Прослизнути.
Я закінчила пакувати все, що, на мою думку, могло б згодитися. Шкода, що гумовий курчатко перетворився на ключ — він би дуже знадобився. Я спустилась сходами й підскочила до містера й місіс Кейків.
- Гей, мене деякий час не буде, знаєте, треба розносити гарний настрій, як ми й говорили.
Містер Кейк виглядав не надто впевненим.
- Ти певна, що хочеш це робити? Це дуже велика робота, навіть для тебе, судячи з усього.
Я закинула по нозі на кожного з них і притягнула до себе.
- Та ну, не хвилюйтеся за мене! Я буду в порядку. Пригода — моє друге ім’я. Пінкаміна Пригода Пай!
Місіс Кейк усміхнулась, але не по-справжньому, я могла сказати.
- Я думала, твоє друге ім’я Даян?
Я відмахнулась і впала назад на чотири.
- Та це я жартую. Потрібно буде багато жартів, аби перетворити цілий світ сумних поні на щасливих. Це найменше, що я можу зробити, враховуючи, що моя подруга трохи випадково спричинила всю цю кашу.
Містер Кейк кивнув у бік дверей.
- Ми подбаємо про все тут, не хвилюйся за нас, просто будь обережна, добре?
Підстрибуючи до дверей, я помахала їм.
- О, не хвилюйтесь. У мене є план, дуже класний план! -
Я вислизнула за двері, але встигла побачити їхні вражені обличчя. Чому всі завжди такі здивовані, коли я вигадую щось грандіозне? Неважливо! Я збиралася вирішити проблему — у стилі Пінкі Пай.
Я зайшла до кількох місць, щоб завершити підготовку, і прибігла до замку з роздутими сідельними сумками та моєю звичною усмішкою. Усе, що мені знадобиться для плану. Кльові поні з іншого світу були там, розмовляли й товаришували. Як для родини, вони були дуже різні, але щасливі. Вони помітили мене, й я помахала їм.
- Готова вирушати!
Рейнбоу приземлилась зверху після плавного пікірування.
- Про це. Ми трохи поговорили. Бачиш, Пінкі, у тебе з’явилась нова частина місії.
Я нахилила голову.
- А? Ви не йдете?
Рейнбоу поклала копито собі на груди.
- Моя частина змінилась, але твоя стала ще важливішою.
Це звучало важливо!
- Твоє завдання, якщо ти погоджуєш…
Я перебила її:
- Погоджуюсь!
Рейнбоу хіхікнула.
- Я знала, що на тебе можна покластися. Скажи поням, куди ти підеш, що вони можуть отримати поради з погоди й польотів від мене, а магічні уроки — від Твайлайт. Це навчання від двох найкращих у Понівілі. Вілл зможе їх повернути, і ми покажемо, як усе робиться.
Я швидко закивала, хоча якщо мій план спрацює, мені не доведеться нікого до неї відправляти — але добре знати, що вона з Твайлайт готові допомогти нужденним. Можливо, було б навіть краще не йти з Рейнбоу. Самій простіше. Так! Я все тримала під контролем.
- Не хвилюйся, РД. У мене все повністю під контролем. Я владнаю це швидше, ніж ти моргнеш!
РД кивнула та злетіла. Вона виглядала нервовою… чи збудженою? Авжеж, збудженою. Я пам’ятаю, як вона розповідала про уроки польоту для гурту милих жереб’ят — їй тоді дуже сподобалося. Якщо все піде ідеально, їй не доведеться цього робити — але, може… запасні плани нікому не шкодять.
Двоє найвищих із стада кивнули водночас. Вони були водночас і трохи моторошні, і дуже неймовірні, особливо коли рухалися синхронно. До того ж були близнюками. Мої сестри й я ніколи не були настільки близькими. Найдивніше було те, що вони не справжні близнюки — вони одружені. Які шанси знайти когось настільки схожого на себе і закохатися? Мені аж мозок вибухав від цієї думки.
- Ви двоє супер-круті! То коли ми рушаємо?
Один із них погладив мою кучеряву гриву, і я хіхікнула. Їхні пальці лоскотали, особливо коли торкались вуха. Вони давали найкращі пестощі — хоч я й не мала багато з чим порівняти, але все одно: точно в топ - 10.
- Усі вже тут. Твайлайт, тобі ще щось потрібно перед тим, як ми підемо?
Усі погляди звернулися до нашої улюбленої лавандової алікорни. Вона повільно похитала головою, стоячи в той свій офіційнісінький, принцесний спосіб, коли хотіла виглядати важливо.
- Все готово. Бувайте й удачі. Ми подбаємо про кожного, кого ти до нас пришлеш.
Вона вагалася.
- І… пробач. За все. Я знаю, це не виправляє зробленого, але я справді шкодую.
Я потерла копита, думаючи про свій план. Це буде важко! Хитро! Мене може навіть закинути в інший вимір, де немає нічого, схожого на кекс! Але якщо вийде… о так… якщо вийде…
- Що ти робиш? - Неон дивилася на мене підозріло.
Я повернулася на чотири й помахала копитом.
- О, нічого. Просто стратегую.
Поле магії обгорнуло нас великим пузирем. Я вже бачила, як Твайлайт таке робила — щоб захистити нас або перенести кудись. З відчуттям, ніби падаєш боком, ми опинилися десь іще. То був, мабуть, той самий проваллячий простір, про який говорили? Усі були застиглі, окрім близнюків, які роздивлялися навкруги. Я помахала копитом перед нерухомим писочком Крістал.
- Приивіііт?
Близнюки здивовано глянули на мене.
- Ти не повинна мати можливість рухатися.
Не знаю, хто саме з них це сказав. Справді треба було запам’ятати, хто є хто.
- Дивовижно. Але лишайся нерухомою. Ми не хочемо, щоб ти заблукала, - сказав інший із м’якою усмішкою.
- Ми вже подбаємо про те, щоб дістатися куди треба.
- Про це якраз. - Я всміхнулася — план здавався ще легшим, коли я побачила, який він, цей порожній простір.
- То це, значить, провалля, так? Воно торкається всіх місць?
Вони кивнули.
- А всіх часів?
Вони розгубилися.
- У мене відчуття, що так.
Один похитав головою.
- Ми зможемо дослідити це іншим разом, Пінкі. Утримувати нас тут — велика витрата енергії. Нам слід рушати.
Пузир рвонув уперед крізь порожнечу зі швидкістю, що здавалася водночас і величезною, і мізерною. Теж було складно виміряти простір і час у тому місці — і саме на це я й розраховувала. Коли я приблизно зрозуміла їхній курс, я присіла й трохи похитала крупом. Потрібно було зробити це точнісінько.
- Пінкі? Що б ти не задумала, будь ласка, не роби цього.
- О, не хвилюйтесь. Я все виправлю за два помахи рожевого хвоста.
Після другого помаху я стрибнула.
Мене понесло тим простором, і дивна енергія била в мене з усіх боків. Вона палала, поколювала й холодила водночас, але я була на курсі.
Я це зроблю!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!