Раз крок, два крок, три копитце — На четвертий смерть іскриться.

Я вже легше міг сягати того простору, де відчував інших поні, і розширювати усвідомлення назовні — настільки, наскільки вдавалося, а тоді ще далі. Кожен поні був маленькою іскрою у сліпучому морі зірок. Деякі — яскравіші, інші мерехтіли по-особливому, але кожен був цінним. Я підштовхував їх усіх до втечі — розсіятися від міста тихо і швидко. Не потрапляйте на очі, не видавайте звуків, просто йдіть.

Сандра копнула мене копитом у ногу.

- Сподіваюся, ти не мав на увазі нас?

Вона обвила Лоун Вінга язиком, а той безуспішно смикався, намагаючись втекти.

Я потягнувся до Лоуна й почухав його за вухом.

- Спокійно. Ти залишаєшся зі мною.

Від уваги він швидко заспокоївся, і Сандра змогла поставити його на землю без ризику, що той знову втече.

Перевертень-жінка кивнула.

- Ти стаєш кращим у цьому, добре. Сюди.

Вона цілеспрямовано рушила вулицею, а ми пішли слідом.

- Мене звати Ліз. А вас?

Ми назвалися.

- Приємно познайомитись. Шкода, що немає часу на балачки. Шляху багато, часу мало. Раз ви все одно спитаєте — я «відновлена».

Сандра схилила голову набік.

- Відновлена?

Ліз заспівала, не зупиняючись, її кроки були швидкими та впевненими:

Дивовижна благодать, як ніжний звук,

Що врятував мізерний дух.

Блукав я в темряві — знайшов свій шлях,

Був сліпим — а нині світло в очах.

Я склав два й два.

- Ти була дикою, як більшість поні, але відновила людяність?

- «Людяність» — слово слизьке, але так. Мені просто пощастило.

Більше вона не відповідала на запитання.

Коли світанок наблизився, ми були вже в передмісті. Гелікоптер пролетів у напрямку бази, яку ми давно залишили. Ми сховалися під зупинкою, аби не помітили. Він затримався на землі лише кілька хвилин і полетів, виконавши свою невідому місію.

Ліз вела нас увесь день, і місто залишилось позаду. Коли почався справжній сільський ландшафт, вона дала знак зупинитися й сперлася на дерево.

- Наш транспорт скоро тут. Добре попрацював, до речі.

- В якому сенсі? — я сів чекати.

- Ти змусив їх розсіятися. Місто більше не ціль номер один для бомбардування. Вони бачать, що поні розтікаються, і це, мабуть, доводить когось із них до сказу, бо інфекція ширитиметься, але цілитися нема в що. І вони не знають, у якій групі ти.

Сандра насупилася.

- Не думаю, що він хотів поширити інфекцію… - вона нервово сіпнула хвостом. - Чому ж ні?

Я провів рукою по її мордочці.

- Зосередься. Ти знаєш чому.

Вона кивнула після хвилини.

- Так, вибач. Це так дивно.

Лоун ліниво нюхав її хвіст, його власний активно махав. Вона огризнувшись копнула назад копитом, і він відразу відступив, насуплений.

- Ніхто не хоче грати зі мною. А якщо я не граю, мені боляче.

Ліз зітхнула.

- Бідолаха. Але зараз не час. Терпи.

Земля затремтіла, і величезна тунельниця пробилася на поверхню. Вона мала одну голову, але була вдвічі більшою за триголову модель. Безшумно виповзла й розвернулася. Ліз одразу видерлася на неї й помахала нам. Ми залізли слідом. Я спробував привітатися, але поні не відповіла. Щойно ми закріпилися, вона знову пірнула під землю й понесла нас геть. Ми втекли з міста.

Вибралися вже в густому лісі. Щойно ми зістрибнули, вона пішла, так і не промовивши жодного слова.

- Вона дика? - я кивнув у її бік.

- Так. Вона взагалі не говорить. Розуміє окремі слова, але не цікавиться. Ходімо.

Ми пройшли зовсім небагато й натрапили на групу поні, серед яких була істота, якої я ще не бачив.

Молода кобила здавалася зробленою з блискучих самоцвітів, відполірованих у сяюче, райдужне тіло з кришталю. Вона лагідно всміхнулася, побачивши нас.

- Ви дісталися. - Вона підбігла з помічником за собою. - Ласкаво просимо, співправителю.

Сандра скосила голову.

- А хто тут «правитель», а хто — ні? Я відчувала, як Вільям наказує… моторошно, до речі.

Кришталевий поні вказала на себе.

- Я — Кристал Кларіті, можна просто Кристал. Якщо коротко, це визначається від народження. Я не лідер у повному сенсі. Як і Ліз, я відчуваю інших і можу впливати на них, але тільки на невеликій відстані, та й відмовитися від мого наказу легко. - Вона підняла копито на мене. - А ти справжній «правитель». Я ледве вловила твій наказ, і ми ж далеко від міста. Рада буде у захваті.

Ліз кивнула.

- До речі, коли вони прибудуть?

- Сьогодні, я їхній представник. Збиратися всім надто небезпечно.

Я закотив руку.

- То що це за «рада»? Я йду наосліп, і мені це не подобається.

Кристал усміхнулася.

- Терпіння. Рада — це просто назва для всіх правителів. Оскільки шлях поні поширюється, ми вирішили організуватися.

Сандра запитально зиркнула.

- Ви хочете винищити людство?

Кристал насупилася.

- Не зовсім. У кожного з нас своя думка. У мене є рідні і серед людей, і серед поні. Я не хочу насильно їх міняти. Це жорстоко.

Лоун тим часом підкотився до однієї з кобил і почав відверто «розважатися». Ніхто особливо не звернув уваги.

Кристал лише підняла брову.

- Ось гарний приклад чому. Перетворення забирає волю. Іноді вона повертається, іноді ні, але навіть тоді вони вже інші. Уявити свого племінника таким? Я не змогла б.

Сандра пирхнула.

- Вільям допоміг мені пройти крізь це. Я майже в нормі, окрім дрібних збоїв.

Кристал глянула на неї, потім на мене.

- Ти справжній друг. Скажи, якби ти міг переконати інших, чого б прагнув?

Я зітхнув.

- Хотів би, щоб припинилося насильство з обох боків. Людей не слід атакувати, а поні не слід розстрілювати. Хіба це так багато?

У цей момент мене прошила раптова, пекельна біль. Як і попереджав лікар, мій хвіст прорвався назовні, роздерши штани. Він слизько виринув зі шкіри й швидко вкрився рожевим хутром, сформувавши кілька завитків із градієнтом від темнішого до світлішого, мов світанок.

Кристал і Сандра співчутливо скривилися.

- Ти все ще змінюєшся, - сказала Кристал. - Зрештою, станеш поні. Ти з цим змирився?

Я скреготав зубами від болю.

- Ні. Хіба інакше не можна? Он Ліз же двонога.

Ліз знизала плечима.

- Я хитрую. Можу бути ким завгодно в певних межах. Якщо відпущу… - Вона впала на всі чотири й стала каркасним поні з комашиними крилами й кривим рогом. - Ось.

Сінді штовхнула мене мордочкою.

- Не переймайся. Ми разом. Чотири ноги — не так вже й погано. Пальців нема, але є магія.

Кристал підняла вуха.

- Ти була така тиха, я й не думала, що говориш. Як тебе звати?

- Сінді. Рада знайомству, герцогине.

- Герцогине? - Кристал здивовано нахилила голову. - Чому саме так?

Сінді повела нашою рукою на неї.

- Молодша знать, з усією повагою. Ми — принцеса.

Ліз здивовано підняла брову, повернувшись у людську подобу.

- Принцеса? То тут є ще й королева?

Сінді хитнула.

- У поні немає королев.

Сандра зітхнула й приклала копито до обличчя.

- Як взагалі можна виростити другу голову, яка знає більше, ніж усі, хто реально через це пройшов?..

Кристал лише скривилася.

- Є ще чимало невідомого. Та все ж — приємно зустрітись. - Вона легким рухом відтягнула Лоуна від своєї підлеглої. - Досить.

Лоун, задоволений, приповз до мене.

- Якщо позичити твою термінологію, - продовжила Кристал, - герцогиня народжується одна на сто тисяч. Принцеса — одна на мільярд. Це приблизно, бо перепису населення у нас нема.

Раптом ми почули ляскання крил. На гілці над нами приземлився жеребець з кажанячими крилами й іклами. У нього було два хвости.

- Пані Кристал. Загін людських солдатів наближається. Година до прибуття. Вони в хімзахисті.

- Дякую. - Кристал вдихнула. - Добре, всі ближче. Пора йти. Умбро, зустрінемось вдома.

Кажанячий поні віддав честь крилом і зник у небі.

Ми зібралися навколо Кристал, і вмить усе залило яскраве світло. Коли воно розсіялось, ми були вже зовсім в іншому місці.