Вилуплення плану.
Я прокинувся миттєво. Сінді поставила Сандру перед нами. Усі навколо вже були на ногах.
- Гаразд, то який у тебе план, що не міг почекати, поки ми договоримо з Луною? - запитав я.
Сінді нахилила голову.
- О, я подумала, що могла б «вийти» кількома способами. Ми можемо продовжити рости, поки я не «відділюся», як це було з головою, або я можу перейти до нашого лошати, яке нам дала Крістал, або в дитинча Сандри, яке ти дав їй. Я… трохи захопилася цією думкою.
Сандра виглядала розгубленою.
- Хтось може пояснити, про що взагалі говорить Сінді?
Даск кивнув угору на Сінді:
- Вона інопланетянка. Буквально, не метафорично. Сінді, ти справді мала б дати нам договорити з Луною. Мені хотілося почути її ідеї.
Я підняв руку:
- Ми ще зможемо повернутися до Луни, але ти, Сінді, трохи забігаєш наперед. Ти припускаєш, що нам потрібно розділитися.
Сінді збентежено нахилила вуха:
- А хіба ні? Я ж довгий час користувалася твоїм тілом. Думала, ти радий будеш знову мати його тільки для себе. Ти ж був дуже терплячий до мене, але все одно...
Сандра насупилася:
- Сінді, ви з Віллом практично як брат і сестра тепер.
Сінді спочатку виглядала розгубленою, потім усміхнулася — широко й щиро:
- Справді? У мене ніколи не було брата чи сестри... Вілле, ти теж так мене сприймаєш?
Я лагідно почухав її за одним із великих понячих вух:
- Ти для мене навіть більше, ніж сестра, зважаючи, що ми ділимо одне тіло. Я трохи злюся, що ти не розповіла всю правду раніше, але розумію. Я б, мабуть, теж зійшов із глузду, якби ти тоді спробувала це пояснити.
Сінді невпевнено кліпнула.
- Я сподівалася, що ми будемо коханцями, але, мабуть, брати-сестри — це навіть ближче… хоч і без частини з дітьми.
Даск похитав головою:
- Та ви ж вже маєте спільних дітей, тих лошат, що створили. Вам не треба… е-е… більше нічого такого.
Сандра кивнула, погоджуючись:
- Так, логічно. Але, е-е, почекай… інопланетянка? Ви мені якось не дуже це пояснили.
Сінді глибоко вдихнула:
- Добре, коротко. Я — створіння з енергії, а не з біологічного м’яса. Мене підхопила хвиля тієї самої сили, що перетягла поні на ваш світ, і я опинилася поруч із Віллом — буквально всередині нього. І ось я тут, насолоджуюся своїм часом у «м’якенькому» тілі. Теоретично, у кожній принцесі, як Вілл, живе хтось із мого виду.
Сандра показала на себе копитом:
- А що ж тоді в мені?
Сінді схилила голову:
- Коли «дар» зник, — нічого. Але, ймовірно, спочатку — якась рослина. Я знаю одну, що поводиться схоже на ваші язики. Хоча коли кажу «рослина», це просто найближче слово. Насправді — енергія, не біологія.
Сандра опустилась на задні ноги:
- Тобто я тепер знаю більше, але почуваюся ще більш розгубленою. Отже, якийсь божевільний енергетичний інопланетна «квітка» і поні злилися всередині мене — і я ось така?
Даск кивнув.
- Приблизно так воно і є. Мабуть, мені дістався якийсь камінь чи щось таке, бо я, схоже, повністю єдиноріг.
Я вказав на Сінді.
- Отже, головне питання, яке мене мучить: що твої… ну, «люди» думають про все це?
- Без поняття, - зізналася вона. - Я не можу піти й перевірити, не покинувши тебе. А якщо піду, сумніваюся, що зможу повернутися.
Сандра похитала головою.
- А як же твоя… е-е… родина, життя? У тебе ж були якісь зобов’язання до того, як — бам! — інша планета?
Сінді м’яко усміхнулася.
- Це — моя перша справжня сім’я. І я хочу її зберегти. Я «народилася» завдяки природним силам, а потім мене виховували інші, схожі на мене лише за природою, але не близькі. А ви — зовсім інші, не схожі на мене, але піклуєтеся. І мені це подобається. Ні — я це люблю. Я не хочу йти.
Даск випрямився з усмішкою.
- Тоді не йди! Ми теж тебе любимо, Сінді. Правда ж?
Сандра кивнула.
- Авжеж. Мені ти подобалася, Сінді, навіть коли я думала, що ти — просто божевільна частина Вілла. Якщо чесно, навіть легше стало дізнатися, що ти не уламок його психіки.
Я знизав плечима.
- Я теж… прив’язався до тебе.
Сінді хихотнула.
- Це був жахливий каламбур, і ти це знаєш. Ну добре, якщо тобі комфортно з таким тягарем на плечах, я не наполягатиму… Хоча залишається ще варіант стати однією особистістю замість двох.
Я відчув, як одне вухо саме по собі піднялося.
- Звучить якось… лячно. Що це означає?
Сінді нахилилася трохи вбік, потім в інший.
- Важко пояснити… але в тебе є власна енергія, своя частота. Я б налаштувалася під неї — і ми поступово злилися б, наші хвилі стали б однією. Ми перестали б існувати як окремі істоти й перетворилися б на нову особу, у якій поєдналися б найкращі риси нас обох.
Сандра гепнула копитом об землю.
- Ні.
Даск підняв копито, вказуючи на мене.
- Це його рішення.
Мені не дуже подобалася думка про те, щоб, по суті, померти, навіть якщо після цього з’явиться щось схоже на мене.
- Е-е, давай не будемо в той бік рухатись… Даску, ти ж казав, що можеш впливати на народ Сінді?
Даск пожвавішав, очі загорілися.
- Ага! Мені треба буде трохи попрактикуватися, а Сінді підкаже, коли в мене виходить правильно. Але я впевнений у цьому на дев’яносто п’ять відсотків!
Не надто багато, з чим можна працювати, але все ж — щось.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!