Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Даск перемістилися між драконом і мною.

- Досить! Ми прийшли тобі на допомогу, а не це.

Дракон м'яко хихотів.

- Ти такий крихітний і милий, подивись, як ти протистоїш мені. - Він простягнув лапу і легко перекинув Даска на бік. - Ти чарівний.

Даск схопив ногами лапу, що гладила йому живіт, і вчепився в неї щосили.

- Ти не втомився бути тут сам?

Як би він не намагався, він не міг перешкодити дракону легко вислизнути, продовживши гладити Даска.

- Я дракон. Бути самотнім - моя доля. Тепер, де ми були?

Сандра підійшла біля Даска.

- Не обов’язково має бути так.

Я саме почав підводитися. Грубе, але водночас приємне поводження дракона все ще крутило мені голову.

Дракон насупився, глянувши на Даска й Сандру.

- Ви не знаєте, про що говорите!

Сандра вказала на мене.

- Він тяжко працює, щоб об’єднати поні й людей. Вони справді хочуть тебе побачити, але лише тоді, коли ти перестанеш прикидатися “р-р-р, я страшний великий дракон”.

Даск кивнув.

- У нас є їжа й компанія.

Крила дракона розгорнулися в боки.

- У вас є хоч хтось, хто хоч наполовину мого розміру? Ви кличете мене жити серед мурах! Це найкраще, що мені світить.

Даск потерся об його лапу.

- Ми не мурахи. Ти теж колись був нашого розміру. Ми всі — розумні істоти. Хіба ти не хочеш перестати бути самотнім?

Дракон на мить виглядав сумним, але швидко спалахнув гнівом.

- Не повчай мене! Я не хочу бути велетнем, що нишпорить і весь час боїться когось розчавити!

Сандра трохи кивнула.

- Усе одно краще, ніж… це. Хіба не варто спробувати?

Дракон вказав на мене, коли я вже починав приходити до тями.

- Я чув цього раніше у своїй голові — як він намагався наказувати мені. Ну що ж, подивись тепер на мене. Ти не можеш мною керувати.

Я похитав головою.

- Я звертався до всіх поні, не конкретно до тебе. Як і зараз. Ти явно трохи більше, ніж просто випадковий поні.

- Ще б пак… - пробурмотів він, поглянув на нас по черзі, а тоді трохи знітився. - Я ж не просив стати драконом…

Він недбало штовхнув Сандру, перевертаючи її на спину, і провів лапою між її задніми ногами. Палець, який міг би її розчавити, рухався напрочуд обережно, змушуючи її здригатися й стогнати попри все, що відбувалося.

- У мене теж… є потреби, - пробурмотів він.

Я спробував уявити, як би виглядали його спроби зблизитися з будь-яким іншим поні, і міг лише передбачити катастрофу. З туманною ідеєю я подумки звернувся до Крістал, і вона одразу відповіла, засвітившись перед нами.

- Що… - почала вона, але замовкла, побачивши величезного дракона, і відсахнулася. - Що за біса тут відбувається?!

Дракон схилив голову до нової, блискучої поні й потягнувся, щоб перекинути і її — тепер обидві кобили опинилися в його владі. Та Крістал мала міцнішу волю. Хоч вона й смикалася, її погляд був спрямований на мене.

- Навіщо… ти мене покликав? Скажи, що не для цього.

Сінді похитала головою.

- Ні. Але ти можеш зв’язатися з чейнджлінгами й дізнатися, наскільки великими вони можуть ставати?

За мить її осяяло спалахом магії, і вона зникла — мабуть, вирушила шукати відповідь. Дракон, схоже, навіть не помітив її зникнення, надто захопившись своїми «іграшками». Його член вислизнув із внутрішньої оболонки, схований там, як у ящера, але за формою нагадував кінський.

Даск зосередився на ньому, огортаючи його магією, що рухалася вздовж усієї довжини повільними, рівними рухами.

- Ми хочемо бути твоїми друзями, - промовив він. - І познайомити тебе з іншими, хто теж може стати твоїми друзями. Ти не надто переконливий як забіяка, зате міг би бути чудовим союзником.

Магічні пестощі діяли напрочуд ефективно: дракон почав важко дихати, підстрибуючи в повітрі, наче намагаючись зустріти ці дотики.

- Ммм, продовжуй… що б ти там не робив… - пробурмотів він, напівзаплющивши очі від насолоди. Палець, яким він утримував Сандру, відступив, і він опустився на всі шість лап, піднявши зад і рухаючись у такт магічним порухам. - Ще трохи…

Я бачив, як виснажується Даск — впоратися з такою масою було нелегко. Я притягнув його ближче, і ми з Сінді доторкнулися до його рогу своїми, об’єднавши нашу магію під його контролем. Його енергетичне «зчеплення» стало сильнішим, впевненішим, і він зітхнув із полегшенням, коли зміг вільно дражнити й погладжувати величезного звіра.

- Не обіцяю, що всім це сподобається, - сказав він тихо, - але впевнений, знайдеться кілька таких. І цього буде досить.

Сандра перевернулася на копита й поспішила до нас, ховаючись трохи позаду мене — щоб дракон знову не схопив її. Той тремтів, і з нього падали велетенські краплі прозорої рідини — настільки великі, що могли б облити людину з голови до п’ят.

- Ч… чому? - прохрипів він, важко дихаючи. - Я багато їм, займаю купу місця… Навіщо я вам так потрібен?

Сутінок провів магією вздовж нижнього боку його члена, потім знову повернувся до ритмічних рухів.

- Ніхто не заслуговує на самотність, - відповів він спокійно. - А твій розмір — це не проблема, а перевага. Ми впораємось із цим… якщо ти сам готовий співпрацювати.

Раптом мене осінило — я спробував відчути всередині дракона наявність Дару, але нічого не знайшов. Усе, здається, пішло на те, щоб зробити його таким велетнем. Цікаво, скільки часу тривав цей процес? Напевно, не дуже довго, якщо він зберіг таку ясність розуму.

Сінді тихо додала:

- Якби він не виріс настільки, то мав би досить Дару, щоб стати королівським.

І раптом пролунав громоподібний рик, полум’я вирвалося в небо над нашими головами — і він вибухнув. Ми мали б передбачити це, але він усе ще стояв обличчям до нас. Перший поштовх його оргазму обдав нас липкою хвилею. На краще, чи на гірше — усе було так само, як у будь-кого, просто... значно більше. Ми були повністю залиті, а він, нарешті, полегшено видихнув, осідаючи, з його ще твердого, але вже не стоячого члена крапала густа рідина.

Він опустився на землю з гучним зітханням.

- Гаразд. Якщо вам так хочеться, щоб я приєднався до вашої гри... Може, й погоджуся. Хоч і не думаю, що надовго, - пробурмотів він, але його невдоволений тон урвався, коли Даск обережно смикнув його ще раз. Той здригнувся й навіть видав схожий на писк звук. - Ох, чутливо!

Крістал з’явилася просто посеред калюжі сперми, і її обличчя миттєво перекосилося.

- Я щойно вступила в те, що думаю?

Сандра кивнула, залишаючись майже чистою завдяки тому, що сховалася за мною.

Крістал закотила очі, притискаючи копито до лоба:

- Я прийшла сказати, що перемінники не можуть збільшуватись набагато більше, ніж були спочатку. Вам ще щось потрібно, перш ніж я піду приймати душ… годину, не менше?

Ми дозволили їй зникнути назад до своєї печери. Дракон поклав лапу на груди.

- До речі, я Реґґі. Приємно познайомитись.

Ми швидко обмінялися іменами, і він кивнув.

- Ну, ведіть. Хочете, підвезу? Хоча, здається, спершу вам би не завадило помитися.

Я озирнувся навколо — лише тиша й дика місцевість.

- І як ти це собі уявляєш? - спитав я.

Він підняв нас у свої лапи й полетів назад до гори. Його крила зблизька здавалися ще більшими, а їхні помахи переміщали стільки повітря, що рухати ними доводилося рідко. Незабаром ми опинилися біля природного озера, і він обережно поставив нас поруч із водою. Потім занурив лапи, невимушено вмиваючись.

- Вирушимо, коли ви будете чисті, - сказав він.

Я помив власні руки, дістав радіо й відрапортував. Сьогодні ми поверталися додому з компанією.