Великі проблеми.
Я сидів біля фонтану. Вода вже не текла крізь нього, але це все ще було центральне місце, і спостерігати за тими, хто проходив повз, було достатньо цікаво — та давало людям шанс звикнути до думки, що я не збираюся красти в них людяність чи щось у цьому роді.
Поні, що йшли повз, кивали мені й усміхалися, іноді махали або підбігали обійнятися. Вони всі були досить раді мене бачити, і мені приємно було відповідати їм теплом.
Люди — справа складніша. Хтось цікавився, хтось обережно відходив убік, кілька осіб виглядали відверто злими, але більшість просто йшли за своїми справами, більше зацікавлені в пункті призначення, ніж у мені.
Сандра притулилася до мене.
- Це дуже добре, знаєш. Якщо у них на верхах буде поні, навіть якщо він мало схожий на звичайного, він все ж менше піддасться спокусі встановлювати правила лише тому, що хтось — поні, і давати їм менше прав, ніж людині.
Даск негативно похитав головою.
- Частково це залежить від того, скільки вони розголошують. Може, вони приховають те, що сталося, навіть якщо це впливатиме на його особисті рішення.
Раптово з рації пролунів приглушений скрегіт, і я витяг її.
- Вільям тут, що сталося?
- У нас для тебе нове завдання, велике. Можеш брати друзів.
Сандра насторожилась.
- Нарешті. - Даск підвівся, і ми швидко рушили до центрального штабу. - Думаєш, це якась вперта спільнота?
Даск нахилив голову.
- Або якийсь єдиноріг напортачив із очищенням?
Мені не сподобалась ця думка.
- Добре, що вони працюють за шаблоном і вміють відчувати Дар, тож вони повинні знати, якщо щось пропустили. Хіба що у цього поні незвично багато того самого — от тоді трапиться біда.
Сінді похитала головою.
- Не кликали б нас через таке. Має бути щось нове, або планування.
Ми йшли недовго до туди, і нас впустили без лишнього галасу. Коло офіцерів було в зборі, хоча декількох не вистачало. Наш «поні-друг» сидів там, одягнений розкішно, незважаючи на те, що був на чотирьох — напевно, помітив наші погляди, бо прочистив горло.
- Я підганяв уніформу під новий розмір. Чекайте, скоро за мною підуть інші поні й зроблять те саме.
~Оце вперше почули слово «поні» замість «маленька конячка». Прогрес.~
Жінка з паперами нахилилася вперед.
- Ми не заради моди тут. Повідомили про зграю — величезного рогатого. Досить великого, щоб я не поспішала посилати проти нього наших звичайних коней або людей. - Вона вказала ручкою на мене. - У тебе найкращі шанси домовитись із ним мирно. Якщо ні — наступним варіантом буде далеке бомбардування.
Сандра нахилила голову:
- Справді настільки небезпечний, що бомбардування — прямо другий варіант?
Жінка трохи пом’якшилась.
- Це дракон. Кінь-дракон. Чотири руки, дві ноги, одна голова — слава Богу — і вміє плювати вогнем. Він вимагає «данину» в кількох поселеннях, але поки нікому не нашкодив фактично. Саме тому ми сподіваємося, що Вільям може владнати це мирно, перш ніж доведеться застосувати силу.
Поні гучно вдарив копитом.
- Якщо вдасться привести його на наш бік, це значно підсилить нас. Він може бути транспортом, рухомою платформою, кур’єром ще чималою кількістю речей — і йому потрібна лише їжа, а не паливо, що швидко закінчується. Наше перше завдання — деескалувати ситуацію. Для нього вигідніше приєднатися, ніж воювати. Але якщо доведеться — ми вб’ємо його.
Даск кивнув.
- Ви знайшли його лігво?
Один із офіцерів кивнув і вказав на карту. Лазерною указкою він підсвітив певну гору.
- Воно навіть не намагається приховати, звідки приходить. Ми вважаємо, що зараз воно почувається невразливим і тому не бачить сенсу бути обережним. Це нам на руку. Головне — не показуйте, що ми здатні загрожувати йому. Якщо все піде погано, ми б воліли застати його зненацька й закінчити бій, ще перш ніж він почнеться.
План було складено. Якщо чесно, перспектива бути засмаженим живцем мене не тішила, але Сінді запевнила, що принаймні трохи зможе допомогти, якщо до того дійде.
Коли нараду оголосили завершеною, ми вже збиралися виходити, але в коридорі нас наздогнав поні-офіцер.
- Потрібно поговорити. Від чоловіка до чоловіка, так би мовити.
Сінді насторожила вуха.
- Щось трапилось?
Він трохи знітився.
- Мав дружину тридцять років. Вирішила, що не хоче бути заміжньою за конем. Я не можу її змушувати, але, якщо чесно, мені не хочеться бути самому. Я не новачок у побаченнях, але де взагалі поні має почати? Мені досі більше подобається людська зовнішність, але сумніваюся, що більшість людей захоче зблизитися з поні, навіть якщо в нього купа нагород.
Вуха Сандри опустилися, і вона похитала головою.
- Це жахливо. Це ж було або це, або смерть, правда? Вона мала б хоча б спробувати зрозуміти.
Даск легенько штовхнув її у бік.
- Легше сказати, ніж зробити. Коли кохана людина раптом стає іншого виду — це не те, що можна просто не помічати.
Я простягнув руку поні.
- Для початку — як тебе звати?
Він ледь усміхнувся й торкнувся копитом моєї долоні.
- Майор Сміт. Приємно познайомитися. Я не звинувачую колишню — не можу дорікати людині за те, що вона не хоче цілуватися з конем.
Сінді заперечливо похитала головою.
- Не будь таким певним. Виходь у люди, спробуй сходити на побачення, як усі. Побачиш — знайдуться жінки, яким ти сподобаєшся, навіть якщо поні. Ти маєш свою харизму.
Сандра підняла копито.
- А щодо поні — це залежить від того, чого ти шукаєш. Якщо щось легке й без зобов’язань — це навіть занадто просто, але, гадаю, ти не за цим.
Він насупився.
- Не шукаю випадкових стрибків у сіно.
Даск кивнув на відзнаку на стегні Сандри.
- Шукай отакі. У тих, хто має мітку, тут, - він постукав себе по голові, - усе гаразд.
Вуха майора настовбурчились.
- О, от як я свою отримав!
Даск зітхнув і розвів копитами.
- Всі вже отримали, тільки не я!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!