Зовнішній світ.
Річард отримав дозвіл припинити атаку на печери. Даск дочекався, поки той скінчить розмову по рації, і запитав:
- То навіщо ви взагалі оглушували поні? Ми ж ні на кого не нападали.
Річард підняв брову.
- Було багато активності, але ніяких пересувань. Хтось захотів знати чому й забив на гірше. Це була так само розвідка, як і все інше — саме тому я тут.
Один із солдатів гаркнув:
- Ей, не так швидко з розвідкою. Вони ще не в дружньому списку.
Річард кивнув.
- По-чесному. Мені здається, ти той, з ким треба поговорити щодо масових появ неагресивних коней? Практично за ніч національною твариною штату стала поні, і всі поспішають приручити свою. Якщо ви хотіли бути непомітними — виходить не дуже.
Сінді усміхнулась і трохи нахилилась вперед, контролюючи руку, щоб вказати на одного зі сплячих поні поруч.
- Це ми, так. Вони живуть з людьми. Жодна сторона не нападає на іншу.
- А інфекція? - запитав Річард.
Я підвівся і підібрав найближчого поні з нашийником.
- Ми знайшли спосіб із цим впоратися. Ті, що з нашийниками — безпечні, і контакт із не нашийними не змінює цього.
- Та ну, не можу ж я просто так повернутись і сказати: « вони полагодили»? - промовив він, звучачи сподівливо, але бажаючи більшої конкретики. - То це ліки? Як ви щось синтезуєте тут?
Як це пояснити?
- Гаразд... уявіть собі інфекційний агент як окрему річ. Чи є він у поні, чи ні — не дуже змінює самі базові дії істоти. Пегас полетить і з ним, і без нього. Єдиноріг має магію незалежно від агента. Агент служить для того, щоб змінювати інших і змінювати поні. Коли вони набувають більше… мутацій? – агент витрачається. Природньо можливо, що з часом він би вичерпався сам, але у нас немає такого часу.
- Я тебе слухаю, але чому цей агент не розмножується як звична інфекція? - спитав один із солдатів.
Я знизав плечима. Не найпереконливіша відповідь, але моя.
- Його кількість встановлюється під час інфікування й після того не збільшується. Я не знаю точно, що це таке, але припускаю, що це не «живе» в класичному розумінні інфекції. Нехай вчені розбираються. У будь-якому разі, ми «очищуємо» поні, спеціально витрачаючи цей агент. Тоді вони — просто поні, не інфекційні. Це відсікає частину імпульсів, переважно ті, що спонукають поширювати агент, але загалом вони залишаються тим, ким були раніше.
Одна зі сплячих поні ворухнулась і струхнулася. Побачивши солдатів, вона піджалась і злякано стиснулась. Помітивши мене, кинулaся й сховалась біля мене. Я присів і лагідно почав її гладити, поки Сандра кружляла навколо й тискала, заспокоюючи налякану кобилку.
- Добре, - сказав Річард. - Я прийму це як факт, оскільки бачив, як поні спокійно взаємодіють з людьми. Але як? Як ви цей агент «витрачаєте»?
Даск вказав на мене.
- Вона може сказати агенту, що робити, доки той не згорить. Вона у цьому дуже вправна. Вона дарувала мені руки знову, і я не відчуваю тепер тих... ухащень, принаймні не агресивних. Жоден із нас не хоче робити людям боляче. Я щасливий, що працюю з тими, хто намагається зупинити насильство.
Сандра кивнула з мого іншого боку.
- Це тягнеться занадто довго. Люди помирають — і поні, і люди.
- Ви навіть половини не знаєте, - простягнув руки Річард. - Мені треба повертатися на базу. Ви дали мені достатньо, щоб командування могло погризти це і посперечатися. Сподіваюся, ми повернемося з хорошими новинами. Чи погодилися б ви відпустити одного з ваших «очищених» поні?
Сінді миттєво напружилася.
- Вони люди! Запитайте їх самих.
Річард озирнувся по кімнаті, ніби пропускаючи Даска і Сандру, і вказав на того, кого я тримав.
- Ну гаразд, розбудимо цього.
Я обережно похитав поні. Крила маленького пегаса різко розкрилися, і він озирнувся.
- Га? Що?
Я усміхнувся.
- Цей хлопець думає, що ви недостатньо хоробрі й розумні, щоб відвідати армійську базу, не влаштувавши бардак.
- Хто так сказав? - випростався він гордо, груди випнуті. - Якщо вони не збираються стріляти? - Він підняв голову на Річарда. - І я хочу повернутися. Мої друзі тут.
Річард кивнув.
- Постараюся домовитися про ваше повернення, але чесно кажучи, коли вас відпустять — це не залежить від мене.
Інші поні підходили все ближче, деякі наважувалися підійти дуже близько до солдатів. Один із солдатів відступив.
- Без нашийника — значить, інфекційний, так?
Сандра стукнула копитом по землі.
- Якщо немає нашийника — тримайтеся подалі. Вони наші гості.
Натовп порідшав: ті, у кого залишався активний дар, відійшли, а менше число з нашийниками залишалося. Скоро вони пішли, забравши пегаса з собою.
- Це... могло бути значно гірше, - видихнув я, оглянувшись, і відчув, як налякана кобила, що раніше притиснулася до мене, тепер торкалась холодним носом моєї мошонки.
Сандра, поруч із нею, злісно шикнула, її язики закрутилися, обвиваючи некольорову кобилу, легко піднявши її в повітря.
- Вона моя, не твоя. - До того, як кобила встигла що-небудь зробити, Сандра міцно утримувала її товстими язиковими щупальцями.
- Якщо хочеш компанії жеребця, я знаю одного, хто вільний, - промовила Сандра, кружляючи навколо мене й поставивши кобилу перед Даском, відсуваючи хвіст для нього.
Я на мить задумався, чи це примус, але почув, як кобила тихо застонала і злегка посміхнулася — їй подобалося. Я відсунув це від себе й пішов шукати Крістал, залишивши Даска й Сандру насолоджуватися грою з охочою кобилою.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!