимось усе, перш ніж поспішати додому.
Пінкі засяяла усмішкою:
- О! Я можу показати вам, де я працюю. У нас найсмачніші ласощі на цій стороні Кантерлоту. Ходімо! - Вона підскочила на копита і поскакала до дверей. Її енергія була заразливою, тож незабаром ми всі вийшли слідом, опинившись під теплим сонцем Еквестрії і під поглядами жителів Понівіля.
Багато хто ховався, і я не міг їх звинувачувати. Я б і сам не вийшов назустріч такій процесії, коли ще був звичайною людиною.
Двоє кентаврів, земляна поні з диким забарвленням, кристальна поні — мабуть, найнормальніша з нас — і дві поні з обшивними язиками, мов із фільму жахів. Ні, я не мав нічого проти їхньої обережності, навіть попри те, що з нами йшла місцева героїня.
Рейнбоу летіла над нами:
- Я забіжу завтра! - Вона зникла в хмарах, де висіла грандіозна конструкція з веселок, водоспадів і хмар. Я спробував хоч якось зрозуміти фізику цього… і швидко здався.
Карен глянув на Пінкі:
- Як Рейнбоу Деш живе у будинку з хмар?
Пінкі зупинилась і здивовано кліпнула:
- Ти не знаєш? Дурненький, пегаси можуть сидіти на хмарах, штовхати їх, розривати… Це ж їхня магія!
Карен повільно похитав головою:
- Я знав, що пегаси рухають хмари, але не думав, що можна жити на одній. Логічно… А як вона не відпливає разом із нею?
Пінкі знизала плечима:
- Рейнбоу щоранку підштовхує її назад на місце. Але їй подобається, тож воно того варте… чи так вона каже. А я люблю свій будинок на землі. Хочу, щоб кожен знав, де мене знайти! - Вона вказала копитом уперед.
Перед нами стояла будівля, ніби збудована з пряників і глазурі — двоповерховий будинок у пастельних рожевих і коричневих тонах, з «вершковою» облямівкою. Здавалося, що його можна з’їсти, хоч я сумнівався, що мешканці хотіли б, аби хтось пробував.
Пінкі завела нас в середину. Там панував вибух солодких ароматів.
- Дивно… Зазвичай у цей час тут значно більше поні.
Її голос викликав із-за прилавку матронну земляну кобилу.
- О, Пінкі. Рада, що т… - Вона різко замовкла, щойно побачивши нас. - П-Пінкі…
Пінкі встала на задні ноги й показала на нас:
- Місіс Кейк, знайомтесь! Це Вільям, Карен, Крістал, Сандра, Неон і Сінді. Вони новенькі у місті. Новенькі у всій Еквестрії! І вони хочуть спробувати наші чудові ласощі!
Місіс Кейк скуто кивнула, а ми помахали їй.
- Дуже приємно… - Вона вимучено всміхнулася і підійшла до стійки. - Вибачте, ви просто заскочили мене зненацька. Не хотіла грубити. Що для вас приготувати?
Пінкі перекинулась через прилавок, балансуючи на одному копиті, і плавно опинилась поруч із нею.
- Я впораюсь! Вони мають скуштувати всього по трішки! - Місіс Кейк кинула на неї сумнівний погляд, але Пінкі махнула копитом. - Твайлайт оплатить. Вони королівські гості!
Королівські гості.
Це змінило все миттєво. Місіс Кейк провела нас до столиків і була суцільною привітністю до кінця візиту.
Скажу коротко: солодощі поні — неймовірні. Я з нетерпінням чекав того дня, коли вдома все налагодиться настільки, що наші люди почнуть створювати власні солодкі шедеври.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!