Місяць врожаю
Ми терпляче обходили місто. Сандра працювала, поглядаючи через плече.
- Я починаю змінювати свою думку про Сінді.
Сінді насторожилася.
- Хм?
- Ти справді врятувала мою волохату дупу. Дві голови краще, ніж одна. - Вона повернула голову вперед. «Не те, щоб я мала на тебе образу, Вілле. Це сталося так раптово. Сподіваюся, вони не застрелили того хлопця, з яким ми розмовляли.
Я похитав головою.
- Він виглядав нормально, принаймні під час першої стрілянини. Якщо вони потім не здуріли, то з ним все має бути гаразд. - Я погодився з Сандрою, Сінді мала своє місце, а врятування Сандри багато для мене значило.
Ми прибули до їхньої убогої ферми, коли сонце вже зайшло, а температура почала падати. Я був вдячний, що в той момент був вкритий хутром. Ми зазирнули на фермерські угіддя і побачили, що вони ледь заслуговували на таку назву. Хоча темрява ускладнювала огляд, те, що ми бачили, свідчило про певні зусилля, але з мінімальними результатами. Щоб прогодувати кількість людей, які, ймовірно, жили в цьому місті, їм потрібна була величезна ферма, як до промислової революції.
Ми бачили вогні і людей, але вони були набагато ближче до міста. Схоже, ферма не вважалася достатньо важливою, щоб патрулювати її вночі, або у них не було безпечних засобів? Для нас це було бонусом.
- Давай до роботи, Сенді.
Сандра повернулася до нас.
- Ми? Ти теж допомагаєш?
Сінді і я кивнули.
- Сінді сказала, що ми маємо силу трьох племен, включаючи землю. Давайте використаємо її. Ми повинні працювати швидко і створити диво, яке ніхто не зможе ігнорувати.
Сінді широко посміхнулася.
- Я схвалюю цей план. Ми покажемо їм, на що здатні поні.
Сандра вилізла на поверхню і струснула себе, коли ми приєдналися до неї. Вона повернулася до нас.
- Будьте обережні і тихі. Вони можуть щось помітити, особливо з огляду на те, що ми збираємося тут все переробити.
Ми кивнули, а потім усі взялися до роботи. М'які дотики копит до землі оживили посіви, які вони посадили, і прискорили їх ріст. Мені стало цікаво, і я запитала Сінді:
- Звідки береться енергія для цього?
Сінді повернула до мене вухо.
- Трохи від нас, але в основному рослини ростуть самі, ми лише... подаємо їм сигнал. Вночі це робити буде важче, і вони сильніше виснажуватимуть землю. Потім нам слід чергувати культури, якщо люди нас послухають. Якщо ми просто продовжимо бездумно вирощувати їх, ми перетворимо це місце на пустелю. - Раптом їй спала на думку одна думка. - О! Якщо вам треба йти, то йдіть. Це тільки допоможе.
Я зробив досить виразне обличчя, уявивши собі цю картину, але це було цілком логічно. Сандра, мабуть, почула слабке «фу», що пролунало з її боку.
Ми тихо працювали кілька годин, доглядаючи їхні посіви картоплі та кукурудзи. Ми побачили невеликий фруктовий сад і зробили його спокусливо ароматним, наповнивши яскравими фруктами, що чекали, щоб їх з'їли. Сандра підняла голову і подивилася на нас.
- Тепер нам потрібно залишити візитівку.
Роги Сінді яскраво засяяли, а потім у небо вистрілили спалахи світла, які вибухнули яскравими феєрверками, що освітили всю місцевість.
- Нам час тікати.
Я здригнувся.
- Це приверне їхню увагу, але так, давайте забиратися звідси.
Ми втекли до нашого тунелю і завалили вихід, але не відійшли далеко, бо було цікаво побачити їхню реакцію. Я намацав поні і виявив цікаву душу, яка рухалася, щоб оглянути феєрверк. Будучи самотнім поні, я міг відчувати більше, ніж зазвичай. Маленький єдиноріг здавався надзвичайно яскравим і розумним. Я відчував його страх перед наближенням до міста, але також відчував самотність і голод. Я обережно підштовхнув його до частини нашого тунелю, ми були там, щоб зустріти його, схопивши його за ноги і затягнувши в безпеку нашої мережі тунелів.
Він скрикнув від подиву, дико звиваючись, поки не зрозумів, що на нього не нападають.
- Ви збираєтеся мене скривдити? Згвалтувати? - Єдиноріг був жеребцем, хоча в темряві було важко розгледіти деталі. - Я не хотів втручатися!
Сандра нахилила голову.
- Ну, привіт. Я Сандра. Той великий — це Вільям, а ця — Сінді.
Він перестав тремтіти, коли Сандра спокійно представила нас.
- О? Я... не єдиний? - Він трохи посміхнувся. - Я... так довго блукав. У вас є їжа?
Сандра постукала копитом по підборідді.
- Це прозвучить дуже дивно, але я думаю, що так, але це не те, що ти очікуєш.
Він насторожив вухо, слухаючи Сандру.
- Я вже майже перестав про це турбуватися. О! Я… - Він примружився. - Важко згадати.
Я простягнув руку до єдинорога, ніжно погладжуючи його вухо.
- Все гаразд, ти зараз серед друзів.
Він зітхнув з полегшенням.
- Де та їжа? Не хочу бути грубим.
Сандра перевернулася на бік і погладила свої злегка набряклі груди, що лежали низько на її торсі.
- Я готуюся до материнства, і мене вже нагодували.
Його очі розширилися.
- Ти хочеш, щоб я...? Серйозно?
Я відчув приплив ревнощів, але відкинув його. Я робив набагато гірші речі, прямо на очах у Сандри. Я відчував, що було б жахливо турбуватися про це зараз.
- Ми не взяли з собою провізії. Якщо ти можеш почекати, ми, мабуть, зможемо дістати трохи рослин завтра.
Він, очевидно, не міг чекати і підійшов до Сандри, потиснувши її нижню частину живота своєю мордою, перш ніж взяти одну з її чутливих сосків між губами. Він смоктав її, як величезне лоша, і з мокрих звуків та слабких крапель з куточків його морди я бачив, що він отримував за це нагороду. Він розслабився біля неї, впавши на землю, поки їв. Сандра трохи витягнула ноги, наче намагаючись протистояти легким звукам задоволення.
Я підійшла до неї ззаду і ніжно погладила її по плечах.
- Все гаразд...
З моєю підтримкою і запевненням вона почала тихо стогнати і зітхати, явно насолоджуючись роллю годувальниці, принаймні доти, доки єдиноріг не вкусив її, і вона не відскочила від нього в мої обійми.
Він виглядав сором'язливим.
- Вибач... Я не хотів. Дякую. - Він підвівся на задні ноги. - Я вже почуваюся краще. Це... ніби мені потрібна була компанія так само, як і їжа. Всі інші коні, яких я зустрічав, були... Вони не любили багато розмовляти. Більшість з них були, в кращому разі, розумними тваринами. Я можу залишитися з тобою? Я буду поводитися добре.
Сандра знову сіла на землю.
- Просто тримай свої зуби при собі. Давай, нам треба рухатися далі.
Ми повернулися на ферму як команда, чи, може, як стадо? Ні, я не відчував, що він є частиною моєї родини, але я захищатиму його, принаймні доки ми не повернемо його до Кристал.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!